Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Національна держава в контексті глобалізації

Читайте также:
  1. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВА
  2. ДЕМОКРАТИЧНА, СОЦІАЛЬНА, ПРАВОВА ДЕРЖАВА
  3. Компетенція та повноваження органів державного управління охороною праці. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення
  4. Народний календар і національна система виховання
  5. НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  6. Парадокси фінансової глобалізації

Світові інтеграційні та глобалізаційні процеси викликають необхідність аналізу окремих правових явищ та інституцій, особливу увагу серед яких привертає інститут національної держави.

Національна держава — держава, утворена нацією, яка компактно проживає на певній території, здійснює своє право на економічне та політичне самовизначення, створює сприятливі умови для народу країни незалежно від національної приналежності. Таке уявлення про національну державу поширене у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. У деяких державах (Естонія, Латвія) воно набуває статусу офіційної доктрини. Однак у багатонаціональних країнах воно буде прогресивним лише при врахуванні реального стану міжнаціональних відносин та інтересів національних меншин [1]. Такий формат національної держави піддається переосмисленню у звя´зку з сучасними світовими глобалізаційними процесами.

Глобалізація (від англ. global — світовий, всесвітній) — загальноцивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичні та інші сфери людського буття. Вищеназваний термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е. Ласло, Д. Медоуз, М. Мисарович, А. Леччет та ін.

Процес глобалізації сприяє взаємозв´язку всіх країн і етнонаціональних спільнот, «спресовує» світ у єдине ціле, впливає на континенти і цивілізації [2].

Основні шляхи і перспективи подальшого розвитку держави виявляються в трьох різновидах теорії глобалізації:

— мондіалізм (І. Кант, О. Богданов та ін.) — передбачає злиття усіх держав та народів у єдине планетарне утворення із встановленням Світового уряду, знищенням расових, релігійних, етнічних, національних та культурних кордонів;

— «золотий мільярд» (Ж. Аталі, Г. Кісінджер та ін.) — сучасна європоцентристська версія концепції «богообраного народу», згідно з якою забезпечення існування на планеті може бути гарантованим лише для мільярду людей з найбільш розвинених країн, у той час, як усім іншим країнам пропонується бути сировинним придатком та постачальником дешевої робочої сили для обслуговування інтересів транснаціональних компаній. Згідно з цією теорією планета може загинути від екологічних перевантажень. Наслідком реалізації такої теорії стає світова диференціація на країни постіндустріального центру, індустріальної напівпериферії та аграрної периферії. Така світова диференціація сьогодні і є тією глобалізацією, проти якої діє антиглобалістський рух;

— теорія конвергенції (Гелбрейт, Р. Арон, П. Сорокін, А. Сахаров та ін.), згідно з якою в умовах науково-технічної революції втрачається відмінність між капіталізмом та соціалізмом, відбувається «обмін» (конвергенція) між державами, кожна з яких запозичує краще. Унаслідок цього відбувається зближення держав за їх сутністю, формами діяльності, організацією тощо. Це має призвести до того, що через деякий час відмінності втратяться і виникне «постіндустріальна держава» єдиного типу, яка буде державою «загального благоденства» [3].

Під впливом глобалізації відбуваються серйозні зміни у всій структурі суспільства і держави.

Погляду глобалізму держава в новій реальності не буде більше домінуючою силою на світовій арені. Держави, з цієї точки зору, втрачають свою національну ідентичність. Відбувається ерозія внутрішнього суверенітету та обмеження національного (державного) суверенітету.

Як результат неоднозначного розуміння й тлумачення причин і наслідків глобалізаційних процесів виникло кілька теорій щодо обмеження державного суверенітету в умовах глобалізації. Одні з них обстоюють втрату суверенними державами своїх функцій щодо управління соціальними й політичними процесами як усередині країни, так і за її межами; згідно з іншими глобалізація не вносить якісно нових змін у сформовану міжнародну структуру, де суверенні держави, як і раніше, є головними акторами. При цьому по-різному оцінюються масштаби і характер явища «розмивання» суверенітету [4].

Глобалізація мультиплікує процеси державотворення, інтенсифікує збільшення кількості держав. Якщо після Другої світової війни в умовах, коли створювався сучасний правопорядок, у світі було всього 50 держав, то зараз в ООН представлені 190 (40 — не представлені). Побутує думка, що в XXI ст. великі національні держави зіткнуться зі зростаючою проблемою сепаратизму, перш за все, на національній основі. На обґрунтування цього вельми спірного твердження наводяться наступні аргументи: з офіційних 309 сухопутних кордонів 52 (17%) є спірними; з 425 морських меж 160 (38%) є предметом суперечки.

У епоху глобалізації збільшується кількість недержавних суб´єктів, які здійснюють функції, що раніше були сферою державної діяльності. У економічній сфері потужність транснаціональних корпорацій перевищує можливості урядів навіть середньорозвинутих країн. Виникає величезна кількість міжнародних неурядових організацій (МНО) — релігійних, правозахисних, благодійних, екологічних тощо, — які здійснюють вплив на громадську думку, на формування політики, на прийняття законів. Одночасно глобалізація вивела на авансцену загальнопланетарного масштабу нових суб´єктів, серед яких свою «нішу» зайняли терористичні організації.

Під впливом глобалізації відбувається зміна характеру і змісту державної діяльності. Держави дедалі більше займаються глобальними проблемами — злочинність, зміна клімату, «озонові діри», утворення пустель, викиди вуглекислого газу, епідемії, бідність [5].

Отже, в умовах глобалізації у сучасної держави не тільки модернізуються колишні, а й виникають нові функції.

У контексті основних тенденцій глобалізації і забезпечення сталого розвитку за національною державою все ж зберігаються центральні позиції і переваги у вирішенні таких завдань, як: а) національна безпека, включаючи боротьбу з міжнародним тероризмом, транскордонною злочинністю; б) надання соціальних послуг; в) регулювання ринку; г) контроль над видобутком природних ресурсів; ґ) регулювання міграції; д) вирішення міжетнічних проблем тощо. Стратегія національних держав у пошуках адекватних відповідей на виклики глобалізації ґрунтується на активній участі у регіональному й глобальному інтеграційних процесах. Ізоляціонізм та наступальний інтервенціонізм є помилковими векторами розвитку національних держав в умовах глобалізації [6].

Одним із важливих аспектів сучасної світової глобалізації є процеси універсалізації у сфері права і держави. Глобалізація істотно впливає на трансформацію, зміни і модернізацію державно-правових інститутів, норм і відносин навсесвітньому, макрорегіональному і внутрішньонаціональному рівнях, стимулює, прискорює і оновлює процеси універсалізації в сфері права, організації і функціонування держави. Сучасна глобалізація (включаючи і юридичну глобалізацію як її важливу складову частину) — при всіх особливостях її змісту, специфічних властивостях, характеристиках тощо — є певним новим ступенем у подальшій універсалізації всесвітньої історії людства і земної цивілізації [7].

У загальних тенденціях глобалізації спостерігаються поглиблення і розвиток державно-правової універсалізації на національному і міжнародному рівнях, що відображається у процесах сучасної регіональної інтеграції держав у різних частинах світу.

Прикладом такої інтеграції держав виступає ЄС. Досвід змін у зовнішньополітичній діяльності країн—членів ЄС свідчить, що результатами реалізації загальноєвропейського інтеграційного процесу виступили: у політичній сфері — інституціоналізація структур управління й закріплення їх повноважень у базових угодах, формалізація рівнів співробітництва, формування механізму спільних політик; у соціально-економічній сфері — реалізація завдань інтеграційного процесу: спільний ринок, економіко-валютний союз, правове закріплення галузевого співробітництва; у сфері забезпечення прав людини —започаткування інституту громадянства ЄС, прийняття Хартії ЄС про основні права тощо; у сфері охорони правопорядку — встановлення в нормах права ЄС загальних принципів і стандартів кримінальної відповідальності за певні порушення (торгівля людьми, тероризм, запровадження європейського ордера на арешт тощо). Серед результатів слід також враховувати той факт, що в межах ЄС наднаціональні структури від координації політики співробітництва, суто економічних проблем, вирішення завдань політики «вирівнювання» показників економічно-соціального розвитку перейшли до формування європейської політики, перш за все в рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки [8].

Однорідність, стандартизація і тотальна уніфікація є для національної держави ще одним викликом. На думку Е. Сміта, це призводить до навмисного «очорніння» культур і звичаїв всіх груп, окрім домінуючого «громадянського суспільства», що є причиною для виникнення кризи національної держави в умовах світової інтеграції та глобалізації [9].

Інтеграція й роздробленість, глобалізація й територіалізація — це взаємодоповнюючі процеси. Це дві сторони одного процесу: процесу перерозподілу суверенітету, влади й свободи дій у світовому масштабі, каталізатором (але жодною мірою не причиною) якого став радикальний стрибок у розвитку технологій, пов´язаних зі швидкістю [10].

Глобалізація є продуктом людської цивілізації, певним етапом її розвитку, коли державні кордони окремих країн стали затісними для розвитку їх національних економік, а переплетіння економічних зв´язків між економічними суб´єктами різної національної приналежності призвело до утворення глобальних (світових) ринків і виявило високий ступінь взаємної політичної та економічної залежності багатьох країн. Глобалізація є надзвичайно комплексним багатогранним явищем, яке, без перебільшення, визначає обличчя сучасного світу. Держави і нації, корпорації та особи кожного дня користуються плодами глобалізації та змушені сплачувати за це відповідну ціну — виклики глобалізації стають дедалі гострішими, а на пошук адекватних рішень відводиться дедалі менше часу.

Сьогодні Україна, як і багато інших країн так званого «третього світу», стоїть перед нелегким вибором: прийняти виклики глобалізації і включитися у жорстку конкуренцію на світових ринках, чи заховатися на периферії глобалізаційних процесів, обмежити доступ іноземних товарів та капіталу на внутрішній ринок та будувати капіталізм «по-українськи» [11].

Що стосується процесу інтеграції України у світову епоху глобалізації, то необхідно зазначити основні, на наш погляд, аспекти які перешкоджають його ефективному здійсненню: низький рівень технологічного розвитку; розшарування суспільства; відсутність чітко визначеної внутрішньої та зовнішньої політики держави; корупція в органах державної влади внаслідок її поєднання з інтересами власності та бізнесу.

Тому основою входження України у світову глобалізаційну систему має бути чітко вироблена та впроваджена в життяза допомогою правових засобів стратегія розвитку національної держави з вимогою дотримання основних прав людини.

Отже, глобалізація — це незворотний процес, що супроводжується суттєвими впливами на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства, в тому числі й на національну державу.

Глобалізація є серйозним викликом для національної держави, що ставить під сумнів питання суверенітету та здійснення її основних завдань і функцій.

Проте вести мову про послаблення ролі національної держави, а тим більше про її відмирання поки ще зарано. Національна держава і глобалізація є об´єктивно-сумісними явищами. Глобалізація не ліквідовує національну державу, а сприяє оптимізації обсягу та надає нової якості тим завданням і функціям, які стоять перед нею. Вона ставить перед державою набагато вищі вимоги, що диктуються інтересами соціально-економічного розвитку, стабільності, підтримки миру і безпеки. Разом із тим, без активної ролі національної держави глобалізаційні процеси можуть втратити свою динаміку та історичний сенс, оскільки основою прогресу розвитку глобалізації є національні держави. Відповіддю на виклики глобалізації стає консолідація та інтеграція держав, їх активна участь у вирішенні глобальних проблем.

 


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 206 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Взаємодія органів публічної влади з об’єднаннями громадян | Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями | Взаємовідносини органів державної влади й місцевого самоврядування з органами Служби безпеки України | Взаємовідносини органів публічної влади із судовими органами | Взаємодія органів публічної влади з органами внутрішніх справ | Як розуміти звернення громадян | Порядок, терміни подання і розгляду звернень, права громадянина і обов'язок органів державного управління, їх керівників | Контроль за додержанням законодавства про звернення громадян і відповідальність за його порушення | Проблеми української моделі організації державної влади | З) повноваження Ради національної безпеки і оборони України, яку він очолює (п. 18 ст. 106, ст. 107 Конституції України). |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Формування системи регіонального управління в різних країнах| Недосконалість законодавчого підґрунтя регіонального розвитку, що створює реальні перепони для формування стратегічних орієнтирів регіонального розвитку.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)