Розділ II. Поранені і хворі

Стаття 12. Особовий склад збройних сил та інші особи, зазначені в наступній статті, у випадку їх поранення або хвороби, повинні користуватися покрови­тельством і захистом за всіх обставин.

Сторона, яка перебуває у конфлікті, під чиєю владою вони опиняться, забезпечить їм гуманне поводження і догляд, без будь-якої дискримінації з таких причин, як стать, раса, національність, релігія, політичні переконання чи інші аналогічні критерії. Суворо забороняється будь-яке посягання на їх життя та особу і, зокрема, забороняється добивати або знищувати їх, піддавати їх катуванням, проводити над ними біологічні досліди, навмисно залишати їх без медичної допомоги або догляду, умисно створювати умови для їх зараження.

Тільки з медичних причин невідкладного характеру допускається перевага у черговості подання медичної допомоги.

До жінок ставитимуться з усією належною їх статі особливою повагою.

Сторона, яка перебуває у конфлікті і змушена залишити ворогові поранених або хворих, залишить разом з ними, наскільки це дозволять воєнні вимоги, ча­стину свого санітарного персоналу і спорядження для сприяння догляду за ними.

Стаття 13. Ця Конвенція застосовуватиметься до поранених і хворих, які належать до таких категорій:

1. Особовий склад збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, а також особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу цих збройних сил.

2. Особовий склад інших ополчень і добровольчих загонів, включаючи особо­вий склад організованих рухів опору, належних стороні, яка перебуває у конфлікті, і діючих на їх власній території або поза нею, навіть коли ця територія окупована, якщо ці ополчення і добровольчі загони, включаючи організовані рухи опору, відповідають наведеним нижче умовам:

а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

b) мають певний і виразно видний здалека розпізнавальний знак;

с) відкрито носять зброю;

d) додержуються у своїх діях законів і звичаїв війни.

3. Особовий склад регулярних збройних сил, які вважають себе підпорядко­ваними урядові або владі, не визнаних тримаючою у полоні Державою.

4. Особи, які йдуть за збройними силами, але не входять до їх складу безпосе­редньо, як, наприклад, цивільні особи, що входять до екіпажів військових літаків, військові кореспонденти, поставники, особовий склад робочих команд або служб, на які покладено побутове обслужування збройних сил, при умові, що вони дістали на це дозвіл від тих збройних сил, що їх вони супроводять.

5. Члени екіпажів суден торгового флоту, включаючи капітанів, лоцманів і юнг, і екіпажів цивільної авіації сторін, які перебувають у конфлікті, що не користуються більш пільговим режимом на підставі яких-небудь інших положень міжнародного права.

6. Населення не окупованої території, яке під час наближення ворога стихійно береться за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, не встигнувши сформуватися у регулярні війська, якщо воно носить відкрито зброю і додержує законів і звичаїв війни.

Стаття 14. З урахуванням положень попередньої статті, поранені і хворі воюючої сторони, які опинилися під владою противника, вважатимуться військо­вополоненими і до них застосовуватимуться норми міжнародного права, що стосуються військовополонених.

Стаття 15. В усякий час, і особливо після бою, сторони, які перебувають у конфлікті, негайно вживуть всіх можливих заходів до того, щоб розшукати і підібрати поранених і хворих і вберегти їх від пограбування та поганого поводження, забезпечити їм потрібний догляд, а також до того, щоб розшукати мертвих і перешкодити їх пограбуванню.

<...>

Стаття 16. Сторони, які перебувають у конфлікті, повинні будуть зареє­струвати, як тільки це буде можливо, всі дані, що сприяють встановленню особи поранених, хворих і померлих ворожої сторони, які потрапили до їх рук. <...>

Згадані вище дані повинні бути по можливості швидше доведені до відома Довідкового Бюро, передбаченого в статті 122 Женевської Конвенції від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими, яке передасть ці відомості Державі, за якою лічаться ці особи, через посередництво Держави-Покровительки і Центрального Агентства в справах військовополонених.

Сторони, які перебувають у конфлікті, повинні будуть підготовляти і посилати одна одній через посередництво того ж бюро свідоцтва про смерть або належним чином засвідчені списки померлих. <...>

Стаття 17. Сторони, які перебувають у конфлікті, вживуть необхідних заходів до того, щоб ховання або спалення померлих провадилось, наскільки можливо, індивідуально, і щоб йому передував уважний і, якщо можливо, медичний огляд тіл з метою констатування смерті, засвідчення особи і можливого звіту про це. Половина двійчастого розпізнавального медальйона або сам розпізнавальний ме­дальйон, якщо він одинарний, має залишатися на тілі.

Трупи спалюватимуться тільки в тому разі, якщо це продиктовано настійними міркуваннями санітарного порядку або мотивами, зв’язаними з релігією помер­лих. В разі спалення, про це повинно бути докладно, із зазначенням причин спалення, відмічено в акті смерті або в завіреному списку померлих.

Крім того, сторони, які перебувають у конфлікті, повинні стежити за тим, щоб померлі були поховані з честю і, якщо можливо, згідно з обрядами релігії, до якої вони належать, щоб могили шанувались, були зосереджені, по можливості, згідно з національністю померлих, належно утримувались і відмічалися таким чином, щоб завжди можна було їх розшукати. <...>

Стаття 18. Військові власті можуть звертатися із закликом до людинолюб­ності місцевих жителів добровільно підбирати і доглядати, під їх контролем, поранених і хворих, надаючи особам, які відгукнулися на цей заклик, потрібне покровительство і пільги. В разі, коли противна сторона встановить або відновить свій контроль над даним районом, вона надаватиме цим особам те ж покровитель­ство і ті ж пільги.

<...>

Дата добавления: 2015-07-14