Рельєф і ресурси

Характерною особливістю дна океану є те, що частка шельфу становить лише 8,5 % усієї­ площі. Найбільший він у північній частині басейну — вздовж берегів Європи й Північної Америки, де сягає завширшки сотень кілометрів. У південній частині він набагато менший, а поблизу берегів Бразилії та Африки становить лише кілька десятків кілометрів. Для рельєфу шельфу характерні жолоби та банки (рис. 18).

Рис. 18. Профіль дна Атлантичного океану
Важливим елементом дна Атлантики є великий підводний Серединно­атла­н­тичний хребет, що простягнувся посередині океану з півночі на південь майже на 17 000 км. За формою він нагадує латинську літеру S і має завширшки понад 1000 км. Це порівняно молода гірська споруда. У багатьох місцях він розчленований повздовжніми ущелинами й численними поперечними розломами. Ці розломи поділяють його на окремі блоки, що змістилися в широтному напрямі на сотні кіло­метрів. В осьовій зоні хребта виявлено вузьку (30—60 км) і глибоку (1—2 км) повздовжню рифтову долину.
На екваторі Серединноатлантичний хребет поділяється жолобом Романш (7856 м) на Південноатлантичний і Пів­ніч­но­атлантичний хребти.
Північноатлантичний хребет значно нижчий — глибини над ним складають 2000—4000 м. Південноатлантичний хребет є вищим і більш розчленованим. У багатьох місцях глибини над ним менші за 2000 м і навіть 1000 м. Подекуди хребет підноситься над водою у вигляді вулканічних островів (Вознесіння, Три­стан-да-Кунья, Гоф, Буве).
Серединноатлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини — західну і східну, а низка перпендикулярних підвищень, що відгалужуються від нього (Бермудське, Ріу-Гранді, Рокол, Канарське, Мадейра, Кабо-Верде та ін.), обмежують глибоководні улоговини. У західній частині океану середні глибини більші (5500—6000 м), ніж у східній (4000—5000 м).
Рельєф ложа досить складний. Біля материків у глибоководних улоговинах простяг­лися абісальні рівнини. Це невеликі пласкі ділянки, вкриті товстим (3—3,5 км) шаром осадових відкладів. Ближче до Серединноатлантичного хребта, на глибинах 5,5—6,0 км, розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані є тисячі поодиноких підводних вулканічних гір.
На узбережжі океану та його морів розташовані найбільші за вантажообігом порти світу. Через Атлантику проходять найважливіші трансокеанські маршрути. У надрах шельфу зосереджені запаси залізних і титанових руд, сірки. Роз­робляються родовища нафти і газу (у Пів­нічному морі та ін.). Працює декілька ПЕС. Атлантичний океан — найпродуктивніший у біологічному відношенні, але через надмірний вилов зростання обсягів промислу сповільнилося, і він поступився першістю Тихому.

Клімат

Клімат Атлантичного океану різ­номанітний — від субарктичного до антарктичного, але переважають еква­то­ріальний, тропічний і субтропічний (40° пн. ш. — 42° пд. ш.). Температура повітря в лютому змінюється від +25 °С на екваторі до 0 °С на 60 ° пн. ш.
У серпні температура води становить +26 °С...+27 °С на екваторі, +10 °С на 60 ° пн. ш. і 0 °С на 60 ° пд. ш.
Значний вплив на температурний режим мають морські течії, зокрема Ґольфстрім, Антильська, Ґвіанська, Лабрадорська.

Атлантичний океан — самий солоний з усіх океанів світу. Вміст солей у водах Атлантики складає в середньому 35,4% о, що більше, ніж в інших океанах.

Найвища солоність спостерігається в тропічних широтах — 37,9% о, в Північній Атлантиці між 20 і 30 ° С с. ш., в Південній — між 20 і 25 ° ю. ш. Тут панує пасатна циркуляція, мало опадів, випаровування ж складає шар в 3 м. Прісних вод з суші майже не надходить. Дещо вище середньої солоність і в помірних широтах Північної півкулі, куди спрямовуються води Північноатлантичного течії. Солоність в пріекваторіальних широтах — 35% о.

Дата добавления: 2015-12-08