Листопадова революція в Німеччині. Веймарська конституція 1919 р.

В 1914 р. спалахнула Перша світова війна, активною учасницею якої була Німеччина. У 1918 р. стало зрозумілим, що виснажені війною Німеччина і її союзники війну програли. Країна знаходилася в стані економічного та політичного хаосу. В країні склалася революційна ситуація. Під впливом російської революції в Німеччині стали виникати Ради робітничих, солдатських та матроських депутатів.

Революція почалася на початку листопада 1918 р. з повстання військових моряків на військово-морській базі Кіль. Незабаром повстання охопило всю країну. 9 листопада 1918 р. революція перемогла в Берліні. Кайзер зрікся престолу й втік до Голландії.

У січні 1919 р. відбулися вибори до Національних Установчих зборів. 6 лютого вони почали роботу в невеличкому тюринзькому містечку Веймар. Головною метою Установчих зборів була розробка нової конституції. Вона була прийнято 31 липня 1919 р. і через два тижні вступила у дію.

Закріпила ліквідацію мо­нархії та встановлення парламентської респупліки у формі федерації (15 земель та З вільних міста) з буржуазно-демократичним політичним ре­жимом. Очолював республіку президент. Вищим законодавчим органом Німецької імперії (ця назва була збережена) був рейхстаг (державні збо­ри), який обирався кожні чотири роки на основі загального виборчого права. Рейхстаг вважався нижньою палатою парламенту. Вводилася пропорційна система виборів. Країна поділялася на 35 виборчих округів. Кожна партія висувала свій список кандидатів. Депутатські мандати розподілялися відповідно до кількості голосів, поданих за той чи інший список. Верхня палата називалася рейхсратом (імперською радою). Вона формувалася з представників земель. Прусія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія - 10, Саксонія - 7, Баден - 3 і так далі. Якщо палати не могли осягти компромісу, вирішувати суперечливі питання належало прези­дентові- Він або підтримував рейхсрат, або виносив це питання на рефе­рендум. Президент обирався на сім років шляхом загальних виборів і наділявся досить значними повноваженнями: призначав та звільняв уряд, вищих військових та цивільних посадовців, укладав міжнародні договори та союзи, контролював керівництво збройними силами, міг розпускати рейхстаг та, згідно із статтею 48 конституції, у будь-який момент уводити надзвичайний стан з використанням збройних сил. У надзвичайних випадках він міг видавати власні укази. Уряд, підзвітний рейхстагу, очолював канцлер, якому доручалося "формулювати основні принципи політики" уряду. Кожна земля мала свою конституцію, уряд та законодавчий орган - ландтаг (Земельні збори). Усі найважливіші сфери державного життя, як-от: зовнішні зносини, армія та флот, мит­ниці, зв'язок, транспорт, громадянство та еміграція, перебували у відом­стві імперського уряду. У конституції підкреслювалася зверхність за­гальнодержавного права над земельним. В.к. гарантувала дотримання деяких демократичних прав та свобод: слова, совісті, преси, пересуван­ня, віросповідання, особи, зборів, союзів та самоврядування. Школа бу­ла відокремлена від церкви. Приватна власність проголошувалася "соціальним обов'язком". Примусове відчуження власності дозволялося лише для потреб суспільства на законних підставах за відповідне відш­кодування. На підприємствах, в округах та на імперському рівні дозво­лялося створювати робітничі ради для визначення розмірів заробітної платні та умов праці. Окремі положення В.к. були новаціями в політико-правовій європейській практиці і мали вплив на деякі конституційні акти Новітнього часу. Однак політичні реалії Німеччини 20-30-х pp. XX ст. не сприяли розвиткові закладених у В.к. принципів парламентаризму. Після приходу у 1933 р. до влади нацистів В.к. була скасована.

Дата добавления: 2015-12-07