Модернізм європейської літератури

Великобританія

Джеймс Джойс

Перебував не лише у зовнішній, а й у внутрішній еміґрації.

Зб. поезій “Камерна музика” (1907) – зразок символістичної поезії, основним законом якої був музичний принцип; ускладнена і вишукана форма; розпливчастість та невловимість образів.

Зб. оповідань “Дублінці” (1914) – відчуження від дійсності; неясність образів, система натяків.

Автобіографічний роман “Портрет митця замолоду” (1916) – взаємини митця і суспільства. Герой знаходить відраду у самотності, яка відгороджує його від світу і дає змогу створити власний світ, автономний світ митця.

Шедевр творчості – “Улісс” (1922). Робота тривала 7 років. Паралель з “Одіссеєю” Гомера: герой/ні; тривалість у часі і просторі/ні. Оповідь лише про 1 день – 16.06.1904 р. – переданий у найдрібніших деталях у житті 3-х персонажів: Л. Блума, С. Дедалуса і Моллі. Це потік думок і почуттів упродовж дня + потік свідомості та внутрішні монологи кожного; зв’язок учинків та еротичних комплексів, а також незалежні від свідомості імпульси, які рухають ними.

Стиль оповіді визначає мінливий, примхливий потік свідомості, принцип детально точного відтворення душевного руху, кожного повороту думки. “Улісс” – це книга-лабіринт, в якому читач потрапляє у пастку, розгадуючи складні психологічні загадки, розплутуючи павутину усіх можливих асоціацій та аналогій. Блум і Дедалус – втілення одвічних властивостей людської природи, це саме людство, а Дублін – це світ (всесвіт). Блум=Одіссей, Дедалус=Телемах, Моллі=Пенелопа. Кожен епізод співвідносний із піснею Гомерового епосу (18 частин). У персонажах вражені одвічні начала, властиві людям споконвіку. При характеристиці Блума спостерігаються 2 струмені: світ речей (=внутрішньому світові) і “потік свідомості” – як наслідок – зникнення людини, її розчинення за світом речей. Дедалус – втілення інтелектуального начала людської природи. Людство заплуталось у складних суперечностях і втратило сили в хаосі безцільного існування. З розвитком сюжетного руху техніка внутрішнього монологу ускладнюється, думки незавершені і алогічні, перебої, стрибки думок. Перервані думки продовжуються за кілька годин.

Принцип музичної побудови твору: досягнення ефекту одночасності враження, яке творили форма і звучання твореного образу: злиття звукового і слухового сприйняття.

Роман “Поминки по Фіннегану” (1922-39; 17 р.) – у побудові фраз, у звучанні слів передає ритм річкового потоку. Персонаж – жінка і ріка одночасно, вона міняється щосекунди у своєму вічному русі. Задум – вираження підсвідомості сплячої людини як спроба передати “безсловесний світ” сну. Мова сновидінь і снінь + мова ескімосів, новотвори. Історія людства і Ірландії у мин., майб. і теп., як і річковий потік, несеться у підсвідомості сплячої людини. Персонажі – це узагальнені образи родини. Історія людства – це замкнуте коло, з якого нема виходу. Теперішнє повторює минуле, а рух – це тупцювання на місці.

Улісс

Кожен епізод роману має назву, пов’язану з певним епізодом Гомерової “Одіссеї” і зобов’язаний втілювати цей зв’язок. Перші епізоди написані звичайною прозою, наступні – в основі певного конкретоного стилістичного прийому: газетні шапки у бульварному стилі (еп.7); словесне моделювання музики (еп. 11 “Сирени”); контрасне чергування міського анекдота і пишномовної пародії (еп. 12 “Циклопи”); пародіювання жіночої преси (еп. 13 “” Навсікая); ембріологія дискурсу: моделі англійської мови і стилю від найдавніших часів до сучасності (еп. 14 “Бики Сонця”); драматична фантазія (еп. 15 “Цирцея”); антипроза (еп. 16); пародійний катехизм (еп. 17 “Ітака”); потік свідомості (еп. 18 “Пенелопа”). Твір складається з 3-х частин: 1) Телемахіда; 2) Уліссові мандри; 3) Повернення.

Зв’язок Гомерової поеми і роману Джойса: (1) заголовок; (2) жанр – роман подорожі: епізоди йдуть за порядком пересування героїв, дія кожного розіграна або у дорозі, або в конкретному місці, завершуючись відходом героя; (3) архітектоніка – лінійна побудова, що організує парадигму одіссеї: пролог, мандри із серією пригод, повернення; окрім того існує дві переплетені між собою головні лінії – Улісса і Телемака; твір ділиться на автономні епізоди (гомерові пісні). Але ці зв’язки доволі вільні: прототипи є не у всіх героїв, причому деколи основні риси і функції героя суперечать прототипові; пригоди Улісса йдуть в зовсім іншому порядку, вони позбавлені драматизму і небезпеки. Відтак роль і значення поеми Гомера у романі Джойса найважливіші на глобальному рівні загального замислу, схеми і структури твору, а в хронологічному плані – лише на ранньому етапі.

Однією з найбільших, найглобальніших особливостей роману, що важлива для самого способу його прочитання, є плюралізм дискурсів: “Улісс” – це мандри крізь усі дискурси, наявні в англійській мові; роман – це “одіссея” англійської мови. Кожен дискурс – це нове розташування ролей між усіма учасниками тексту як події: автором, розповідачем, героєм, читачем. Джойс відмовляється від метадискурсу з його абсолютним суб’єктом та істинним змістом. У світі тексту відбувається релятивізація; дискурс роману – це світ Ейнштейна, що складається із множини дискурсів, серед яких жоден не є кращим за інші і жоден не містить істини в останній інстанції (“Циклопи”: велика кількість різних видів мовлення: оповідь від 1 ос. одн., наукове, юридичне, міфогероїчне, церковне, газетне мовлення тощо). Це своєрідний рух дискурсів у межах тексту: проникнення і втручання одного дискурсу в інший, переплетення і змішування. Фактично, це доведення автором до логічної межі особливостей письма класичної літератури. У світі джойсового тексту спостерігається містика присутності і відсутності автора: це двозначний універсум, де наполегливо стверджується пряма відсутність автора, але повсюдно – якісь вислизаючі знаки його присутності під дивними масками іроніка. Відповідно, стратегія читання так само радикально мінлива.

Одним з найпоширеніших дискурсів є потік свідомості, мета якого – найточніша реєстрація роботи свідомості людини. Є мовби три основні елементи потоку свідомості: 1) основа чи певна тема, яку розвиває свідомість; 2) зовнішні вторгнення у свідомість: відгук свідомості на ті/інші сприйняття довколишнього світу; 3) внутрішні деформації основи, викликані “травмами свідомості”: стійкі мотиви (спогади, нав’язливі ідеї, комплекси), які незримо присуті у свідомості завжди і всюди і можуть вявитися де і як завгодно. Побудова потоку свідомості ґрунтується на двох моментах: монтажі і вербалізації потоку зорових образів.

Наступною особливістю роману є техніка / стиль написання епізоду; таким чином спостерігається одіссея форми: кожен епізод повинен містити в собі певну пригоду форми: пастиш, катехизм, антипроза тощо, зокрема: 33 пародії “Циклопів”, 32 моделі усіх видів і всіх епох англійської літератури у “Биках Сонця”, 62 сторінки неперервного потоку свідомості Моллі у “Пенелопі”. Із завершенням кожного епізоду автор покидає його техніку і переходить до нової в наступному епізоді: пригоди не повторювані.

Вагомим елементом поетики роману є також контрастність письма: зіштовхнення між собою двох протилежних стилів: гранично стислий і гранично розтягнутий, причому стискаються складні, багаті на смисл місця, розтягуються прості і тривіальні. Мова йде про лаконізм (потік свідомості; мікротехніка – вкладання головного змісту у незначні і малопомітні деталі; підбір і компонування деталей) і пустослів’я (фольклорний комізм, побутові і сатиричні англійські романи, пародіювання; гіперболічні описи і переліки з функцією ускладнення процесу читання).

Питання хронотопу набуває нового окреслення: відбувається звільнення хронотопу. У романі хронотоп виявляється через принцип гіперлокалізації з перевагою простору над часом. Дублін – це точна географічна проекція роману, бо твір зливається з містом. Водночас Дублін стає персонажем, це живий простір, збірний персонаж. Є тут також і вибрана територія: “Ітака”, рідний дім + паб як паралель до “вітальні-салону” класичного буржуазного роману. Важливу роль відіграє “зустріч” і поняття “порогу”.

Деформація мови, порушення мовних норм є також хаарктерною рисою письменника. Є різні деформації: (1) експресіоністична деформація: за умови вираження текстом напору емоцій, сильного ефекту у ньому діє внутрішній напір змісту, який тисне на форму і ламає її: зникнення пунктуації, обривається логіка, порушується порядок слів і граматика. Це також багатство лексики: давня і сучасна мова, тонкий світський говір і грубий жаргон, провінційні діалекти і професійне мовлення медиків, моряків богословів. Це творення неологізмів; (2) передача внутрішнього мовлення: чоловічий – рубаний, уривковий, довільна перерваність – і жіночий – плавність, злитість, це потік, який ллється, він суперечить розчленуванню – типи; (3) деформаціє мовленнєвих структур з метою затемнення змісту.

Дата добавления: 2015-12-08