Установ, очолюваних такими посадовими особами

Стаття 58. Загальні положення, що стосуються переваг, привілеїв та імунітетів. 1.Статті 28, 29, 30, 34, 35, 36, 37 і 39, пункт 3 статті 54 та пункти 2 і 3 статті 55 поширюються на консульські установи, що очолюються почесними консульськими посадовими особами. Крім того, переваги, привілеї та імунітети таких консульських установ регулюються статтями 59, 60, 61 і 62.

2. Статті 42 і 43, пункт 3 статті 44, статті 45 і 53 та пункт 1 статті 55 поши­рюються на почесних консульських посадових осіб. Крім того, переваги, привілеї та імунітети таких консульських посадових осіб регулюються статтями 63, 64, 65, 66 і 67.

3. Привілеї та імунітети, що передбачаються цією Конвенцією, не надаються членам сім’ї почесної консульської посадової особи або консульського службов­ця, який працює в консульській установі, що очолюється почесною консульською посадовою особою.

<...>

Стаття 59. Захист консульських приміщень. Держава перебування зобов’я­зана вжити всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень кон­сульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою, від будь-якого вторгнення чи заподіяння шкоди та з метою запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи чи образі її гідності.

Стаття 60. Звільнення консульських приміщень від податків. 1.Консуль­ські приміщення консульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою, звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита, за винятком тих, що є оплатою за контрактні види обслуговування.

2. Звільнення від податків, про що ідеться в пункті 1 цієї статті, не поши­рюється на такого роду збори, мито і податки, якщо, згідно з законами і прави­лами держави перебування, їх повинна сплачувати особа, яка уклала договір з акредитуючою державою.

Стаття 61. Недоторканність консульського архіву та документів. Консуль­ський архів та документи консульської установи, що очолюється почесною консульською посадовою особою, є недоторканними у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження за умови, що вони зберігаються окремо від інших паперів і документів, у тому числі від приватної кореспонденції глави консульської установи і будь-якої особи, яка з ним працює, а також від матеріалів, книг і документів, що стосуються їх професії чи занять.

Стаття 62. Звільнення від мита. Держава перебування, діючи відповідно до прийнятих у ній законів і правил, дозволяє ввезення і звільняє від сплати будь-якого мита, податків і пов’язаних із цим зборів, за винятком зборів за зберігання, перевезення і подібні послуги, такі предмети (за умови, що вони призначені для офіційного використання консульською установою, що очолюється почесною консульською посадовою особою): державні герби, прапори, вивіски, печатки і штампи, книги, офіційний друкований матеріал, канцелярські меблі, канцелярське приладдя та інші подібні предмети, що одержуються консульською установою з акредитуючої держави або на вимогу останньої.

Стаття 63. Кримінальні справи. Якщо проти почесної консульської посадо­вої особи порушується кримінальна справа, ця особа.повинна з’явитись в компе­тентні органи. Проте при веденні справи до неї має виявлятися повага з огляду на її офіційний статус і, за винятком випадків, коли вона заарештована або затрима­на, повинно ставитись якомога менше перешкод для виконання нею консульських функцій. Коли виникає необхідність затримати почесну консульську посадову особу, судове переслідування проти неї повинно розпочатися у можливо короткий строк.

Стаття 64. Захист почесних консульських посадових осіб. Держава перебу­вання зобов’язана надавати почесній консульській посадовій особі такий захист, який може бути потрібним у зв’язку з її офіційним статусом.

Стаття 65. Звільнення іноземців від реєстрації та від отримання дозволу на проживання. Почесні консульські посадові особи, за винятком тих, які зай­маються в державі перебування будь-якою професійною чи комерційною діяль­ністю з метою отримання особистих доходів, звільняються від усіх обов’язків, що покладаються законами і правилами держави перебування у зв’язку з реєстрацією іноземців та одержанням дозволу на проживання.

Стаття 66. Податкові стягнення. Почесна консульська посадова особа звіль­няється від усіх податків, зборів і мита на винагороду і заробітну плату, які вона отримує від акредитуючої держави за виконання консульських функцій.

Стаття 67. Звільнення від особистих повинностей і обкладень. Держава пе­ребування повинна звільняти почесних консульських посадових осіб від усіх тру­дових і державних повинностей, незалежно від їх характеру, а також від військо­вих повинностей, таких, як реквізиція, військова контрибуція, військовий постій.

Стаття 68. Факультативний характер інституту почесних консульських посадових осіб. Кожна держава вільна вирішувати, чи буде вона призначати або приймати почесних консульських посадових осіб.

<…>

Конвенція про спеціальні місії [23]

Нью-Йорк, 16 грудня 1969 року

(витяги)

Стаття 1. Використовувані терміни. У цій Конвенції:

а) «спеціальна місія» є тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання;

b) «постійне дипломатичне представництво» є дипломатичне представни­цтво за змістом Віденської конвенції про дипломатичні зносини;

c) «консульська установа» є будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;

d) «глава спеціальної місії» є особа, на яку посилаючою державою покладено обов’язок діяти у цій якості;

e) «представник посилаючої держави в спеціальній місії» є будь-яка особа, якій посилаюча держава надала такі повноваження;

f) «членами спеціальної місії» є глава спеціальної місії, представники посилаю­чої країни у спеціальній місії та члени персоналу спеціальної місії;

g) «членами персоналу спеціальної місії» є члени дипломатичного персоналу, ад­міністративно-технічного персоналу та обслуговуючого персоналу спеціальної місії;

h) «членами дипломатичного персоналу» є члени персоналу спеціальної місії, які мають статус дипломата для цілей спеціальної місії;

i) «членами адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії» є члени персоналу спеціальної місії, що здійснюють адміністративно-технічне обслугову­вання спеціальної місії;

j) «членами обслуговуючого персоналу» є члени персоналу спеціальної місії, які використовуються нею як домашні службовці чи для виконання аналогічних робіт;

k) «приватний обслуговуючий персонал» означає осіб, які займаються виключ­но приватним обслуговуванням членів спеціальної місії.

Стаття 2. Направлення спеціальної місії. Держава може направляти спе­ціальну місію в іншу державу за згодою останньої, попередньо отриманою через дипломатичні та інші узгоджені або взаємоприйнятні канали.

Стаття 3. Функції спеціальної місії. Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою між посилаючою державою і приймаючою державою.

<...>

Стаття 7. Відсутність дипломатичних або консульських відносин. Наяв­ність дипломатичних або консульських відносин не є необхідною для направ­лення або прийняття спеціальної місії.

Стаття 8. Призначення членів спеціальної місії. За виключеннями, передба­ченими у статтях 10, 11, 12, посилаюча держава може на свій розсуд призначити членів спеціальної місії, повідомивши попередньо приймаючій державі всю необ­хідну інформацію про чисельність і склад спеціальної місії і, зокрема, повідо­мивши про прізвища і посаду осіб, яких вона має намір призначити. Приймаюча держава може не дати своєї згоди на направлення спеціальної місії, чисельність якої вона не вважає прийнятною через обставини й умови в приймаючій державі та потреб даної місії. Вона може також, не повідомляючи причин відмови, не дати згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії.

Стаття 9. Склад спеціальної місії. 1.Спеціальна місія складається з одного або кількох представників посилаючої держави, з числа яких ця держава може призначити главу місії. В спеціальну місію може також входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал.

2. Коли члени постійного дипломатичного представництва або консульської установи, що перебуває в приймаючій державі, включаються до складу спеціаль­ної місії, вони зберігають свої привілеї та імунітети членів дипломатичного пред­ставництва або консульської установи, крім привілеїв та імунітетів, що надаються цією Конвенцією.

Стаття 10. Громадянство членів спеціальної місії. 1.Представники поси­лаючої держави в спеціальній місії і члени її дипломатичного персоналу в принципі мають бути громадянами посилаючої держави.

<...>

Стаття 12. Особи, оголошені persona non grata або неприйнятними. 1.Приймаюча держава може в будь-який час, не будучи зобов’язаною мотивувати своє рішення, повідомити посилаючу державу, що який-небудь представник поси­лаючої держави в спеціальній місії або який-небудь із членів її дипломатичного персоналу є persona non grata або що будь-який інший член персоналу місії є неприйнятним. У такому випадку посилаюча держава повинна відповідно відкли­кати дану особу або припинити її функції в місії. Та чи інша особа може бути оголошена persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію приймаючої держави.

2. Якщо посилаюча держава відмовиться виконати або не виконає протягом розумного строку свої зобов’язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, приймаюча держава може відмовитися визнати дану особу членом спеціальної місії.

Стаття 13. Початок функцій спеціальної місії. 1.Функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністер­ством закордонних справ або іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість.

2. Початок здійснення функцій спеціальною місією не залежить ні від пред­ставлення її постійним дипломатичним представництвом посилаючої держави, ні від вручення вірчих грамот або повноважень.

Стаття 14. Повноваження діяти від імені спеціальної місії. 1.Глава спе­ціальної місії або, якщо посилаюча держава такого не призначила, один з пред­ставників посилаючої держави, зазначений останньою, уповноважений діяти від імені спеціальної місії і вести листування з приймаючою державою. Приймаюча держава адресує листування, що стосується спеціальної місії, главі місії або, якщо глава місії не призначений, зазначеному вище представнику або безпосередньо, або через постійне дипломатичне представництво.

2. Однак член спеціальної місії може бути уповноважений посилаючою державою, главою спеціальної місії або, якщо глава місії не призначений, представником, про якого йдеться в пункті 1 цієї статті, або заступати главу спеціальної місії або вищезазначеного представника, або вчинити конкретні дії від імені місії.

Стаття 15. Орган приймаючої держави, з яким ведуться офіційні справи. Всі офіційні справи з приймаючою державою, доручені спеціальній місії посилаю­чою державою, ведуться з міністерством закордонних справ або через це міні­стерство, або з іншим органом приймаючого уряду, щодо якого є домовленість.

<...>

Стаття 17. Місцеперебування спеціальної місії. 1.Місцеперебуванням спе­ціальної місії є місце, встановлене за згодою між зацікавленими державами.

2. При відсутності згоди місцеперебуванням спеціальної місії є місце, де розташоване міністерство закордонних справ приймаючої держави.

<...>

Стаття 20. Закінчення функцій спеціальної місії. 1.Функції спеціальної місії припиняються, зокрема:

a) за домовленістю зацікавлених держав;

b) після виконання завдання спеціальної місії;

c) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спе­ціально не продовжений;

d) після повідомлення посилаючою державою про те, що вона припиняє або відкликає спеціальну місію;

e) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою.

2. Розірвання дипломатичних або консульських відносин між посилаючою державою і приймаючою державою само по собі не тягне за собою припинення діяльності спеціальних місій, що існують у момент розірвання відносин.

Стаття 21. Статус глави держави та осіб високого рангу. 1.Глава посилаю­чої держави, що очолює спеціальну місію, користується в приймаючій державі або третій державі перевагами, привілеями та імунітетами, які визнаються міжнарод­ним правом за главами держав, що відвідують іншу державу з офіційним візитом.

2. Глава уряду, міністр закордонних справ та інші особи високого рангу в спеціальній місії посилаючої держави, користуються в приймаючій державі або в третій державі крім того, що надається їм за цією Конвенцією, перевагами, привілеями та імунітетами, які визнаються за ними міжнародним правом.

<…>

Стаття 25. Недоторканність приміщень. 1.Приміщення, в яких розміщуєть­ся спеціальна місія згідно з цією Конвенцією, недоторканні. Представники прий­маючої держави не можуть вступати в ці приміщення інакше як за згодою глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, за згодою глави постійного дипло­матичного представництва посилаючої держави, акредитованого в приймаючій державі. Така згода може передбачуватися у випадку пожежі або іншого стихій­ного лиха, що становить серйозну загрозу громадській безпеці, і лише у тому разі, коли немає можливості отримати безпосередню згоду глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, глави дипломатичного представництва.

2. На приймаючій державі лежить спеціальний обов’язок вживати всіх належ­них заходів для захисту приміщень спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або ображання її гідності.

3. Приміщення спеціальної місії, предмети їх обстановки та інше майно, що використовується для роботи спеціальної місії, а також транспортні засоби місії користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій.

Стаття 26. Недоторканність архівів і документів. Архіви і документи спеціальної місії недоторканні в будь-який час та незалежно від їх місце­знаходження. Коли це необхідно, вони повинні мати видимі зовнішні розпізна­вальні знаки.

Стаття 27. Свобода пересування. У випадку, якщо це не суперечить законам і правилам про зони, в’їзд у які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, приймаюча держава повинна забезпечувати всім членам спеціальних місій свободу пересування і поїздок по її території в тій мірі, в якій це необхідно для виконання функцій спеціальної місії.

Стаття 28. Свобода зносин. 1. Приймаюча держава повинна дозволяти і охо­роняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей. <...>

2. Офіційна кореспонденція спеціальної місії недоторкана. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій.

3. Там, де це практично можливо, спеціальна місія користується засобами зно­син постійного дипломатичного представництва посилаючої держави, у тому числі дипломатичною поштою та послугами кур’єра.

4. Пошта спеціальної місії не підлягає ні розкриттю, ні затриманню.

<...>

Стаття 29. Недоторканність особи. Особа представників посилаючої держа­ви в спеціальній місії, а також особа членів дипломатичного персоналу місії недоторкана. Вони не підлягають арешту або затриманню в якій би то не було формі. Приймаюча держава зобов’язана ставитися до них з належною повагою та вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-яких посягань на їх особу, свободу або гідність.

Стаття 30. Недоторканність особистого приміщення. 1.Особисті примі­щення представників посилаючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу користуються тією ж недоторканністю і захистом, що і приміщення спеціальної місії.

2. Їх папери, кореспонденція та – з винятками, передбаченими в пункті 4 статті 31 – їх майно таким же чином користуються недоторканністю.

Стаття 31. Імунітет від юрисдикції. 1.Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави.

2. Вони користуються також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції приймаючої держави, крім випадків:

а) майнових позовів, які стосуються приватного нерухомого майна, що перебуває на території приймаючої держави, якщо тільки дана особа не володіє ним від імені посилаючої держави для цілей місії;

b) позовів, які стосуються спадкування, по відношенню до яких дана особа виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець, відмовник від спадкоємства як приватна особа, а не від імені посилаючої держави;

c) позовів, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, яка здійснюється даною особою в приймаючій державі за межами її офіційних функцій;

d) позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок нещасного випадку, викликаного транспортним засобом, що використовується за межами офіційних функцій даної особи.

3. Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не зобов’язані давати свідчення як свідки.

4. Ніякі виконавчі заходи не можуть вживатися щодо представника посилаючої держави в спеціальній місії або члена її дипломатичного персоналу, за винятком тих випадків, що підпадають під підпункти «а», «b», «с», «d» пункту 2 цієї статті, й інакше як за умови, що відповідні заходи можуть вживатися без порушення недоторканності її особи або її приміщення.

5. Імунітет від юрисдикції представників посилаючої держави в спеціальній місії і членів дипломатичного персоналу не звільняє їх від юрисдикції посилаючої держави.

<…>

Стаття 41. Відмова від імунітету. 1.Приймаюча держава може відмовитися від імунітету від юрисдикції для своїх представників у спеціальній місії, членів її дипломатичного персоналу та інших осіб, які користуються імунітетом згідно з статтями 36-40.

2. Відмова має бути завжди належним чином виражена.

3. Позов у справі однією з осіб, зазначених у пункті 1 цієї статті, позбавляє її права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосеред­ньо пов’язаних з основним позовом.

4. Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, для чого вима­гається спеціальна відмова.

<...>

Стаття 43. Тривалість дії привілеїв та імунітетів. 1.Кожний член спеціаль­ної місії користується привілеями та імунітетами, на які вони мають право, з моменту вступу на територію приймаючої держави з метою здійснення своїх функцій в спеціальній місії або, якщо він вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про його призначення повідомляється міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість.

2. Якщо функції члена спеціальної місії закінчуються, то його привілеї та імунітети нормально припиняються у той момент, коли він залишає територію приймаючої держави, або після закінчення розумного строку, встановленого для цієї мети, але продовжують тривати до цього часу навіть у випадку збройного конфлікту. Однак щодо дій, вчинених таким членом місії при виконанні своїх функцій, імунітет продовжує існувати.

<…>

Стаття 47. Повага законів і постанов приймаючої держави та викори­стання приміщень спеціальної місії. 1.Без шкоди для їх привілеїв та імунітетів всі особи, що користуються такими привілеями та імунітетами за цією Конвент­цією, зобов’язані поважати закони і постанови приймаючої держави. Вони також зобов’язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

2. Приміщення спеціальної місії не повинні використовуватися в цілях, не сумісних з функціями спеціальної місії, як вони розуміються в цій Конвенції, в інших нормах загального міжнародного права або в яких-небудь спеціальних угодах, що діють між посилаючою державою і приймаючою державою.

Стаття 48. Професійна або комерційна діяльність. Представники посилаю­чої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не повинні займатися в приймаючій державі професійною або комерційною діяльністю з метою особистої вигоди. <…>

---

Дата добавления: 2015-07-14