Третя республіка у Франції. Конституційні акти 1875 р. у Франції.

У 1871 р. Франція розпочала війну із Пруссією. Для ІІ імперії вона стала фатальною. Французька армія була вщент розбита, а імператор потрапив у полон. Під впливом негараздів на фронтах в суспільстві підсилилися республіканські настрої. Масові виступи парижан пересоли у повстання. ІІ імперія припинила існування. Франція знову стала республікою. Це вже була Третя республіка.

В Парижі з 18 березня по 28 травня 1871 р. державна влада перейшла до особового органу – Паризькій комуні. Діяльність комуни мала суто революційний характер. Вона проголосила ідеї комунальної організації влади, тобто ліквідацію централізованої держави, скасування приватної власності, соціалістичну організацію виробництва. Однак ці наміри комунарів залишилися нереалізованими.

Після придушення Комуни влада перейшла до рук Національних зборів.

Конституція Третьої республіки була прийнята у 1875 р. вона складається з трьох документів:

- Закон від 24 лютого 1875 р. про організацію Сенату;

- Закон від 25 лютого 1875 р. про організацію державної влади;

- Закон від 16 липня 1875 р. про взаємодію між гілками державної влади.

Особливості конституційних законів:

- не визначали загальних принципів державного ладу; - не стверджували прямо республі­канської форми правління; - не передувала Декларація або преамбула; - не було розділу про права і свободи громадян; - поверхово визначався статус уряду; - зовсім не розглядалася організація місцевого управління; - зорієнтована лише на визначення структури та компетенції вищих органів державної влади; - розцінювалася як тимчасовий законодав­чий акт; - реакція сподівалася на повернення монархії; - місцеве управління та суди навіть не згадувалося;

Державний лад Третьої базувався на принципі розподілу влади.

Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою де­путатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори.

Палата де­путатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки за мажоритар­ною системою у два тури. Жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Діяла виборів.

Верхньою палатою був сенат (постійно діюча установа), що складав 300 сена­торів, з них: 75 - довічні, 225 - обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на 9 років.

За згодою сенату президент мав право розпустити палату депутатів, сенат міг перетворюватися на найвищий суд Франції.

Сенат і палата депутатів збиралися щороку, їх сесії починалися і закінчувалися одночасно. Президент міг відстрочити засідання па­лат, але не більше, як на місяць.

Главою держави був президент, що обирався Національними зборами на сім років. Він міг бути переобраним. Повноваження: право законодавчої ініціативи; оголошував закони, прийняті обома палатами, стежив за їх виконан­ням і забезпечував його; мав право помилування; розпо­ряджався збройними силами, призначав на всі цивільні і військові посади; міг розпустити за згодою сенату палату депутатів.

Конституційні закони 1875 року передбачали утворення Ради міністрів, однак не давали детального визначення її правового ста­тусу. В статті 6 Закону від 25 лютого 1875 року, сказано, що «міністри солідарно відповідальні перед палатами за загальну політику уряду і індивідуально - за їх особисті дії». Тобто, президент не був главою уряду, а лише при­значав голову Ради міністрів, який відповідав перед парламентом.

В уряду було право законодавчої ініціативи, в його розпорядженні знаходився великий бюрократичний апарат міністерств. Кожен акт президента скріплю­вався відповідним міністром.

Державна рада,засновником якої був ще Наполеон І., складався з представників вищої бю­рократії, які призначалися декретом президента. Державна рада була консультантом уряду в питаннях управління.

Адміністративний поділ зберігався від часів Пер­шої імперії: департамент, округ, кантон, комуна.

На чолі департаменту стояв префект, який призначався декретом президента. Префект був повноважним представником уряду і кон­центрував у своїх руках усю повноту влади. Подібну роль виконував в окрузі супрефект. Представницькі органи у вигляді генеральних і окружних рад, муніципалітетів вирішували другорядні питання і виконували всі розпорядження префектів і супрефектів.

Судова система Франції за часів не зазнала суттєвих змін. Новим було лише скасування в 1883 році довічного призначення суддів. Зберігалася сувора ієрар-хічність відомства юстиції, призначення магістратів, їх фактична за­лежність від уряду.

Конституція згадувала про судові функції палат. Відповідно до статті 12 закону від 16 липня 1875 року «президент республіки може бути відданий під суд тільки палатою депутатів і судитися тільки сена­том». Подібне правило діяло і стосовно міністрів «за злочини, заподі­яні при виконанні службових обов'язків». Крім того, за декретом пре­зидента сенат можна було перетворити на найвищий суд, щоб судити всяку особу, яку обвинувачували «в замахові на безпеку держави».

Дата добавления: 2015-12-07