Читайте также:
|
стадією провадження є оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Статтею 288 КпАП регулюється порядок такого оскарження. Постанова, винесена будь-яким органом виконавчої влади, може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її винесення до вищестоящого органу або у місцевому суді. Натомість постанова суду є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративне правопорушення не підлягає.
Зміна або скасування відповідної постанови суду можуть бути здійснені суддею, що виніс постанову, за протестом прокурора, а також головою вищестоящого суду незалежно від протесту прокурора.
Однак це не правило, а скоріше виняток, оскільки зазначена правова норма може бути застосована за наявності таких умов:
а) якщо адміністративне стягнення застосоване за адміністративне правопорушення, кваліфіковане за статтею, що вказана у вичерпному переліку статей (ст. 294 КпАП), а їх близько тридцяти;
б) якщо постанова винесена щодо особи віком від 16 до 18 років.
Тож постанови суду по справах про адміністративні правопорушення, кваліфіковані за статтями інших законодавчих актів, окрім ст. 294 КпАП, не можуть бути переглянуті. Це значною мірою звужує обсяг права громадян на гарантований Конституцією України судовий захист порушених прав і свобод. Адже в даному випадку особа, щодо якої суд прийняв постанову про застосування адміністративних стягнень, не має реальних прав щодо її оскарження. Ця суперечливість має бути подолана в новому Кодексі України про адміністративні проступки.
Відповідно до ст. 290 КпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Причому опротестування зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду протесту. Державна митна служба України також має право перевіряти у порядку контролю додержання службовими особами митних органів законності при провадженні у справах про порушення митних правил (ст. 144 Митного кодексу України).
Скарга або протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України. Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, однак за умови, щоб стягнення не було посилено.
Якщо встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Відповідно до ст. 296 КпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Передбачена також можливість відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт.
Дещо інший порядок оскарження передбачено щодо рішень органів Державної податкової служби України. Відповідно до законодавства України невід'ємним правом платника податків є право оскарження рішень податкових органів. З цією метою в структурі податкової служби були утворені (1996 р.) спеціальні підрозділи - апеляційні. До функцій цих підрозділів належав аналіз надходження та розгляду скарг платників податків. Наказом Державної податкової адміністрації України (ДПА) від 11.12.1996 р. було затверджено Положення “Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби”, яким регламентувався порядок розгляду податковими органами скарг платників податків. Цей порядок був суттєво змінений у зв'язку з прийняттям Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та бюджетними цільовими фондами”.
Фактично відповідно до нововведень, закріплених цим Законом і відображених у згаданому Положенні, передбачено систему оскарження, яку можна представити таким чином.
Загалом органи Державної податкової служби розглядають скарги платників податків, щодо:
— податкових повідомлень щодо сум податкових зобов'язань, окрім ввізного та вивізного мита, акцизного збору, ПДВ та інших податків, які відповідно до законодавства стягуються при ввезенні (пересиланні) товарів та предметів через митний кордон України або при вивезенні з митної території, внесків до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України;
— постанов про накладення адміністративних стягнень;
— рішень про визначення сум податкових зобов'язань;
— рішень про застосування фінансових санкцій тощо.
Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право звернутися до органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, зі скаргою про перегляд цього рішення. Строк оскарження становить десять днів з моменту отримання платником податків відповідного рішення (раніше відлік розпочинався з дати прийняття рішення уповноваженим органом). Зауважимо, що така зміна відліку строків має позитивний характер. Вона відбулася тільки щодо оскарження дій органів державної податкової служби.
Протягом двадцяти календарних днів з дня отримання скарги відповідний орган приймає рішення. У випадку, якщо орган податкової служби надсилає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків протягом десяти днів має звернутися зі скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Для вищестоящого органу також встановлено двадцятиденний строк розгляду поданої скарги. Цей термін може бути подовжений до 60 днів за рішенням керівника державного податкового органу або його заступника.
Поряд з чисельними позитивними новелами Положення “Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби” (у редакції наказу ДПА від 02.03.2001 р.) містить також і певні суперечності, неузгодженості з чинними правовими нормами. Так, п. 9 цього Положення зазначає, що рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. Натомість норми КпАП визначають, що орган або посадова особа при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і може прийняти рішення щодо зміни заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
І, нарешті, якщо рішення вищого органу державної податкової служби не задовольнить заявника, він має звернутися до господарського суду відповідного рівня із заявою про визнання рішення органу Державної податкової служби недійсним. Треба зауважити: якщо дослідити запропоновану законодавцем схему, враховуючи й можливість апеляційного та касаційного оскарження рішення господарського суду, стає зрозумілим, що отримання остаточного рішення по справі розтягнеться на місяці.
У будь-якому випадку особа, щодо якої прийнято рішення про застосування адміністративного стягнення чи фінансової санкції, повинна мати право відразу звернутися з позовом до судового органу. Відзначимо у зв'язку з цим, що п. З Положення передбачено, що у випадку оскарження рішення державного податкового органу в суді (господарському суді) дане рішення не може бути оскаржено в адміністративному порядку.
Процедура оскарження рішення податкового органу свідчить, що, крім правил, встановлених КпАП, галузеві норми містять і свої, які певною мірою відрізняються. Але в будь-якому разі вони мають відповідати загальній нормі. Тож вкрай необхідна розробка єдиного законодавчого акту, який би містив єдині правила оскарження рішень у справах про адміністративне правопорушення.
4. Винесене по справі рішення, якщо воно не оскаржене або залишено без змін, підлягає виконанню, що є заключною і обов'язковою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 299 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення ця постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою ст. 307 КпАП.
У випадку невиконання рішення особою самостійно відповідні документи передаються на виконання Державній виконавчій службі, яка відкриває виконавче провадження та примусово виконує постановлене рішення. Питання виконання постанови по справі про адміністративні правопорушення регламентовані главою 25 КпАП.
Отже, застосування заходів адміністративної відповідальності щодо фізичних та юридичних осіб, незважаючи на наявні відмінності, має певні спільні риси. Зокрема, адміністративно-юрисдикційні правовідносини з участю як фізичних, так і юридичних осіб здійснюються за однаковими стадіями провадження, які містять схожі процесуальні дії.
1. 50. Рішення, що приймаються в результаті розгляду скарги або протесту на рішення по справі про адміністративні та фінансові правопорушення
12.2. Рішення по справі
За результатами розгляду звернення приймаються такі рішення: 1) про задоволення звернення із зазначенням заходів виконання. До прикладу, вищестоячий орган дає розпорядження вчинити конкретну дію, яку уповноважений вчиняти підпорядкований суб'єкт управління. До цієї групи рішень відносять рішення про накладення стягнень на підставі протоколів, актів про правопорушення. Однак деякі нормативні акти у випадках недоведеності обвинувачень у порушенні законодавства передбачають закриття справи2. Такий припис невиправданий тому, що закриття справи має місце через те, що подальше продовження провадження неможливе. У нашому ж випадку провадження немає потреби продовжувати, адже щодо всіх фактів провід дав свою оцінку. Ще до цієї категорії рішень також можна віднести ті, які виносяться по справах про захист прав заявників. Такими рішеннями провід може змінювати адміністративний акт, який оспорювався. Це має місце, до прикладу, при зміні Вищою радою юстиції актів про накладення дисциплінар-
' Пункт 4 Правил розгляду звернень громадян до державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, та її територіальних органів, затверджених Наказом ДКЦПФР № 186 від 23.07.97 р.// Українська інвестиційна газета. - 1997. - № 32.
" пункт 23 Інструкції щодо застосування Положення про порядок накладення штрафів на суб'єктів господарської діяльності, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1134 від 01.09.99 р.// Офіційний вісник України. - 1999. - № 38.-Ст. 1922.
>>>266>>>
них стягнень на суддю, прокурора.
2) про залишення звернення без задоволення. Таке рішення приймається з мотивів незаконності або недоцільності задоволення вимог заявника. До прикладу, дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може не застосувати заходи відповідальності до адвоката, якщо з'ясує, що притягнення його до відповідальності недоцільне2. Аналогічне рішення може бути прийняте через недоведення заявником своїх вимог. До прикладу, зацікавлена особа не подала у визначений строк інформацію, якщо відсутність такої інформації перешкоджає прийняттю позитивного рішення по справі3. Правда, в законі зазначено, що в цьому випадку справа повинна закриватись. Такий підхід має перевагу в тому, що заявник зможе звернутись знову із тією ж вимогою до лідируючого суб'єкта. А от при прийнятті рішення по суті про відмову у задоволенні звернення така можливість у заявника зникне. Та другий підхід більш прийнятний тому, що він сприяє розвантаженню суб'єктів управління від повторних звернень.
3) про прийняття добровільного поновлення публічного правопорядку. До прикладу, органи державної податкової служби мають право на затвердження податкового компромісу4. Умовою затвердження (засвідчення) угоди проводом є оформлення її належним чином". Очевидно, належність оформлення
1 Стаття 46, 47 ЗУ "Про Вищу раду юстиції" від 15.01.98// Голос України. - 1998. - 17 лютого.
Пункт 36 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури в АРК, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого Указом Президента України від 5.05.93 р.// Голос України. - 1993. - 13 травня.
3 Стаття 32 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01 р.// Голос України. - 2001. - 27 лютого.
4 Пункт 9 Положення про порядок розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затверджене наказом державної податкової адміністрації України № 82 від 2.03.01р.// Офіційний вісник України. - 2001. - № 12.
5 Пункт 16 Порядок розгляду скарг постачальників (виконавців) щодо організації та здійснення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за
>>>267>>>
означає дотримання вимог Цивільного Кодексу України щодо змісту та форми цивільно-правових угод, якщо предметом розгляду проводу були приватно-правові відносини; та використання Цивільного кодексу по аналогії щодо публічно-правових угод, тобто угод, що врегульовують публічні конфлікти, які стали предметом розгляду проводу.
4) про передачу справи на розгляд вищестоячого органу. У разі, якщо провід (тимчасова комісія для перевірки правильності видачі посвідчень "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС") не прийшов до єдиної думки, матеріали подані для розгляду направляються на розгляд до вищестоячого органу (Міністерства із надзвичайних ситуацій)1.
Рішення складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються: дату прийняття звернення до розгляду; номер рішення; дата та місце розгляду справи; посада, прізвище, ім'я та по батькові уповноваженої особи (осіб), яка (які) винесла рішення; документ, на підставі якого вона діє; відомості про особу, щодо якої розглядається справа (повна назва юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ, банківські реквізити).
Описова частина повинна містити: перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді звернення, стисле викладення вимог і клопотань особи заявника; викладення обставин, установлених при розгляді справи, та посилання на нормативний акт, норми якого застосовувались.
У мотивувальній частині наводяться посилання на докази, що підтверджують факти, зазначені у гіпотезі застосовуваної норми.
У резолютивній частині повинно бути зазначено прийняте за справою рішення з посиланням на відповідні норми за-
державні кошти, затвердженого наказом Мінекономіки України № 265 від 4.12.2000.// Офіційний вісник України. - 2000. - № 51. - Ст. 2232. 1 Пункт 7 Положення про Тимчасову комісію для перевірки правильності видачі посвідчень "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС", затвердженого розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації. № 126-р від 4.03.97 р.
>>>268>>>
конодавчого акта, який регулює матеріальні правовідносини, з яких випливують правові вимоги, що були предметом розгляду.
Рішення по справі повинно містити вказівку про порядок його оскарження і підписується уповноваженою особою (особами), яка розглядала справу.
Особливістю адміністративного процесу є те, що провід, особливо по позитивних справах повинен, стежити за наслідками реалізації адміністративного рішення. Тому провід може прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення. Є ряд обмежень при прийнятті такого додаткового рішення. По-перше, воно не може бути більш обтяжуючим для зацікавлених осіб, а ніж заходи, передбачені основним рішенням. По-друге, додаткове рішення може послабити невигідні для зацікавленої особи наслідки, що були передбачені основним рішенням. Прикладом додаткового рішення є акт Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі при застосуванні спеціальних заходів щодо імпорту в Україні". Провід може доповнювати рішення за вланою ініціативою або за заявою учасника.
Провід має право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту". При цьому залишається відкритим питання про порядок внесення поправок. Доцільно визначити, що у випадку припущення помилок, якщо необхідно, після заслуховування учасників, провід може виправляти рішення.
Раціональним є відповідний адміністраивно-процесуаль-ний припис, що діє в Угорщині. Виправлення і доповнення варто вносити в оригінал основного рішення та, якщо можливо, і в
1 Пункт 8.2. Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.02.2001 р. № 27// Офіційний вісник України. - 2001. - № 12.
Стаття 18 ЗУ "Про застосуванні спеціальних заходів щодо імпорту в Україні" від 22.12.98 р.// Голос України. - 1999. - 23 лютого. 3 Стаття 31 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01 р.// Голос України. - 2001. - 27 лютого.
>>>269>>>
його копії, і повідомляти про це учасників так, як це визначено для основного рішення1.
Роз'яснення необхідне для того, щоб зацікавлені особи зрозуміли зміст тих нових приписів, які закріплені в індивідуальному (правозастосовчому) адміністративному рішенні проводу. Таке рішення зобов'язує адресатів до певних дій, зміст яких прямо не зазначений у законі.
Внесення доповнень до рішення не дозволяється, якщо це може негативно вплинути на добросовісно отримані учаснками права, що реалізуються.
Є три види строків набрання рішенням чинності.
1. Рішення набуває чинності відразу після його оголошення (доведення до відома учасників)2. При цьому рішення може оголошуватись одразу по закінченні засідання, але оформлятись воно може протягом декількох днів після цього засідання.
2. Рішення набуває чинності з моменту його прийняття. Однак такий припис не сприяє забезпеченню прав зацікавлених осіб4. Рішення є обов'язковим для всіх суб'єктів, на яких поширюється юрисдикція проводу. На підставі даного адміністративного рішення можуть вчинятись інші акти. Але вони не
1 Параграф 48 Порядку розгляду справ, що підлягають віданню адміністративних закладів (правила здійснення адміністративної процедури), і виконання адміністративних рішень від 1.10.1957 p., затвердженого Законом Угорської Республіки № IV/1957.
2 Пункт 8.3. Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.02.2001 р. № 27// Офіційний вісник України. - 2001. - № 12.
3 Пункт 21 Інструкції щодо застосування Положення про порядок накладення штрафів на суб'єктів господарської діяльності, затвердженої Постановою НКРЕ від 01.09.99 р. № 1134// Офіційний вісник України - 1999. - № 38. - Ст. 1922.
4 Пункт 4.9. Положення про кваліфікаційну комісію Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ, затвердженого постановою правління Національного банку України № 271 від 16.07.2001 р.// Офіційний вісник України. - 2001. - № 32. - Ст. 1501.
>>>270>>>
набуватимуть юридичної значимості одночасно з набранням чинності первісного рішення. Перш за все це стосується ліцензій. Ліцензія суб'єкта підприємницької діяльності набуває чин-нотсі з дати її реєстрації. Тоді як рішення Національної комісії з регулювання електроенергії про видачу ліцензії оформляється протоколом засідання цієї комісії і набуває чинності з моменту підписання цього протоколу1.
3. Рішення набуває чинності, якщо протягом левого строку воно не було оскаржене. Так, у разі відмови Національної комісії з регулювання електроенергії у видачі ліцензії, заявнику в тижневий термін з дня прийняття рішення направляються умови, в разі виконання яких НКРЕ матиме підстави для повторного розгляду2. При цьому немає значення, який шлях оскарження обирає учасник. До прикладу, адміністративне рішення за зверненням не набирає чинності, якщо воно буде оскаржене до суду.
При цьому обов'язок виконання рішення виникає у сторони тільки після того, як вона ознайомиться із рішенням.
Про прийняте рішення провід повідомляє інші органи, які входять до системи його відомства4. А якщо правові вимоги,
1 Пункт 3.5. Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності незалежно від форм власності ліцензії на виробництво, передачу та постачання електричної енергії, затвердженої Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1174 від 09.09.98 р.// Офіційний вісник України. - 1998. - № 40. - Ст 1503.
2 Там же. - Пункт 5.6.
3 пункт 18 Порядок розгляду скарг постачальників (виконавців) щодо організації та здійснення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого наказом Мінекономіки України № 265 від 4.12.2000.// Офіційний вісник України. - 2000. - № 51. - Ст. 2232.
4 Пункт 2.6.5. Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на придбання, володіння, збут, експлуатацію, використання джерел іонізуючого випромінювання, умови і правила здійснення ними цих видів діяльності та контроль за їх дотриманням, затвердженої Наказом Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України № АП-8/21 від 24.02.97 р.// Офіційний вісник України. - 1997. - №18. - Ст. 125.
>>>271>>>
стосовно яких прийняте рішення підвідомчі декільком органам, то про рішення провід повідомляє суміжний орган. До прикладу. Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку повідомляє Національний банк України стосовно рішень по відношенню комерційних банків1, а Державний комітет у справах захисту прав споживачів повідомляє про накладення штрафу органи державної податкової служби України".
Оголошення рішення може проводиться не відразу після засідання проводу. Існує декілька способів доведення рішення до відома зацікавлених осіб: 1) вручається представнику учасника під розписку. Якщо особа не бажає розписатись, то цей факт фіксується представниками лідируючого суб'єкта. При цьому існує й інший вихід із цієї ситуації. У разі, якщо вручити рішення немає можливості внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання; відсутності посадових осіб чи уповноважених представників юридичних осіб-учасників, адміністративне рішення вважається таким, що вручене, через певну кількість днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в місцевому чи загальнодержавному офіційному друкованому органі за останнім відомим місцем проживання, юридичної адреси учасника3; 2) висилається порушнику рекомендованим або цінним листом; 3) передається по телеграфу, телетайпу, телефаксу, телексу або по радіо із засвідченням відправлення відповідними документами (поштова картка, опис цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень, виписка з журналу радіограм тощо)4.
Пункт 8.6. Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.02.2001 р. № 27// Офіційний вісник України. - 2001. - № \2.
2 Пункт 21 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.09.97 р. № 997 // Урядовий кур'єр. - 1997. - 16 вересня.
3 Стаття 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01 р.// Голос України. - 2001. - 27 лютого.
Пункт 2.16. Порядку застосування фінансових санкцій за порушення
>>>272>>>
Рішення, видані з порушенням вимог, які до них ставляться, є дефектними. Залежно від характеру й ступеня дефектності адміністративні рішення Л.В.Коваль поділяє на: первісне нікчемні, нікчемні в силу оспорювання та відносно недійсні (заперечні).
Первісне нікчемними, на його думку, є рішення, які не породжують юридичних наслідків із самого свого виникнення, їхня цілковита юридична неспроможність настільки очевидна, що вони не піддаються будь-якому виправленню, їхні вади ніколи та ні в який спосіб не можна усунути. Первісне нікчемними можна назвати акти, які містять вказівки на скоєння протизаконних кримінальне карних дій. Це акти, якими виконавців примушують до зради, до дій, що підривають суверенітет країни, до насильницького повалення конституційного ладу тощо. Серед первісне нікчемних можна назвати акти, вчинені за браком свободи проводу, коли рішення приймається посадовою особою під психічним чи фізичним примусом. Підставами такої нікчемності можуть бути також1: 1) особливо значима помилка, яка очевидна при розгляді всіх обставин справи, які потрібно враховувати: 2) невідомий орган, що видав письмовий акт; 3) документ не був вручений належним чином зацікавленим особам: 4) не може бути ніким виконаний через фактичну неможливість. Якщо нікче-мінсть стосується лише частини адміністративного рішення, то воно є нікчемним у цілому в тому випадку, якщо нікчемна частина мала настільки важливе значення, що без неї адміністративне рішення не має смислу. Всі зазначені акти недійсні з початку їх видання. Вони не спричиняють правових наслідків навіть і без скасування їх особливим рішенням проводу чи за протестом прокурора, рішенням суду.
Акти, нікчемні в силу оспорювання, це такі, що видаються з порушенням компетенції за предметами та обсягом правового регулювання. Як приклад акта недійсного в силу оспорювання, можна навести факт розгляду керівником територіального ор-
санітарного законодавства, затвердженого Наказом міністерства охорони здоров'я № 135 від 20.07.95 р.
1 Параграф 44 Закону ФРН "Про порядок адміністративного провадження" від 25 травня 1976 р.
>>>273>>>
гану Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України правових вимог, що підвідомчі Голові Комісії. До таких актів належить відносити і акти, адресовані непідпорядкованим, непідконтрольним органам. Наприклад, таким є наказ начальника підрозділу міліції застосувати до громадянина заходи фізичного примусу, що не передбачено Законом "Про міліцію" та відповідними нормативними актами. До нікчемних можна віднести і наказ керівника державного органу, яким він заборонив своїм підлеглим звертатися без його дозволу до органів виконавчої влади вищого рівня, до джерел масової інформації. Цим актом порушено конституційне право громадян і посадових осіб на звернення, скарги з будь-яких приводів, до будь-яких органів, у будь-який час. Акти, про які йдеться вище, мають оспорюватися у позовному порядку до суду, бути предметом прокурорського протесту, скасовуватися вищестоящими органами.
Акти заперечні — це такі, які містять окремі незаконні положення або технічні помилки; акти, в яких відсутні окремі реквізити; акти, видані з порушенням процедури, без належного кворуму і т. д. Вони є частково дійсними, оскільки їх доопрацювання, усунення незаконних приписів повертає їм правову усталеність. Інструментом заперечення дійсності цих актів можуть стати протести прокурора, відповідні дії вищих ланок адміністративного устрою1.
51.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення посадові особи крім КпАП і інших нормативних актів загального характеру, керуються також положеннями про органи, представниками яких вони є (наприклад, положеннями про адміністративні комісії й ін.) Своє рішення вони оформляють або шляхом винесення постанови або роблять запис про міри стягнення на протоколі про адміністративне правопорушення. Таке право надане, наприклад, начальнику райвідділу міліції або його заступника.
Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про припинення справи;
3) про застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 КпАП України.
Постанова про припинення справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд органів попереднього слідства або дізнання, а також при наявності обставин, передбачених ст. 247 КпАП України. До цих обставин відносяться: відсутність подія і складу адміністративного правопорушення; недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; неосудність особи, що вчинила протиправну дію або бездіяльність, вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; видання акта про амністію якщо він усуває адміністративну відповідальність; скасування акта, що встановлює адміністративну відповідальність; закінчення на момент розгляду справи термінів передбачених ст.38 КпАП України (двох місяців із дня правопорушення, а при тривалому правопорушенні – двох місяців з дня його виявлення); наявність по тому самому факті у відношенні особи, що притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або нескасована постанова про припинення справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи; смерть особи у відношенні якої було розпочато провадження справи.
Якщо була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, то вона оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або відсилається особі у відношенні якої воно винесено. Копія постанови в той же термін вручуєтся або відсилається потерпілому за його проханням. У тому випадку, якщо воно відсилається поштою про це робиться відмітка в справі.
Оголошенням постанови в справі про адміністративний правопорушення закінчується стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення в ряді випадків передбачених ст. 286 КпАП України, обов'язково доводиться до відома громадськості.
Оскарження постанови
Наступною стадією, що виникає не в кожному провадженні в справах про адміністративні правопорушення є стадія оскарження (або опротестування) постанови в справі про адміністративне правопорушення. Наявність цієї стадії є однією з найважливіших гарантії дотримання законності у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою у відношенні якої воно винесено, а також потерпілим. Існує визначений порядок оскарження постанов про адміністративні правопорушення.
За загальним правилом скарга подається в орган (посадовій особі), що виніс постанову в справі про адміністративне правопорушення, а той протягом трьох діб відправляє її разом зі справою в орган (посадовій особі), уповноваженому її розглядати.
Подання у встановлений термін скарги і винесення прокурором протесту зупиняють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги або протесту. Виняток складають випадки коли виносяться постанови про застосування мір стягнення у виді попередження або адміністративного арешту, а також у випадках накладення штрафу, стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Орган (посадова особа), що одержав скаргу або протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює чи дійсно в діях особи притягнутої до адміністративної відповідальності є склад правопорушення, чи правильно оформлені документи в справі, чи не перевищив орган (посадова особа), що розглядав справу, свої повноваження й інше. Після цього орган (посадова особа), що роздивилася скаргу (або протест), може прийняти одне з таких рішень: лишити постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення; скасувати постанову і направити справу на новий розгляд; скасувати постанову і припинити справу; змінити міру стягнення в межах передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення з тим, щоб стягнення не було збільшеним. Якщо з'ясується, що постанова винесено органом (посадовою особою), неправомочним розглядати цю справу, то така постанова скасовується і справа направляється компетентному органу (посадовій особі). Прокурор, що виявив, що рішення в справі або протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення незаконні, може опротестувати їх.
Скасування постанови з одночасним припиненням справи про адміністративні правопорушення тягнуть за собою повернення особі, що притягається до адміністративної відповідальності стягнених грошових сум, вилучених або конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень пов'язаних із цією постановою. Якщо не можливо повернути предмет, то повертається його вартість.
Виконання постанови
Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень – завершальна стадія провадження у справах про адміністративну правопорушення. Її суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, що призначено правопорушнику постановою.
У процесі виконання постанови особи, винні у вчиненні адміністративного проступку несуть відповідні позбавлення й обмеження особистого, морального або матеріального характеру. Від того як послідовно реалізована постанова про адміністративне стягнення, наскільки справа доведена до кінця в більшості залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередженням, результативність виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання законів.
Порядок виконання постанов про адміністративні стягнення врегульовані у КпАП України, митному кодексі України й інших законодавчих актах України.
Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є вступ її в законну силу. Це означає, що постанова набула юридичного значення й обов'язкова до виконання.
Відповідно до ст. 289 КпАП України постанова про накладення адміністративного стягнення обов'язкове для виконання державними і суспільними органами, підприємствами, об’єднаннями, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), а і поведінку самого порушника. Наприклад, особа, притягнута до адміністративної відповідальності зобов'язана виконувати ті або інші обов'язки накладені на нього постановою. Відхилення від добровільного виконання цієї постанови закликає до необхідності застосування до правопорушника примусових заходів впливу.
Орган, уповноважений приймати постанови до виконання зобов'язаний своєчасно і точно здійснювати цілий ряд дій, встановлених КпАП України й іншими нормативними актами, оформити необхідні документи, направити їх за належністю.
Всі інші юридичні і фізичні особи, причетні до своєчасного і точного виконання постанови (адміністрація підприємств, об’єднань, організацій, банківських заснувань, торгового підприємства й ін.), зобов'язані сприяти органам виконуючи постанову її реалізації. Орган (посадова особа), що виніс постанову про адміністративне стягнення, покликаний здійснювати контроль за правильною і своєчасною реалізацією цього акту, вирішувати питання пов'язані з його виконанням. У відповідності зі ст. 299 КпАП України постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту його винесення, якщо інше не призначено чинним кодексом або іншими законодавчими актами України.
Постанова про накладення стягнення є актом органів управління і набирає силу з моменту його прийняття. Це один з конкретних проявів оперативного характеру адміністративної відповідальності.
Якщо постанову про накладення адміністративного стягнення опротестовано прокурором або оскаржено особою відносно якої вона винесена, або потерпілим, вона виконується після залишення протесту або скарги без задоволення. Винятки складають постанови про застосування заходів стягнень у виді попередження, адміністративного арешту, а також коли штраф накладається на місці вчинення адміністративного проступку. Постанова виконують різні державні органи. При цьому вони здійснюють двояку за своїм характером діяльність: направлення постанов до виконання і безпосереднього їхнього виконання. І та й інша діяльність складає єдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами. Перший етап - направлення постанов до виконання, що здійснюють юрисдикційні органи (ті, що вирішують питання про відповідальність винних і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень). Відповідальний орган у першу чергу повинний своєчасно направити винесену постанову органу-виконавцю.
У сферу діяльності юрисдикційного органу входить також здійснення контролю за своєчасним і точним виконанням постанов і рішень усіх пов'язаних із ним питань (відстрочка, призупинення виконання постанови й ін.).
Другий етап - безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення; воно покладено на уповноважений на це органи (органи внутрішніх справ, судових виконавців, митні органи й ін.).
При веденні справ щодо деяких правопорушень юрисдикційний орган, що виніс постанову, уповноважений сам його виконати. Наприклад, за керування транспортним засобом у стані сп'яніння посадові особи державної автомобільної інспекції можуть накласти на водія адміністративне стягнення у виді позбавлення прав управління транспортним засобом на певний строк. Вони ж виконують винесену постанову шляхом вилучення посвідчення на право управління транспортними засобами. Як відзначалося вище, за загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту винесення. Якщо негайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) є неможливим, орган (посадова особа), що винесла постанову, може відкласти виконання постановленого на термін до одного місяця (ст. 301 КпАП України). На практиці виникають такі обставини, за яких провадження у справах про адміністративні правопорушення не повинне здійснюватися, а якщо постанову про накладення адміністративного стягнення все-таки було винесено, його виконання необхідно припинити. У КпАП (ст. 302) зазначено перелік обставин, що виключають можливість початку або подальшого провадження в справі і є підставою для припинення виконання постанови про адміністративне стягнення, якщо воно винесено. До них відносяться: 1) видання акта амністії з умовою, що він усуває застосування адміністративного стягнення; 2) скасування акта, що встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, що підлягає адміністративному стягненню. Стаття 303 КпАП України встановлює терміни давнини по закінченні яких постанови і накладені адміністративні стягнення не підлягають виконанню. Загальний термін давнини - три місяці з дня винесення. У цей термін не включається час на який виконання постанови призупиняється в зв'язку з відстрочкою виконання постанови відповідно до ст. 301 КпАП України, а також із винесенням протесту або подання скарги. З приведеного загального правила про тримісячний термін можливі виключення, що можуть встановлювати й інші більш тривалі терміни для виконання постанов у справах про окремі види адміністративних правопорушень. У відповідності зі ст. 139 Митного кодексу України конфіскація предметів, що є безпосереднім об'єктом порушення митних правил і предметів із спеціально виготовленими схованками використовуваних для переміщення через митний контроль з утаюванням таких предметів, проводитися незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил. Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанов про накладення адміністративних стягнень здійснюється органом (посадовою особою), що виніс постанову.
52.
Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення розвивається у часі як послідовний ряд пов'язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов'язків. Весь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну. Їх прийнято називати стадіями.
Під стадією треба розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та 'їх юридичною роллю.
Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте, воно значно простіше і містить менше процесуальних дій. Таке провадження має чотири стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови; виконання постанови.
На першій стадії з'ясовується факт вчинення та обставини правопорушення; дані про винуватця; складається протокол. На другій – компетентний орган розглядає матеріали і приймає постанову. На третій (це факультативна, необов'язкова стадія, її може і не бути) постанова може бути оскаржена громадянином, опротестована прокурором, переглянута за ініціативою вищестоящого органу. Ця стадія закінчується прийняттям рішення про скасування, зміну, або залишення постанови в силі. Четверта – виконання постанови – розпочинається відразу після її прийняття або після розгляду скарги, протесту.
Зазначимо, що не в усіх провадженнях вони досить чітко виражені. Так, при стягненні штрафу на місці всі стадії (розслідування, розгляд справи і навіть виконання постанови) нібито поєднуються, ущільнюються, вміщуються у рамки доволі нечисленних і досить простих дій компетентного представника органа державного управління.
Кожна стадія, у свою чергу, складається з окремих етапів, що являють собою групи взаємопов'язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена таким чином:
1. Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;
2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома;
3. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення;
4. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.
Кожний етап, у свою чергу, складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим структура провадження у справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії–етап–стадія–провадження У цілому.
1. Адміністративне розслідування. Дана стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення є початковою і являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин провини, їх фіксування і кваліфікацію. У цій стадії створюється передумова для об'єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законом заходів впливу.
Стадія розслідування починається з етапу порушення адміністративної справи. Підставою порушення адміністративної справи і провадження розслідування є вчинення особою діяння, що має ознаки адміністративної провини.
Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки провини. Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушення адміністративної справи. Правове значення приводу до порушення і розслідування справи полягає у тому, що він викликає громадську публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів відповідної реакції на сигнал про скоєння діяння. Приводами до порушення і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення провини уповноваженою особою.
Останній привід відрізняється від інших перш за все тим, що питання про порушення адміністративної справи вирішується за власною ініціативою осіб, що здійснюють адміністративний нагляд. Тут немає зовнішнього спонукаючого початку, поштовху до того, щоб ці особи зайнялися вирішенням питання. Даний привід має такі характерні особливості: а) безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддається контролю; б) припущення про провину виникає лише у свідомості уповноваженої особи, і у разі підтвердження такого припущення немає потреби офіційно спростувати його винесенням будь-якого спеціального документа; в) безпосереднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення не є перешкодою для подальшого його розслідування цим суб'єктом.
Наступний етап – встановлення фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у провадженні дій, спрямованих на збирання доказів, які підтверджують або спростовують винуватість у вчиненні правопорушення.
Фактичні обставини вчиненої провини можна поділити на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу провини; б) обставини, що перебувають за рамками складу правопорушення, але мають значення для індивідуалізації відповідальності.
Вони можуть бути встановлені різними способами:
опитуванням осіб, що володіють інформацією, яка має значення для справи (правопорушники, потерпілі, свідки, експерти); проведенням експертизи; освідчуванням; вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів на місці вчинення правопорушення; огляду тощо. Всі встановлені обставини фіксуються у відповідних процесуальних документах. Такими документами є пояснення, висновки, акти, протоколи. На цьому завершується етап установлення фактичних обставин.
Етап процесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізу зафіксованих у перелічених документах всіх обставин у справі і завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст. 258).
Протокол про адміністративне правопорушення не належить до документів відносно вільної форми, таких як, приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256) встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які повинні в ньому міститися. Вони поділяються на три групи.
По-перше, це відомості, що стосуються обставин вчинення адміністративного правопорушення. В протоколі вказується місце, дата і суть вчиненої провини. В обов'язковому порядку точно вказується стаття КпАП, що передбачає адміністративну відповідальність за дане правопорушення. У випадку вилучення у порушника предметів або документів до протоколу вноситься відповідний запис.
По-друге, це відомості про особу правопорушника:
поізвише. ім'я. по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи, документ, що посвідчує особу (паспорт або інший документ).
По-третє, це відомості, що стосуються форми протоколу. Тут вказуються дата і місце його складення, прізвище і посада укладача (відсутність відомостей про укладача протоколу робить його дефектним, оскільки невідомо, чи складений він повноважною на те особою чи ні); прізвище і адреса свідків і потерпілих, якщо вони є.
Протокол скріплюється рядом підписів. Насамперед він має бути підписаний особою, що його склала, і правопорушником. При наявності свідків і потерпілого протокол підписується також цими особами. Особі, що притягається до відповідальності, треба роз'яснити її права і обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка в протоколі. Вона має право ознайомитися із змістом протоколу, внести в нього власні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису і вказати мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє подальшого руху справи, але він має бути зафіксований спеціальним записом.
У разі вчинення провини групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо. Складення одного протоколу на всіх правопорушників не дає змоги конкретизувати звинувачення, що ставиться кожному з них, і позбавляє можливості прямо в протоколі дати свої пояснення щодо суті провини. Цим обмежується право особи на захист у разі притягнення її до адміністративної відповідальності.
Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення (ст. 257).
2. Розгляд справ. Згідно зі ст. 213 КпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних та сільських Рад; 2) виконавчими комітетами селищних, сільських Рад; 3) районними, (міськими) судами (суддями); 4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КпАП.
Конкретні повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях 218–2447 КпАП (глава 17 "Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення").
Значення стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру його відповідальності. Відповідно і всі етапи даної стадії набувають важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278-286 КпАП.
На етапі підготовки справи до розгляду орган (посадова особа) зобов'язаний вирішити такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Етап слухання справи починається з оголошення складу колегіального органу і представлення посадової особи, що його розглядає. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, що беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, що беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і дозволяються клопотання. У випадку участі у розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.
У процесі заслуховування орган (посадова особа), зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують відповідальність, чи завдана майнова шкода, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадськості, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
За результатами заслуховування виноситься одна з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 241 КпАП (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх); 3) про припинення справи.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), що винесла постанову; дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених під час розгляду справи; посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові у справі вказується розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова у справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі та документи, а також вказівки про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, що розглядала справу, а постанова колегіального органу – головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
Постанова виконавчого комітету селищної, сільської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
На заключному етапі стадії розгляду справи здійснюються такі дії: постанова (оголошується одразу після закінчення розгляду справи) доводиться до відома суб'єктів провадження, що мають особистий інтерес у справі, а також до відома осіб або організацій, яким вона адресована. Про прийняте рішення повідомляється адміністрації або громадській організації за місцем роботи, навчання або проживання винуватця, вносяться пропозиції щодо ліквідації причин та умов правопорушень.
Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, у справі якої вона винесена. За проханням потерпілому йому теж має бути видана така копія.
3. Перегляд постанови. Важливою гарантією законності і обгрунтованості застосування адміністративних стягнень є наявність стадії перегляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд справ, на які покладено контроль за законністю постанов у справах про адміністративні правопорушення.
Перегляд – це новий розгляд справи суб'єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити прийняту постанову без змін. Перегляд треба відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тих випадках, коли прийняту раніше постанову відмінено і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обгрунтованість якої перевіряється. У другому – стару постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.
Стадія перегляду є факультативною, необов'язковою. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має велике превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.
4. Виконання постанов. Виконання постанов – завершальна стадія провадження по адміністративних правопорушеннях. Її суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, що вчинила адміністративне правопорушення зазнає відповідних нестатків та обмеження особистого, морального або матеріального характеру.
Виконання постанов
Відповідно до ст. 299 КпАП постанова підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів, які за загальними правилами підлягають виконанню лише після закінчення строку касаційного оскарження, постанови про накладення стягнень є актами управління і набирають чинності негайно.
Виконанням постанов зайняті два види органів. По-перше, це органи, які звертають постанову до виконання. Згідно зі ст. 299 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), що винесла постанову, тобто це органи адміністративної юрисдикції. Зміст діяльності по зверненню постанови до виконання становлять: своєчасне направлення постанови органу-виконавцю, здійснення контролю за правильним виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов'язані з виконанням постанови, припинення виконання постанови з підстав, передбачених ст. 302 КпАП.
По-друге, це органи, які безпосередньо виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. Діяльність державних органів з приведення до виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Вона здійснюється діями, які завдають покараному відповідні втрати і правообмеження в установлених постановою межах.
Згідно зі ст. 300 КпАП це спеціально уповноважені органи держави. Так, постанови про конфіскацію грошей, речей уповноважені виконувати судові виконавці, а також відповідні особи фінансових органів, органів рибоохорони, мисливського господарства тощо.
З деяких справ про адміністративні правопорушення безпосереднє виконання постанов про стягнення покладено на орган, що виніс постанову. Так, постанова про відшкодоване вилучення предмета, що є знаряддям адміністративної провини, виконується органом (посадовою особою), що виніс постанову.
Діяльність як органів, що звертають постанови до виконання, так і органів, що безпосередньо їх виконують, утворюють єдину стадію виконання постанов, що складається з різних етапів.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і подальшій реалізації з передаванням вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета (ст. 28 КУпАП).
Сьогодні цей захід застосовується за повторне протягом року порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, управління транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння або ухилення від огляду на стан сп'яніння; порушення правил перевезення небезпечних речовин на повітряному транспорті; порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної зброї, ухилення від її реалізації (ч. 5 ст. 121; ч. 2 ст. 130;ч.3ст. 133;ст.ст. 191,193 КУпАП).
Оплатне вилучення транспортних засобів за вчинення правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121 і ч. 2 ст. 130 КУпАП, здійснюється за постановою міського (районного) суду (судді), до компетенції якого належить розгляд цих справ.
Постанову про оплатне вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів за порушення правил їх зберігання або перевезення, а також ухилення від їх реалізації (ст. ст. 191,193 КУпАП), виносять органи внутрішніх справ.
Згідно зі ст. 311 КУпАП, постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем
Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом.
Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.
2.4. Провадження по виконанню постанови про конфіскацію предмета, грошей
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатному передаванні цього предмета у власність держави. Підлягають конфіскації, наприклад, рушниці та інші засоби полювання при вчиненні правопорушень, передбачених ст. 85 КУпАП; предмети дрібної спекуляції (ст. 157 КУпАП); предмети торгівлі (ст. 160 КпАП України); валютні цінності (ст. 162 КУпАП) та ін.
Конфіскований може бути лише предмет, який є в особистій приватній власності порушника (ст. 29 КУпАП).
Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Згідно зі ст. 313 КУпАП, постанова про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконується державними виконавцями в порядку, встановленому законом.
Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення предмета і примусового безоплатного п
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 201 | Нарушение авторских прав