Вплив формальних прийомів кубізму позначився на одній з течій раннього модернізму — італійському футуризмі. Його фанатичним прихильником і популяризатором був поет
Ф.Т. Марінетті. У поширюваному ним в Європі «Маніфесті футуризму» сповіщалося про смерть мистецтва минулого і народження футуризму як мистецтва майбутнього. У Марінетті знайшлись однодумці серед художників — У. Боччоні, Дж. Балла та ін. Футуристи вважали, що вони відкрили нову красу — красу сучасного світу, яку репрезентують фабрики і залізниці, машини й літаки, гуркіт моторів, швидкість (У. Боччоні — «Шум вулиці проникає в кімнату», «Механізм вулиці»; Дж.Балла — «Пластичність світла + швидкість»).
Футуристи милувалися світом, де все рухається і безперервно змінюється, динамічною юрбою, машинами, які мчать на великих швидкостях, феєрією електричних вогнів. Вони поставили собі за мету відтворити у живопису цей динамізм, причому динамізм не тільки вулиці, а й людської душі і тіла (У. Боччоні — «Стан душі, І: удень»). Для цього вони хотіли розв’язати нерозв’язне засобами живопису завдання — відтворити рух самий по собі, рух як такий. Кінь, який біжить, твердили футуристи, має не чотири, а двадцять ніг, — і всі двадцять ніг намагалися зобразити, тобто перенести на полотно кілька моментів руху одночасно. І тут їм на допомогу прийшов кубізм. Запозичивши його досвід, вони розклали рухомий предмет на окремі елементи і вдалися до близьких до абстракції або повністю абстрактних комбінацій напівпрозорих планів та об’ємів. Так вони хотіли передати ілюзію динамічного ритму. Прагнення передати рух викликало зміни у кольоровому і композиційному вирішенні. Колір став ядучим, дисгармонійним, композиція не зібраною.
На відміну від інших європейських авангардистських течій, футуризм не обмежився сферою естетики, а перейшов на ниву політики і моралі», — писав про футуризм історик італійського мистецтва Гвідо Балло. Маніфести футуристів закликали руйнувати музеї і бібліотеки, вони вітали війну (як єдино можливо гігієну світу), мілітаризм та анархію. Найбільш крайня школа — абстракціонізм склалась як напрям у 10-х pp. нашого століття. Його основоположниками стали художник Піт Мондріан (родом з Голландії), Василь Кандінський (родом москвич) і Казимир Малевич (з України). Теоретики абстракціонізму виводять його від Сезанна через кубізм. Французький критик і художник М. Сефор дав таке визначення цій течії: «Я називаю абстрактним будь-яке мистецтво, котре не містить жодного нагадування, жодного відзвуку дійсності, все одно, була чи не була ця реальність вихідною точкою для художника». Сефор так і називає абстракціонізм — «безпредметним» мистецтвом. В. Кандінський (1866—1944 pp.), який у 10-ті pp. повністю порвав з натурою і створив близько ста переважно абстрактних полотен, пояснював свою художню манеру тим, що «коли релігія, наука і мораль розкладаються, коли зовнішні підпори загрожують зруйнуватися, тоді людина відвертає погляд від зовнішнього світу до духовного, до передачі «чистого», незалежного від матерії духовного життя». «Чисті» кольори і лінії можуть передати внутрішнє «духовне звучання», невиявлені почуття і передчуття. У книзі «Мова форми і кольору» художник пояснив, який колір, лінія, форма відповідають в його уявленні певним душевним станам: жовтий — колір божевілля; синій — поклик у безкраї простори, пробудження потягу до чистого; зелений — символ ідеальної рівноваги; фіолетовий несе в собі щось болюче, згасаюче і т. д. Лінія так само символічна, як і колір: горизонтальна — пасивна, жіноча, вертикальна — активна, мужня. Багата уява, дуже тонке почуття колориту у Кандінського втілювалися у приємні для ока, насичені, динамічні кольорові композиції («Імпровізація», 1912 p.). Художник активно цікавився проблемами зближення кольору з музикою. Дослідники вважають, що
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 85 | Нарушение авторских прав