Поняття особистих не майнових прав. Види особистих немайнових прав.

Вступ

Права це блага які дані людині від природи, а деякі набуваються з часом. Світ не передбачуваний, динамічний інколи сплкійний і кожна професія в сукупності важлива,бо є тим маленьким механізмом на якому тримається країна. Загалом я вважаю, що наша професія одна з найважливіших в сучасному світі оскільки кожний день, навіть майже кожну хвилину в світі стається що найменше дрібне правопорушення. Тому правова допомога необхідна кожному хоча б раз в житті, а практика показує що набагато більше,оскільки правовідносини виникають з моменту контакта однієї особи з іншою.

Інколи трапляється так, що особистість не знає своїх прав і обов’язків і це призводить до поганих наслідків як для правопорушника так і оточуючих. Моя думка особиста, що українцям треба мати більш кваліфікованих юристів-професіоналів своєї справи і займатися частіше на навчанні практичними завданнями, а не тільки теоретичними. Юрист це —особа яка вчить насамперед основи права, а вже потім закони. Щоб допомагати тим хто цього прагне не достатньо знати лише букви закону. Щоб збудувати достойну кар’єру з високою заробітною платою, юристу охоче треба любити свою професію інакше кажучи вчитися заради заліків і екзаменів щоб отримати диплом в подальшому ні до чого перспективного не призведе.Знанння необхідно здобувати самостійно за власним бажанням тоді вони будуть корисні,стійкі,які будуть на нішою згаяного часу та грошей, а добрим, мудрим багажом теоретично-практичних знань для професійної реалізації студента.

Для досягнення своїх амбіцій не тільки юристу потрібно знати свої права, обов’язки і закони. Керуватися розумом ось, що варто сучасній людині яка будує сама своє життя. Право це явище яке надано персоні для розбудови міцної держави. Розумовий потенціал країни складається з всіх живущих на ній.

Людина найбільш розвинена соціальна цінність оскільки людське життя різностороннє. Особистість це та форма людської свідомості до якої новонароджене чадо прямує протягом всього свого життя. Для кращого,більш духовного життя людству потрібен розвиток, а не деградація тому необхідно створювати відповідний клімат за допомогою якого ми в не далекому майбутньому зможемо позбутися від не виліковних хвороб, зменшити бідність і дати шанс кожній індивідуальності реалізувати себе. Маю на увазі, що в першу чергу варто задовольнити всі свої природні вимоги які треба людині для нормального природного існування а саме: повітря, сонячне світло, вода, їжа дах над головою. Перечисленні блага являються матеріальними і без них матеріальне тіло людини не здатне жити на нашій планеті.

Держава, фактично демократична, а не тільки юридично, це держава в якій право особи виступає на перше місце.

Цивільний кодекс України захищає та налагоджує усі майнові і особисті немайнові відносини, які виникають на засадах рівності усіх учасників цивільних відносин, тому він є на сьогодні тим фундаментом, на якому будується законодавство у області прав людини. У Книзі другій ведеться саме про норми, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини на засадах рівноправності, диспозитивності, неприпустимості втручання у сферу особистого життя фізичної особи, судового захисту будь-якого порушеного цивільного права, справедливості, добросовісності, розумності тощо. Характерною рисою ЦК України є також те, що ним підкреслюється важливість у суспільстві приватної особи - як фізичної, так і юридичної. Ця ідея пронизує всі інститути, що входять до його складу, знайшовши своє відображення у структурі Кодексу, який кодифікує норми приватного права, втілюючи правничий порядок, що грунтується на принципі свободи людини.

Отже, цивільний кодекс України це юридично закріплений, нормативно-правовий документ, який регулює найважливіші суспільні відносини у приватній сфері життя.

Здійснивши задоволення своїх матеріальних потреб які потрібні для природного існування людина бажає здійснити реалізацію своїх бажань, мрій, цілей, пріоритетів, думок, почуттів, емоцій. Іншими словами перейти від більш низького рівня життя яке побудоване в основі на природніх інстинктах до більш свідомого, правового, вищого, а цей труд громіздкий і досягається розумовими і фізичними зусиллями імовірно дається не всім легко і вимагає досить не мало часу, тому ми зобов'язані працювати над собою, своїми недоліками і крок за кроком йти до своєї мети незважаючи на складності.

Звісно існують країни які перебувають на низькому рівні забезпечення навіть речових прав. Не мала кількість людей не має особистого житла, або навіть тимчасового, є такі також що не доїдають та знаходяться на грані між життям та смертю. Такі країни повинні бути прикладом як не потрібно жити, а країни з високим рівнем життя з низьким рівнем смертності мусять бути прикладом для створення своєї рідної країни.

Проблема особистих природніх немайнових прав посідає у цивілістиці одне із найважливіших місць. Ці права пов’язані з кожним і стосуються кожного в цьому особливість даної теми.Особісті не майнові природні права поєднують нас без дискримінації,об’днуючи нас в одне ціле.

Реальне забезпечення прав людини вважається ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин.

Захист прав одна з найважливіших функцій держави. Але фактично ми самі маємо себе захищати окрім нас самих це нікому зробити звісно не переступаючи закон і поважаючи оточуючих. Різні ситуації потребуть як раціонального так і ірраціонального рішення.

Вирушуючі противоріччя, проблеми правовим шляхом це розумний метод за допомогою якого ми можемо вирішувати питання пов’язані з цивільним правом, адміністративним, кримінальним та іншими галузями права. Законодавство не стоїть на місті постійно змінюється, доповнюється, удосконалюеться і права також з’являються,створюються,реалізуються і захищаються все частіше.

Актуальність даної теми в тому, що вона має роль для кожного як я вважаю бо кожна розумна особа на свідомому чи підсвідомому рівні хоче знати свої природні не майнові права які забезпечують природнє існування нас з вами і які мають всі живі мешканці не тільки України ай всієї планети. Тому, якщо людина прагне до багажу правових знань то вона з цікавістю послухає якісну і плідно підготовлену інформацію. Індивідуально мені ця тема дуже сподобалась і я побочив нову цікаву інформацію, яка розширила мою правосвідомчу культуру і внесла почерк до професійних знань які знадобляться мені в майбутньому.

Отже, перейду до висвітлення матеріалу який я власноручно підготував, осмислив, записав.

Поняття особистих не майнових прав. Види особистих немайнових прав.

Права в системі цивільного права поділяються на майнові і не майнові. Майнові права — це права особистості на матеріальні блага наприклад права на будинок,автомобіль,мобільний телефон, помешкання та інші. Майнові права це —права особи на певне майно. Багатство майнових прав залежить від ряду факторів,соціуму в якому особистість проживає, рівня життя в країні, в сім’ї якій виховується людина та ряду внутрішніх характеристик особи. Поняття майнового права визначено статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Відповідно до нього майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності, а також інші специфічні права та права вимоги. Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності. Моментом набуття права власності на майнові права є момент, визначений відповідним правочином. Правочин, який визначає наявність у набувача відповідних прав, відмінних від права власності. Перелік не майнових прав закріплений в цивільному кодексі України. І охороняється державою. За допомогою законних і правових методів регулюються правопорушення та інші конфлікти які мають цивільний характер.

Не майновими правами можна назвати сукупність прав які людина має до народження і після народження, але не майнового характеру такі як життя, свобода, честь, гідність. Стаття 3 Конституції України зазначає що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ми можемо спостерігати, що напрям розвитку України в усіх планах нашого з вами життя визнає духовні і моральні цінності більш важливішими ніж матеріальні, проте матеріальні цінності також займають досить важливе місце в громадському світі. Більш гуманніший підхід до правопорушень, протизаконних дій, говорить про багатство духовного світу людини, яка переходить на вищі щаблі духовного життя в правовій системі. Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізич­ної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфе­рі свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.

В будь-якому суспільстві права людини є поважним інститутом, за допомогою якого ми створюємо можливість самі для себе та оточуючих на нормальне,правове буття. Держава встановлює юридичні гарантії реалізації та захист прав і свобод і несе повну відповідальність за те, що відбувається в країні. Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю первісного порядку, щодо якої визначаються всі інші цінності, а в нашій країні часто виникає так, що річ ставлять вище, або на прирівнють з живою людиною це є не вірно так не має бути.

Верховенство права є запорукою розбудови дійсно реальної, фактично правової держави де права людини мають поважатися, захищаються і виступають на першому місці як і повинно бути.

Вектор держави на забезпечення соціально-правових цінностей визначає нас на мою особисту думку найбільше інвестицій вкладати в наукову сферу і сферу охорони здоров’я. Оскільки рівень нашого з вами життя залежить від правової бази і законів які створюємо ми в середині держави, і звісно від лікарів які мають бути професійно освітчені для того щоб населення було з міцним здоров’ям.

Не майнові природні права – це права які не мають грошової цінності їх не можливо купити чи придбати вони є в особистості не відчужуваними такими які ніхто не має права відняти, або обмежити окрім випадків встановлених законами України та іншими нормативно правовими актами. Право на життя найважливіше право, не захищаючи це право людство вимре і зникне як біологічно-соціальний вид. Життя має багато психологічно-філософських значень кожні науки трактують це явище по різному. Персонально для мене жити це означає творити, пробувати щось нове відчути все, що тільки можливо. До особистих не майнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю, право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан здоров'я, права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку і піклування, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Всі ми навіть до народження маємо право на життя. Життя унікальний феномен. Прожити означає пройти певний етап біологічного і свідомого розвитку від народження до смерті. Кожна ще не народжена дитина має право на життя про це свідчить стаття 281 ЦКУ Право на життя. Висвітлю вам ці права докладніше. Фізична особа має невід’ємне право на життя. Особисто я розумію цю статю так навіть не народжена дитина має право жити тобто бути народженою для повноцінного життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя. Томущо позбавлення життя є не правомірним не законним. Фізична особа має право захищати своє життя і здоров’я, а також життя і здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. З появою життя, особа набуває ще більше соціально-природніх прав не відчужуваного характеру.Також сюди хочу додати право особи на самозахист. Самозахист не перевищуючи межу правильних заходів відіграє серйозне значення в праві людини себе захищати від насильницьких та незаконних дій з боку оточуючих. Плавно перейдемо до відповідальності за спробу вчинити шкоду життю чи здоров’ю особі. Відповідальність за позбавлення людини життя передбачена як нормами кримінального, так і цивільного законодавства. Цивільний кодекс допускає право фізичної особи на самозахист свого життя і захист життя іншої фізичної особи в умовах протиправного посягання. Такі міри самозахисту не повинні суперечити закону. Не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У цивільному праві необхідна оборона можлива проти посягання, яке не є злочином.

Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров’ю. Стаття 282 говорить нам про те, що особа має право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю. Відповідно до закону України «Про забезпечення санітарного й епідемічного добробуту населення» від 24 лютого 1994 р., фізичні особи мають право на санітарне й епідемічне благополуччя, що являє собою такий стан життєдіяльності людини, при якому існують умови, сприятливі для життя. Підприємницька й інша діяльність, що загрожує життю і здоров’ю населення не допускається.

Існують різного характеру організації, підприємства з підвищенним ризиком небезпеки, до прикладу працівники вугільної промисловості, а саме робітники, які добувають вугілля в шахтах. Особи які ризикуючи власним життям і здоров’ям працюють на тяжкій роботі на блага своєї країни можуть в будь який момент загинути оскільки використання приладів для добування вугілля здійснють вібрації які впливають на ризик завалу шахти, та за інших технічних причин можуть постраждати і загинути. Держава здійснює соціальний захист таких працівників створюючи пільги та інші привілеї, а внаслідок загибелі шахтаря чи погіршення здоров’я виплачує грошові компенсації сім’ї. Можемо відзначити, що держава не байдуже ставиться до ризикованих професій, але працівники професій з підвищеним ризиком повинні самі мислити про захист свого життя та здоров’я, а відповідним органам необхідно створювати більш чіткіші правила та інструкції для захисту працівників на роботі з встановленням відповідальность за їх не дотримання.

Займаючись будь якою діяльністю чи відпочиваючи особу можуть спіткати різного виду фактори які будуть впливати на її житта і здоров’я. Наведу приклад деяких з них. Фактори навколишнього середовища (природні і штучно створені), що безпосередньо оточують людину, повинні бути безпечними. Будь-які біологічні (вірусні, бактеріальні організми і біотехнології), хімічні, (органічні і неорганічні, природні і синтетичні), фізичні (шум, вібрація), соціальні (харчування, водопостачання) і інші фактори, що впливають на людину, не повинні заподіювати шкоду життю і здоров’ю людини. Держава несе відповідальність за екологічну ситуацію за нормальну очищену питну воду, рівень харчування та інше.

Шкідливий вплив підприємницької чи іншої діяльності, що створює загрозу життю і здоров’ю, може впливати на працездатність людини, здоров’я майбутніх поколінь. Вимоги безпеки для здоровя — це розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично припустимі межі, санітарно-епідемічні нормативи, правила, обґрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься до медичної компетенції. З метою встановлення дійсної небезпеки для життя і здоров’я тієї чи іншої діяльності може проводитися санітарно-епідеміологічна експертиза. Виходячи з положення цього закону можемо зрозуміти що для охорони нашого життя та здоров’я законотворець створив певну систематичність контролю і нагляду, до контролю відносяться закони, а до нагляду різного характеру санітарно-епідеміологічні перевірки та експертизи наприклад щодо якості питної води чи харучування. Законотворець не забув про відповідальність яка наступає за не дотримання санітарних норм, в Законі України «Про забезпечення санітарного й епідемічного добробуту населення» передбачаєтсья цивільно-правова відповідальність за порушення санітарного законодавства. Правила створені для того щоб їх не порушувати. Відповідно за порушення настає відповідальність. Підприємства, установи, організації, підприємці і громадяни, що порушили санітарне законодавство, якщо це призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних поразок, тривалій чи тимчасовій втраті працездатності, інвалідності чи смерті людей, зобов’язані відшкодувати збитки а також компенсувати додаткові витрати на проведення санітарних і протиепідемічних заходів, витрати лікувальних установ на надання медичної допомоги потерпілим. [1]

Право на охорону здоров’я мають всі соціально захищені верстви населення. Науковці насамперед в своїй діяльності повинні поважати людське життя. Не застосовувати заборонені методи проведення експериментів. Моральні і правові межі наукових медичних досліджень на людині визначені законом України про охорону здоров’я. Відповідно до цього закону застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою і за умови їхньої наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком заподіяння важких наслідків для здоров’я і життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Проводити досліди на людині без її згоди це як мінімум аморально і не гуманно. Інколи навіть науковці кидаються в крайнощі проводячи свої експерименти на особах без їх дозволу. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув’язнених або військовополонених, а також експерименти на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою дослідження. Таким чином, наукове дослідження може мати місце тоді, коли в жертву не приноситься основне призначення лікарні — лікування хворих. Часто не кваліфіковані лікарі яких тяжко можна назвати професіоналами своєї справи вдаються до халатності своїх пацієнтів ця проблема загострена її необхідно регулювати на законодавчому рівні наприклад мати експерта який буде спостерігати за діяльністю лікарів наскільки вони сумлінно виконують свою працю і в разі професіональних порушеннь чи зухвалого відношення медсестер чи самих лікарів приймати відповідні заходи, зауваження, пониження зарплатні чи премії щоб досягти поліпшення роботи медичного персоналу. Але спостерігачі не зможуть працювати безкоштовно бо кожна праця має оплачуватися державою, тому необхідно здійснювати реформи в системі охорони здоров’я, покращувати рівень захисту здоров’я і цим самим піднімати показник приросту здорового населення, яке зможе працювати на благо своєї держави здоровими, розуними громаданами які власниою працею збудують міцну правову державу. Серед медичних, наукових і інших досліджень розрізняються медичні дослідження, що поєднані з наданням медичної допомоги — клінічні дослідження, що також провадяться за згодою хворого з метою використання нових діагностичних і лікувальних методів, якщо це дає надію на порятунок життя і відновлення здоров’я.Медико-біологічні дослідження на людях, які не переслідують лікувальні цілі (неклінічні медико-біологічні дослідження), можуть проводитися тільки на здорових добровольцях з їхньої згоди. Клінічне спостереження як різновид дослідження являє собою пасивну форму дослідницької роботи і не вимагає одержання спеціальної згоди громадянина, оскільки воно передбачається самим фактом звернення за медичною допомогою.

Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодавчими актами України. Наказом Міністерства охорони здоров’я України 1 листопада 2000 р. затверджена Інструкція про проведення клінічних випробувань лікарських засобів і експертизи матеріалів клінічних випробувань, а також типове положення про комісії з питань етики. Ось бачемо врегулювання на законодавчому рівніі. Клінічні випробування нових лікарських засобів регламентуються законом України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів. Із цією метою розробляються і виконуються міжнародні наукові програми, здійснюються обмін інформацією, прогресивними методами та технологіями створення і виробництва лікарських засобів, їх експорт та імпорт, професійний і науковий контакт працівників охорони здоров'я тощо. Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів що не суперечать законодавству України. [1]

Згода на проведення експерименту повинна бути виражена вільно. Вона не може вважатися вільною, якщо людина дає її з остраху викликати негативне відношення до себе медичного персоналу чи погіршення якості лікування. Людина, що дає інформовану згоду, має право одержати відповідь на будь-які питання, пов’язані з клінічним дослідженням і мати досить часу для ухвалення рішення про свою участь у ньому.

Також передбачений закон який карає тих злочинців які постягаються на людську свободу і протиправними (не законними) діями проводять на ній експерименти. Не законне проведення дослідів на людині карається відповідно до норм Кримінального кодексу України (ст. 142 КК). Справедлива стаття, вважаю ніхто не має права ставити на людській істоті експерименти якщо вона сама власною волею не погодилась. Загалом припускаю, що на плечах науковців у сфері охорони здоров’я і лікарів покладений прогрес і розвиток людства, бо здоров’я це запорука щасливого і світлого життя. Експерименти необхідні, але їх треба ставити розумно, прораховувати загрози і відсоток не щасливих випадків, а інше питання в тому, що яка розумна людина захоче що б над нею ставили експерименти які будуть загрожувати її життю тому безпечний підхід, надія на збільшення шансів знайти ліки від страшних хвороб що має бути стимулом у вирішенні питання щодо експериментів над живою людиною.

Перейду до не дуже приємноє теми пов’язаної з суїцидом. Суїцид останнім часом явище досить поширене як для 21 сторіччя, ця проблема достатньо серйозна і потребує вирішення таких працівників як психологів і психіатрів їм в свою чергу бажано спиратися на норми права та закони не переступати через межу закону. І бажати вилікувати стражденних осіб які в свою чергу через різні психологічні травми забажали звести кінці з кінцями. Суїцид– акт самогубства, або спроби самогубства, який здійснюється у стані сильного душевного розладу, або під впливом якогось психічного захворювання.

Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя. Погодьтеся не розумно покидати життя на свої прохання, або на прохання когось. Проблеми матеріальні, духовні можливо вирішити які б величезні вони б не були, але вирішення проблеми суїциду відносяться більше до психологів ніж до юристів. Зокрема до юристів які вивчають юридичну психологію в сфері суїцидів, а саме важливі тенденції і причини чому за останні десятиліття кількість самогубців зросла.

Закон не заперечує права громадянина самостійно розпорядитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ані інші особи не вправі робити будь-які дії, спрямовані на припинення життя такого громадянина. Коли стан хворого не залишає сумніву в безнадійності лікування, виникає юридична і моральна проблема полегшення передсмертних страждань людини. Однак медична технологія, що дозволяє «подовжити» життя безнадійно хворих може і не застосовуватися у випадку відмови хворого (чи його законних представників) від такого лікування, спрямованого на підтримання життя. Таку відмову не слід плутати з відмовою від боротьби за життя людини, коли є перспектива його збереження — пасивною евтаназією. Якщо ж для чи прискорення полегшення смерті хворої людини застосовуються які-небудь дії, у тому числі із застосуванням ліків, можна говорити про активну евтаназію, але це питання не просте оскільки тяжко відповісти самому мобі чи має право людина себе лишати життя навіть якщо воно безнадійне, хіба що за для життя інших. Щодо вагітності. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів. Інколи в житті жінки трапляються не дуже приємні моменти в житті наприклад вона не може завагітніти. Це залежить від ряду факторів від генетики, екології та інших чинників, які впливають на здоров’я жінки негативно, держава відіграла позитивну рису створюючи правовий закон, що повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення і перенесення зародка в її організм це регулюэться певним законом. Застосування такого штучного запліднення й імплантація ембріона провадиться тільки за згодою дієздатної жінки за умови згоди подружжя, забезпечення анонімності донора і збереження лікарської таємниці. Правом на застосування штучного запліднення й імплантацію ембріона користується тільки повнолітня жінка. Разом з тим максимальний вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, обмежений 40 роками. Подружжя мають право на інформацію про результати медико-генетичного обстеження донора, його зовнішніх даних, національності, разом з тим забезпечується анонімність донора. Вимоги, яким повинен відповідати донор, також установлені зазначеним нормативним актом.

Отже підведу пудсумок щодо першого розділу. Життя дане нам від природи і тому його варто цінувати, треба поважати себе і соціум навкруги, ні в якому разі не втручатися в чуже життя свавільно, не бажати відняти у когось життя чи нашкодити здоров’ю. Ми маємо рівні права і наший взаємний обов’язок влаштовувати своє життя та інших більш комфортно для сумісного спів-існування.Хочу винести такий життєвий принцип,поводься з людьми так як би ти хотів щоб поводилися з тобою. Перейду до не менш важливого розділу в якому буде інформуватися про свободу особи і її не доторканність.

Дата добавления: 2015-07-11