Читайте также: |
|
Китайська феодальна держава знала періоди централізації і роздробленості, але завжди в Китаї зберігалася спадковість у структурі державного апарату.
Верховна влада в Китаї концентрувалася в особі імператора. Все управління з розгалуженою бюрократичною системою стікалося до нього. «Син Неба» вважався представником небесних сил, провідником їх волі.
Спочатку в центральному державному апараті найширші після імператора повноваження мав цзайсян. В Тан - три палати (шен). У період династії - Державна рада (нейге). Маньчжури - Державна рада, до складу якої входила тепер маньчжурська аристократія. З'явилася ще одна установа — власна канцелярія імператора.
До центрального апарату входило також шість відомств: лібу — відомство чинів, хубу — відомство фінансів, лібу — відомство ритуалів, бінбу — військове відомство, сінбу — відомство покарань, гунбу — відомство громадських робіт.
Адміністративно-територіальний поділ протягом тривалого часу залишався незмінним: область, повіт, волость, село (лі). Потім з'явилися провінції та округи. Всі місцеві чиновники призначалися центральним урядом. Низова ланка управління створювалася на базі общинної організації і доповнювалася системою кругової поруки. Утворювались об'єднання п'яти і 125 селянських дворів на чолі із старостами.
Великої кількості чиновників, які підрозділялися на військових і цивільних. У 220 році була введена система «чинів дев'яти рангів», яку сприйняли всі наступні династії.
Суд не був відділений від адміністрації, хоч і існували судові посади та установи.
Досить рано з'явилося поняття судових інстанцій: повітовий суд, окружний, обласний, столичний і сам імператор як суддя. Мінська і Цинська династії мали досить розгалужену судову систему. В центрі працювали такі судові установи: імператор, відомство покарань, кримінальна палата, касаційна палата, а на місцях, у провінціях, областях, округах і повітах, діяли судові чиновники. Існував і общинний суд.
Привілейовану верхівку «благородних» осіб складала світська і духовна знать, військове та цивільне чиновництво. Права феодальної знаті розподілялися залежно від родовитості і фіксувалися титулом або рангом: ван, гун, хоу, бо. Одяг, житло, умови життя — все визначалося рангом. Далі йшли чиновники державного апарату, посади яких заміщалися за конкурсом особами, що мали вчені ступені, за ними — стан шенші, володарі учених ступенів, які мали право на ці посади.
Був також прошарок багатих землевласників, купців, лихварів, які також мали привілеї.
Основну масу експлуатованого населення становило селянство.
В ранньофеодальний період значна частина селянства була представлена держателями державних наділів. Такі селяни сплачували державні податки і відбували державні повинності. Окрему категорію складали військові поселенці. Обезземелення і розорення селян привели до появи особливої групи залежних селян — орендарів.
У період Тан вже були відомі різні розряди селян-орендарів: державні орендарі, орендарі-переселенці, орендарі в маєтках і т.д. З часом більшість селян перетворилася на залежних орендарів, так званих кеху (зайшлих). За часів Цин землі імператора і спадкової знаті обробляли «довічні орендарі».
У XIII столітті було введено організацію сільського населення за системою «ше», яка забезпечувала постійний нагляд за кожним кроком селянина і жорстку регламентацію його праці
Після маньчжурського завоювання Китаю імператорські укази зобов'язували приписувати селян до якого-небудь володіння. Так, указ 1650 року вимагав «саджати» на землю селян за місцем їх обліку, незалежно від того, з якої місцевості вони походять.
Селянство було пов'язане численними заборонами і обмеженнями: зарізати корову, продати м'ясо, купити сіль можна було лише з дозволу феодальної адміністрації.
За часів феодалізму в Китаї зберігалося рабство. Раби називалися цзяньмінь (підлий народ). Праця рабів використовувалась у казенному ремеслі, в домашньому господарстві. В IV-VI століттях робилися спроби розселяти рабів на нових землях.
З розвитком товарно-грошових відносин у китайських містах з'являються цехові організації. Торговельно-ремісничі об'єднання (хан) мали свої статути, обирали главу цеху (хантоу), встановлювали ціни на товари.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 174 | Нарушение авторских прав