Станово-представницька монархія в Англії.

Державний лад Англії після нормандського завоювання 1066 року

Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії - країні, яка не знала феодальної роздробленості.

Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римсь­ким, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників - все це призвело до відвертого заколоту.

Внаслідок повстання баронів, незадоволених посиленням коро­лівської влади, лицарів та міщан, які виступали проти податкового тиску й зловживань королівських службовців королем Іоанном Безземельним у 1215 була підписанар ВЕЛИКА ХАРТІЯ ВОЛЬНОСТЕЙ. Більшість статей В.х.в. відображали інтереси фео­дальної верхівки. Хартія передбачала створення Загальної ради королівства, до складу якої вхо­дили архієпископи, єпископи, абати, графи, старші барони та інші зем­левласники для визначення порядку стягнення та розмірів податків. На думку деяких дослідників, Загапьна рада королівства може вважатися "парапарламентом".

Король Іоанн Безземельний невдовзі скасував В.х.в. Однак королі Генріх III, Едуард І та Едуард II підтверджували дієвість В.х.в.. за винятком статей, шо обмежували повновладдя корони.

Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали пере­могу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скли­кана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.

Англійський парламент, вперше скликаний 1265 року, перетворюється з 1295 року, коли працював так званий зразковий парламент, як постійний законодавчий орган країни.

Структура парламенту визначилася не відразу. Але і тут представники знаті запрошувалися поіменно, а всі інші, тобто лицарі та міщани, обирались або призначались. У середині XIV століття парламент розділився на дві палати. У верхній, палаті лордів, засідали герцоги, графи, барони, які отримали від короля право спадкового перства. Тут же були і представники вищого духівництва. Лицарі і міщани скла­дали палату общин. Представники лицарства обиралися на зборах у графствах. Для виборців був встановлений ценз у сорок шилінгів річного прибутку від нерухомої власності. Депутати від міст, як і у Франції, або обиралися, або призначалися місцевою владою.

Особливість англійського парламенту, де лицарі і міщани засіда­ли разом, в одній палаті, пояснювалася відсутністю межі між ними, що робило парламент дуже впливовим органом. Поступово англійський парламент здобуває право на участь у виданні законів, право вирішу­вати питання про прибуток на користь королівської скарбниці, право здійснювати контроль за вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках як судовий орган. Наприкінці XIV століття було вста­новлено, що ніякий закон не може бути прийнятий без згоди коро­ля і палат парламенту. В XV столітті з'являється правило, згідно з яким клопотання парламенту повинні втілюватися у форму законопроектів, що отримали назву «біллей». Так оформилося поняття закону (стату­ту), як акта, який виходить від короля, палати лордів і палати общин. Намагаючись підпорядкувати своєму контролю державне управ­ління, парламент наприкінці XIV століття запровадив процедуру імпічменту. Вона полягала в порушенні палатою общин перед пала­тою лордів, як вищим судом, обвинувачення проти тієї чи іншої по­садової особи короля в зловживанні владою.

Дата добавления: 2015-12-07