Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Державний та суспільний лад Стародавнього Єгипту.

Читайте также:
  1. Арабський халіфат: Суспільний та державний лад.
  2. Афінська республіка: державний та суспільний лад.
  3. Бердянський державний педагогічний університет
  4. Бердянський державний педагогічний університет
  5. Декларація про державний суверенітет України
  6. Державний вищий навчальний заклад
  7. Державний вищий навчальний заклад

 

Вершиною усього державного механізму в Єгипті був фараон. фараон вважався сином бога сон­ця Ра, тому він не вмирав, а «заходив за свій горизонт».

Першим і найближчим помічником правителя в управлінні, довіреною особою, яка очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був у Єгипті дворецький — чаті

У Єгипті найголовнішим з державних сановників був чаті (візир). Він очолював весь чиновницький апарат, охоплюючи і адміністратив­ну, і судову владу. Чаті був управителем усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали «начальником усієї держави, півдня і півночі». Візир очолю­вав також Раду десяти — дуже важливий орган у системі управління. Високим державним сановником був зберігач царської печатки, або головний скарбник, якого називали «завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл». Усі чиновники, які займалися органі­зацією громадських робіт, будівництвом і експлуатацією іригаційних споруд, підпорядковувалися «начальнику всіх царських робіт».

В умовах двірцевої системи управління спостері­гаємо відсутність постійно діючої державної установи з точно ви­значеною компетенцією, в ній були лише особи, слуги, яким давали доручення.

Провідними напрямками в роботі державного ме­ханізму були: фінансове відомство; військове відомство, і відомство громадських або публічних робіт, головним завданням якого була турбота про іригаційну систему.

Ці відомства діяли в тісному взаємо­зв'язку, їхні функції часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні і ті ж державні органи ви­конували різні функції.

Двірцевій системі був властивий дуже високий ступінь центра­лізації управління, що знаходило свій вияв у намаганні перенести рішення всіх важливих питань до центральних органів — в палац. Звідси — переважний зв'язок між ланками державного механізму за вертикаллю, вирішення найвищим сановником — чаті.

Місцевий апарат безпосередньо реалізував основні державні функції. Чиновникам, що стояли на чолі адміністративних одиниць, надавалися дуже великі повноваження.

Низовою лан­кою в системі управління протягом усієї історії давньосхідних дер­жав була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. Представники общинної адміні­страції стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції, організовували працю селян.

 

Суспільство Стародавнього Сходу було складалося з різноманітних груп, що мали різний правовий статус. Для Стародавнього Сходу характерна відсутність чітких соціально-класових меж. Існувала значна кількість різноманітних перехідних соціальних категорій. Населення поділялося на вільне та невільне (рабів). Очолювала суспільну ієрархію аристократія, до складу якої входили правителі, їх родичі, вищі службовці, жерці. Вони здійснювали управлінські функції. За це держава наділяла їх винятковими правами та привілеями. Проміжною категорією населення були, висловлюючись сучасною мовою, люди вільних професій, як-то: середнє та дрібне чиновництво, вояки, купці, ремісники, лихварі тощо. Вони несли державні повинності і були обмежені в правах. Основну масу вільного населення становили селяни общинники. Саме вони виробляли основну масу продукції, сплачували податки, залучалися до виконання громадських робіт (побудова та підтримка в належному стані іригаційних споруд, розбудова фортець, шляхів, храмів тощо). З селян-общинників формувалося військо. Вони були обмежені в своїх правах. Однак будучи основною виробничою силою общинники знаходилися під захистом держави. Невільне населення було представлене рабами. Рабство, як вже зазначалося мало патріархальний характер. Раб ще не став річчю. У Єгипті раб міг мати сім’ю, майно, складати угоди щодо цього майна (продавати, здавати в оренду, позичати тощо). В Єгипті рабам могла надаватися ділянка землі, яку можна було передавати у спадщину. Там же раб міг скаржитися на жорстоке ставлення з боку пана й шукати притулку в храмі. Джерелами рабства були полон, народження від батьків рабів, засудження за злочин чи правопорушення, самопродаж.

 

 


Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 77 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)