Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття уречевлення

Читайте также:
  1. A. Поняття господарського права, предмет правового регулювання
  2. N26 Поняття про "Я - образ" та "Я - концепцію", §х психологічна структура
  3. В чому полягає сенс введення Платоном поняття ідеї? Окресліть основний зміст філософії Платона.
  4. Визначити поняття
  5. Визначити поняття
  6. Вступ. Основні поняття і визначення
  7. Глава I. Поняття кримінальної відповідальності

МАКС ГОРКГАЙМЕР ТА ТЕОДОР АДОРНО

Горкгаймер і Адорно розглядають суспільство модерну через концептуалізацію його патологій, спираючись при цьому на критичну теорію як методологічну основу пізнання. В цілому вчені виходять з поняття праці Маркса, а також з таких «суміжних» з ним понять, як «споживча вартість», «мінова вартість», тобто – користуються марксистським інструментарієм.

 

Логіка теоретизувань Горкгаймера і Адорно є такою, що в дослідженні патологій суспільства модерну вони відштовхуються від сформульованого Максом Вебером діагнозу Західному капіталізму, суть якого полягає в тому, що капіталізм перетворився для людини на нове рабство у зв’язку із зникненням релігійно-етичного фундаменту цілераціональної поведінки. Вчені перевитлумачують цей діагноз в руслі марксизму, вдало поєднуючи теорію раціоналізації Макса Вебера з поняттям праці Маркса.

 

У своєму аналізі суспільства модерну представники франкфуртської школи відштовхуються від поставленого Вебером діагнозу Західному капіталізму. Вебер показав, що методична праця в межах технічно раціоналізованого процесу виробництва не є обтяжливою для людини доти, доки існує релігійно-етичний мотиваційний фундамент цілераціональної поведінки. Коли ж він зникає, цілераціональні імперативи систем капіталістичного господарства і сучасної держави стають нестерпними. Представники західного марксизму намагаються соціологічно інтерпретувати, що ж конкретно означає для людини оте «нестерпне» у Веберовому діагнозі. Для цього вони використовують поняття уречевлення.

 

Поняття уречевлення в соціологічну теорію ввів Георг Лукач, інтерпретувавши Вебера під марксистським кутом зору або, як висловлюються деякі дослідники, переклавши Вебера на мову «Капіталу». В подальшому напрацювання Лукача продовжують теоретики Франкфуртської школи – вони розробляють дане поняття в контексті критичної теорії Франкфуртської школи, частково змінюючи і доповнюючи його зміст.

 

поняття уречевлення

Якщо праця зводиться до середньої тривалості затраченого робочого часу, перетворюється на абстрактну, відірвану від людини працю, то це, на думку Лукача, не може не відбитися на способі людського буття. Тут Лукач виходить з філософської антропології Маркса. Згідно з останньою, праця є невід’ємний елемент людського буття. Людина визначається Марксом як homo faber – людина, що виробляє. Це означає, що праця є однією з найголовніших потреб людини. Вона є умовою її існування в світі. Завдяки праці людина пристосовується до природи, співіснує з нею в гармонії. Без праці був би неможливий обмін речовин між людиною і природою, а, отже, було б неможливе саме людське життя. В процесі праці виявляється все природне, духовне і соціальне багатоманіття індивідуальної людської особистості. В переробці предметного світу людина, на думку Маркса, стверджує себе як родову істоту.

 

Зведення людської праці до абстрактної праці призводить не лише до заперечення усіх індивідуальних відмінностей самої праці, але і до заперечення усіх індивідуальних особливостей людини як діяча. Остання тоді перетворюється на абстрактного носія абстрактної робочої сили, розглядається виключно як здатність витрачати робочу силу у фізіологічному сенсі (нервів, мускул, мозку, тощо). Праця тоді стає для робітника чимось зовнішнім, таким, що не належить до його сутності. Робітник лише поза нею відчуває себе самим собою, а в процесі її в межах технічно раціоналізованого капіталістичного підприємства він відчуває себе відірваним від самого себе. При цьому вона не належить робітнику, але належить іншому – підприємцю, і сам він в процесі виробництва належить підприємцю. Окрім того, внаслідок зростаючого застосування машин і розподілу праці, діяльність робітників втратила будь-який самостійний характер. Робітник стає простим додатком до машини. Від нього вимагаються лише найпростіші, найбільш одноманітні прийоми. Він все більше і більше потрапляє у залежність від роботи, і при цьому від однобічної, машиноподібної роботи. Робітник як духовно, так і фізично принижується до рівня машини. Лукач робить висновок: коли праця як сутнісна ознака людини, як діяльність, в якій людина реалізує себе, перетворюється на абстрактну працю, вона стає такою, в якій людина не може себе розкрити; людина тоді у своїй праці не стверджує себе, а заперечує, не розгортає вільно свою фізичну природу і духовну енергію, а виснажує її і руйнує дух. Вона уречевлюється, прирівнюється у своєму людському бутті до буття товару.

 

Капіталізм, згідно з Вебером, характеризується раціоналізацією, яка спрямована на виключення індивідуальних властивостей робітника. Лукач показує, що згідно з технічним розподілом праці процес виробництва все більше розкладається на абстрактно раціональні часткові операції, в результаті чого розривається зв’язок робітника з продуктом як єдиним цілим, і його праця зводиться до таких, що механічно повторюються, спеціальних функцій. Разом із психологічним розчленуванням процесу праці, раціональна механізація проникає навіть в душу робітника: самі його психологічні властивості відділяються від цілісної особистості, об’єктивуються по відношенню до нього, щоб їх можна було ввести в раціональні спеціальні системи і піддати калькуляції.

 

Внаслідок раціоналізації процесу праці людські особливості робітника все більше виступають як джерела погрішностей по відношенню до наперед розрахованого функціонування абстрактних, часткових законів. Людина в такій ситуації не є носієм трудового процесу. Як механізована частинка, вона вводиться в механічну систему, яку вона застає готовою і такою, що функціонує незалежно від неї, як висловлюється Лукач – «систему, законам якої вона повинна підкорюватись».

 

Лукач звертає увагу не лише на уречевлення робітників в межах технічно раціоналізованого капіталістичного підприємства. Вчений досліджує також уречевлення службовців в межах раціонального офісу та державної установи. На думку Лукача, абсолютно механізований, бездуховний спосіб праці нижчої бюрократії нагадує просте обслуговування машин і навіть часто перевершує його своїм одноманіттям. Мова йде про все більш формальний, раціональний підхід до усіх питань з об’єктивної точки зору, про зростаюче відволікання від якісно-матеріальної сутності речей, на які розповсюджується бюрократичний підхід; про все більше зростання однобічної спеціалізації в рамках розподілу праці.

 

Праця робітника, на думку Лукача, втрачає свій діяльнісний характер і перетворюється на споглядальну установку, на пасивне відношення до механістичного процесу, який рухається незалежно від свідомості, і на який людська діяльність не здійснює ніякого впливу. Особистість стає фактично безсилим глядачем того, що відбувається з її наявним буттям.

 

Поняття уречевлення продовжують розробляти Горкгаймер та Адорно в контексті критичної теорії Франкфуртської школи. Вони приймають Лукачівську рецепцію Вебера, відкидаючи при цьому філософію історії та діалектику. У Лукача, хоча він частково і відійшов від ортодоксального марксизму, ще можна знайти обґрунтування революційної зміни існуючого способу виробництва. Горкгаймер і Адорно вже не вірять у можливість такої зміни. Вчені відкріплюють поняття уречевлення від історичного контексту і потрактовують його як універсальне і тотальне.

 

Горкгаймер і Адорно специфічно інтерпретують поняття уречевлення, розширюючи і частково змінюючи його зміст. До змісту цього поняття вчені включають наслідки впливу капіталістичного господарства і сучасної держави на структури людської душі: Горкгаймер і Адорно досліджують те, як змінюються ці структури в результаті постійного перебування людини всередині технічно раціоналізованого процесу. Вчені використовують засоби не лише соціології, але й аналітичної соціальної психології, щоб показати, що в суспільстві модерну функціональні імперативи господарства і держави переносяться на рівень особистісних структур: на думку вчених, для того, щоб індивід зміг вижити в умовах капіталізму, іншими словами – зміг адаптуватись до того тиску, який здійснює на нього суспільство через імперативи праці і корисності, він повинен свідомим зусиллям волі підкорити власну внутрішню природу.

 

На думку вчених, результатом адаптації людини до суспільства є формування у неї абстрактного ego. Найперше, чим зайняте ego, це опанування внутрішньої природи. Воно терпимо відноситься до милих і безпечних емоцій, але є невблаганним по відношенню до архаїчних імпульсів, до міметичного. Горкгаймер і Адорно роблять висновок, що через формування абстрактного ego, суспільство досягає репресії архаїчних імпульсів на рівні кожного індивіда. Проте незважаючи на це, абсолютно знищити міметичне ego так і не зможе. Міметичне, під яким Горкгаймер та Адорно розуміють тугу репресованої і викривленої природи, завжди лежатиме в очікуванні в глибинах людської душі як деструктивна по відношенню до існуючого соціального порядку сила. Але, вважають вчені, надію на порятунок це не дає, бо суспільство «навчилося» використовувати потенціал репресованої внутрішньої природи на свою користь: суспільство починає експлуатувати репресоване міметичне шляхом інкорпорації у власну систему його повстанського потенціалу.

 

Те, що Вебер називав усуненням афективних і традиційних компонентів дії, Горкгаймер і Адорно називають репресією міметичного. Але якщо у Вебера така репресія базується на потужному мотиваційному фундаменті, який забезпечувала етика аскетичного протестантизму, то у Горкгаймера і Адорно вона нічим не виправдовується і здійснюється заради самозбереження індивіда. Тим не менш і це часто не досягається. Людина відчуває, що придушення внутрішньої природи, яке очікується від неї, не компенсується адекватно. Натомість єдине, до чого призводить така конвертація міметичного у раціональне, це відтворення існуючої системи у її незмінному вигляді. Як протидію цьому збоку індивіда, вчені говорять про клінічні душевні хвороби, неврози, психосоматичні розлади, тощо, які змінили селянські та робітничі повстання.

 

Відповідно, Горкгаймер і Адорно говорять про занепад індивіда. Індивід не має іншого вибору, окрім зречення своєї індивідуальності і пристосування до репресивної тотальності суспільства модерну. Єдиним для нього способом вижити стає адаптація до панівних груп, перетворення себе з людини на члена організації, принесення в жертву своєї внутрішньої природи заради пристосування.

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 147 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)