Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Середньовічний Китай: державний та суспільний лад.

Читайте также:
  1. Арабський халіфат: Суспільний та державний лад.
  2. Афінська республіка: державний та суспільний лад.
  3. Бердянський державний педагогічний університет
  4. Бердянський державний педагогічний університет
  5. Декларація про державний суверенітет України
  6. Державний вищий навчальний заклад
  7. Державний вищий навчальний заклад

Китайська феодальна держава знала періоди централізації і роздробленості, але завжди в Китаї зберігалася спадковість у струк­турі державного апарату.

Верховна влада в Китаї концентрувалася в особі імператора. Все управління з розгалуженою бюрократичною системою стікалося до нього. «Син Неба» вважався представником небесних сил, провідни­ком їх волі.

Спочатку в центральному державному апараті найширші після імператора повноваження мав цзайсян. В Тан - три палати (шен). У період династії - Державна рада (нейге). Маньчжури - Державна рада, до складу якої входила тепер маньчжурська аристократія. З'явилася ще одна установа — власна канцелярія імператора.

До центрального апарату входило також шість відомств: лібу — відомство чинів, хубу — відомство фінансів, лібу — відомство риту­алів, бінбу — військове відомство, сінбу — відомство покарань, гунбу — відомство громадських робіт.

Адміністративно-територіальний поділ протягом тривалого часу залишався незмінним: область, повіт, волость, село (лі). Потім з'явилися провінції та округи. Всі місцеві чиновники призначали­ся центральним урядом. Низова ланка управління створювалася на базі общинної організації і доповнювалася системою кругової по­руки. Утворювались об'єднання п'яти і 125 селянських дворів на чолі із старостами.

Великої кількості чиновників, які підрозділялися на військових і ци­вільних. У 220 році була введена система «чинів дев'яти рангів», яку сприйняли всі наступні династії.

Суд не був відділений від адміністрації, хоч і існували судові посади та установи.

Досить рано з'явилося поняття судових інстанцій: повітовий суд, окружний, обласний, столичний і сам імператор як суд­дя. Мінська і Цинська династії мали досить розгалужену судову сис­тему. В центрі працювали такі судові установи: імператор, відомство покарань, кримінальна палата, касаційна палата, а на місцях, у про­вінціях, областях, округах і повітах, діяли судові чиновники. Існував і общинний суд.

Привілейовану верхівку «благородних» осіб складала світська і духовна знать, військове та цивільне чиновництво. Права феодаль­ної знаті розподілялися залежно від родовитості і фіксувалися титу­лом або рангом: ван, гун, хоу, бо. Одяг, житло, умови життя — все визначалося рангом. Далі йшли чиновники державного апарату, по­сади яких заміщалися за конкурсом особами, що мали вчені ступені, за ними — стан шенші, володарі учених ступенів, які мали право на ці посади.

Був також прошарок багатих землевласників, купців, лихварів, які також мали привілеї.

Основну масу експлуатованого населення становило селянство.

В ранньофеодальний період значна частина селянства була пред­ставлена держателями державних наділів. Такі селяни сплачували державні податки і відбували державні повинності. Окрему катего­рію складали військові поселенці. Обезземелення і розорення се­лян привели до появи особливої групи залежних селян — орендарів.

У період Тан вже були відомі різні розряди селян-орендарів: державні орендарі, орендарі-переселенці, орендарі в маєтках і т.д. З часом більшість селян перетворилася на залежних орендарів, так званих кеху (зайшлих). За часів Цин землі імператора і спадкової знаті об­робляли «довічні орендарі».

У XIII столітті було введено організацію сільського населення за системою «ше», яка забезпечувала постійний нагляд за кожним кроком селянина і жорстку регламентацію його праці

Після маньчжурського завоювання Китаю імператорські укази зобов'язували приписувати селян до якого-небудь володіння. Так, указ 1650 року вимагав «саджати» на землю селян за місцем їх обліку, незалежно від того, з якої місцевості вони походять.

Селянство було пов'язане численними заборонами і обмеження­ми: зарізати корову, продати м'ясо, купити сіль можна було лише з дозволу феодальної адміністрації.

За часів феодалізму в Китаї зберігалося рабство. Раби називали­ся цзяньмінь (підлий народ). Праця рабів використовувалась у казенному ремеслі, в домашньому господарстві. В IV-VI століттях роби­лися спроби розселяти рабів на нових землях.

З розвитком товарно-грошових відносин у китайських містах з'являються цехові організації. Торговельно-ремісничі об'єднання (хан) мали свої статути, обирали главу цеху (хантоу), встановлюва­ли ціни на товари.


Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 174 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)