Світова практика регулювання міжбюджетних відносин.

На основі світової практики регулювання міжбюджетних відносин, закордонних країн, відзначимо, що особливість німецької бюджетної системи полягає в тому, що податкові доходи всіх трьох ланок влади (федеральної, земельної й місцевої) формуються переважно на базі участі на паях у трьох головних видах податків: особистому прибутковому, корпоративному прибутковому й ПДВ. У федеральному бюджеті частка цих податків становить близько 75%, у бюджетах земель - у середньому 87%, у місцевих бюджетах - 41%. На початку 90-х років вони розподілялися в такий спосіб.

Надходження від особистих і корпоративного прибуткового податків розподіляються між федерацією й землями відповідно до федеральної Конституції нарівно. Частка місцевої влади в надходженнях від особистого прибуткового податку визначається федеральним законом, що вимагає схвалення бундесрату (верхньої палати федерального парламенту). Пропорції в розподілі ПДВ установлюються федеральним законом на підставі домовленості федерального уряду із землями й служать одним з головних інструментів згладжування протиріч федерального й земельного бюджетів.

Для вирівнювання бюджетної забезпеченості окремих земель використається система горизонтальних трансфертів. Вона базується на формулі, що враховує податковий потенціал і бюджетні потреби земель. Податковий потенціал розраховується як сума податкових надходжень у земельний і місцеві бюджети. Бюджетна потреба визначається виходячи із чисельності й щільності проживаючого населення. Співвідношення бюджетних потреб і податкового потенціалу землі визначає, чи буде частина коштів із земельного бюджету розподілена між нужденними регіонами або вона одержить платежі з інших регіонів.

Інший принцип побудови міжбюджетних відносин реалізований у США. Проблема вирівнювання вирішується тут шляхом чіткого розмежування податково-бюджетних повноважень. Саме на цій основі формуються практично самостійні податкові системи трьох рівнів влади й автономно функціонуючі бюджети. Недолік коштів компенсується переважно цільовими субсидіями з вищестоящих бюджетів.

Федеральний уряд має виключне право на збір мит, платежів поштової служби, виплати по соціальному й медичному страхуванню. Штатні й місцеві влади мають виняткове право на збір податків на майно, загальних податків на продаж, на реєстрацію автотранспорту, видобуток корисних копалин, а також на виплати по санітарних послугах, доходам від державного комунального господарства й винних магазинів. Інші види податків - на особисті й корпоративні доходи, спадщину й дарунки, акцизи - можуть використатися всіма рівнями влади за їхнім розсудом. Наділення штатів і муніципалітетів правом стягувати податки з об'єктів федерального обкладання повинне забезпечувати збалансованість відносин між бюджетами різних рівнів. Горизонтальне вирівнювання здійснюється через систему субсидій, що складається в основному із цільових грантів. З їхньою допомогою реалізуються більше 500 цільових федеральних програм фінансування потреб штатів і територій. Ці федеральні субсидії досягають чверті сукупних доходів штатів. У ще більшій мері залежать від субсидій з вищестоящих бюджетів місцеві влади. Частка грантів у їхніх бюджетах становить близько 45%.

Узагальнивши методологічні основи побудови системи міжбюджетних відносин у Російській федерації, зверніть увагу на те, що сформована система міжбюджетних відносин не повною мірою відповідає загальновизнаним принципам бюджетного федералізму. Однієї з гострих проблем продовжує залишатися загострення протиріч між центром і регіонами в сфері бюджетно-податкової політики. Одночасно відбувалося стійке зниження обсягів повернення фінансових коштів з федерального бюджету в консолідовані бюджети регіонів в усіх напрямках міжбюджетних відносин.

Слід також зазначити, що у Великобританії видатки місцевих бюджетів на шкільні й професійне утворення перевищує 40% загальних витрат на ці мети, у Франції і Японії - 30%. Муніципалітет Гельсінкі спрямовує на потреби утворення понад 15% свого бюджету, а муніципалітет Токіо - до 25%. Вище муніципальне утворення в США майже на 70% фінансується за рахунок бюджетів тих штатів, де розташовуються університети й інститути. Ці співвідношення особливо важливі для розуміння суті функціонування соціальної сфери в країнах з розвитий ринковою економікою. Таке фінансування з явним перевищенням питомої ваги фінансується з місцевого бюджету.

Значна частка місцевих бюджетів спрямовується на допомогу нужденним і малозабезпеченим верствам населення. Ця допомога виявляється у вигляді виплати певної грошової суми, або через фінансування безкоштовних послуг соціальної сфери. У цілому роль місцевих бюджетів у цей час істотне зростає.

У Франції й Великобританії питома вага місцевих фінансів у загальних фінансових ресурсах держави становить більше 30%, у США, Німеччини, Японії 50-60%, у Росії на початку 1990-х років 24%.

Отже, видно, що місцеві бюджети містять у собі сукупність соціально-економічних відносин, що виникають із приводу, розподіли й використання фінансових ресурсів для рішення завдань місцевого значення. Ці відносини складаються між органами місцевого самоврядування й населенням, що живе на території даного муніципального утворення.

Проаналізувавши тенденції розвитку бюджетних систем різних країн, можна відзначити наступне: спочатку переважала макроекономічна концепція регулювання соціально-економічних процесів, потім підвищувалася роль центральних бюджетів, де концентрувався основний обсяг бюджетних коштів.

Питання до самоконтролю:

Назвіть структуру місцевих фінансів Російської федерації.

Що включає в себе місцеві органи управління Франції?

Регулювання міжбюджетних відносин Німеччини.

Регулювання міжбюджетних відносин США.

Дата добавления: 2015-07-11