Методичні вказівки. 1.Перед тим, як приступити до вивчення художніх стилів доби Просвітництва

1.Перед тим, як приступити до вивчення художніх стилів доби Просвітництва, слід зупинитися на короткій характеристиці епохи. Відмітьте, Що XVII ст. у Західній Європі відзначається надзвичайною складністю соціальних і духовних процесів. У цей час тривала криза феодалізму, водночас відбувався активний процес формування національних держав, об'єднання країн під владою могутніх монархів. Бурхливі події політичного і соціального життя, наукові досягнення і відкриття, виникнення нових філософських систем не могли не викликати певних процесів у художній культурі, сприяти народженню нових напрямків і методів творчості.

Важливо підкреслити, що у XVII ст. у культурі Західної Європи панують два головних напрямки - бароко і класицизм. У XVIII ст. на арену виходить просвітницький реалізм, що в цілому продовжував традиції класицизму і сприяв появі сентименталізму, а також виникає таке культурне явище як рококо.

Далі необхідно відмітити, що особливе місце в європейській культурі XVII-XVIII ст. зайняла культура бароко (від італ. barocco - дивний, вибагливий, химерний). Бароко одноголосно називають першим стильовим напрямком в історії культури, який у більшій чи меншій мірі охопив усі народи Європи незалежно від конфесійної чи національної диференціації, більше того, першим напрямком, який вийшов за європейські межі. Домінування барокового мислення характерне для тих країн, в яких панували феодальні тенденції і релігійні суперечності (Італія, Іспанія, Франція, Англія, Східна Європа). На Україні осмислення історичної ситуації (експансія Османської імперії і католицького світу, війни за гетьманську владу) також відбувалося в категоріях барокової моделі світобудови.

Зверніть увагу на те, що світ у культурі бароко постає в усій своїй складності, багатогранності виявів, безмежності і мінливості. Під впливом наукових відкриттів, які розширили горизонти пізнання і довели безкінечність буття, представники бароко намагалися осягнути природні стихії, навколишнє середовище, оточення людини — усе, що складає великий і досить непростий для розуміння Всесвіт. У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як про поєднання суперечливих начал, як про арену протилежних сил - світла й темряви, добра і зла, життя і смерті, Бога і диявола. Світ зображується митцями бароко у момент найбільшої напруги, і людина, як невід'ємна частина світового буття, бере участь у розв'язанні його конфліктів, бере на себе весь тягар трагізму світу. Однак представники бароко вміли бачити не тільки драматичні сторони, а й красу життя. Більше того, вони намагались якомога виразніше й яскравіше прикрасити його, щоб подолати трагізм засобами краси, знайти через естетичне вихід із кола тяжких протиріч. Однією з основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, але й міських низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості.

Важливо відзначити, що бароко виявилося у різних галузях мистецтва: архітектурі, літературі, живописі, музиці, скульптурі. Для барокової архітектури характерно, урочиста монументально-декоративна єдність; широта форм і масштабність будівель; розкішна та примхлива пластика фасадів, хвилююча гра світлотіні, складні криволінійні плани і контури; інтер'єри будівель прикрашені багатокольоровою скульптурою, ліпниною, різьбою; дзеркала і розкішні розписи, що розширювали внутрішній простір. В образотворчому мистецтві бароко виявилося у гіперболізмі образів, контрастності й водночас колористичній єдності цілого. Художники розробляють релігійні та міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. З полотен великих майстрів бароко дивились люди, що живуть складним духовним життям, охоплені пристрастями і суперечностями. Визначними художниками культури бароко - Караваджіо (Італія), Рубенс (Фландрія), Рембрандт (Голландія) та ін. У скульптурі бароко привертає живописність композицій, їхній динамізм, плинність ліній, що створює враження мінливості й постійного руху образів (Л. Берніні та ін.). Літературне бароко відзначається поліфонізмом, ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів і образів, тяжінням до різних контрастів, алегоризму, намаганням уразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. Бароко в музиці представляють Г.Ф. Гендель та Й.С. Бах.

Аби докладніше ознайомитись із стилем бароко, розгляньте його на творчості окремих митців. Наприклад, найвідомішим майстром архітектури бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні. Головний твір - колонада Собору святого Петра у Римі та оформлення площі біля собору. Інші роботи: церква Сант Андреа аль Квірінале; фонтан Тритона на площі Барберіні; балдахін-ківорій у Соборі святого Петра. Веласкес "вважається одним з творців жанру парадного портрета. Його творчості притаманна яскраво виражена світська спрямованість, зображення монументальні та лаконічні, сповнені барокового психологізму (портрети короля"Іспанії Філіпа IV, папи Інокентія X; „Венера з дзеркалом", „Портрет інфанти Маргарити", „Пряхи" та ін.). Універсальним був талант Рубенса. Художник був типовим представником мистецтва бароко, у творах якого містика та екзальтація поєднуються з життєстверджуючою силою, вони сповнені руху і драматизму („Поставлення хреста" та „Зняття з хреста", „Персей та Андромеда",,, Сад кохання ", „ Наслідки війни").

2. Друге питання розпочніть із того, що у XVII ст. поряд з бароко активно розвивається класицизм - художній напрям в європейській літературі та мистецтві, для якого характерні орієнтація на античну літературу, культ розуму, нормативність мистецтва, ієрархія жанрів, гармонійність форм тощо. Як цілісна система смакових уподобань він сформувався у Франції при королівському дворі і звідти розповсюдився серед аристократичних кіл всієї Європи.

Важливо відмітити, що у своєму історичному розвитку класицизм пройшов два етапи. Перший - пов'язаний із розквітом монархічних держав, коли абсолютизм сприяв розвитку всіх сфер життя суспільства і сприймався тоді як гарант стабільності, миру, злагоди. Це давало митцям привід бачити в державі уособлення розуму нації, завдяки чому служіння державі та її символу, королю, сприймалося як найголовніший обов'язок кожного, як виконання громадського обов'язку, що лежить вище за особисті інтереси. Не дивно, що держава підтримала, а згодом і оголосила класицизм офіційним художнім методом. Створювалися навіть цілі заклади, що повинні були розвивати класицизм в тій чи іншій сфері мистецтва. Так, перший міністр французького короля Людовіка ХНІ кардинал Ришельє створює Французьку академію (1634), що об'єднала вчених-філософів та письменників. Трохи згодом були створені також Королівська академія живопису та скульптури (1648) і академія наук (1666). Головним завданням класицистів на цьому етапі було прославлення монархії, утвердження національної єдності держави під владою короля і створення абсолютного ідеалу громадянина.

На другому етапі, коли монархія вже виявила свої вади, письменники не тільки прославляють монархів, а й критикують соціальні пороки, викривають людські недоліки, хоча й не заперечують абсолютизм взагалі. Якщо на першому етапі домінували такі жанри, як ода, трагедія, героїчна поема; а художні образи були величними й піднесеними, то на другому етапі характери героїв більше наблизилися до реальних людей, а окрім трагедії та інших високих жанрів, на перший план виступили комедії, сатири, епіграми тощо.

Зверніть увагу на те, що художня культура класицизму була суворо регламентованою. Митці повинні були дотримуватися певних вимог та правил. Головним їх завданням вважалося належне наслідування поданим раніше зразкам. Зразковим вважалося античне мистецтво. Завдання художників, скульпторів та літераторів класицизму полягало в тому, щоб наблизитися до цього ідеалу. Звідси походить і назва цього напрямку: classicus - зразковий. Не дивно, що переважна більшість сюжетів літературних і мистецьких творів класицизму базується на мотивах античної міфології та історії.

Далі зупиніться на характеристиці різних видів класичного мистецтва: архітектура класицизму (утвердилися суворі закономірності, порядок і симетрія, завершеність і гармонічна рівновага. Головні пам'ятки класицистичного будівництва — Версальський палац, церква святої Женев 'єви у Парижі, збудована архітектором Ж.Суффло (з 1791 - Пантеон, місце поховання видатних людей Франції"). Засновником класицистичного напрямку .у Живописі був французький художник Школя Пуссен. Його герої - люди сильних характерів, високого почуття обов'язку перед суспільством і державою. "Мистецтво Пуссена — це мистецтво значної думки та яскравого духу;^! Головні твори: „Смерть Германіка",,,Царство Флори", „Венера та сатири", „Аркадські пастухи" („І я теле був у Аркаді"). Отже, міра та порядок, композиційна врівноваженість - основа живопису класицизму.

Слід підкреслити, що найбільшій регламентації підлягала література класицизму. Серед письменників-класицистів XVII ст. помітно виділяються французькі драматурги Корнель, Расін та Мольєр, поет Лафонтен. П'єр Корнель творив у часи зльоту французького абсолютизму. Провідною темою його драматургії стало уславлення героя-громадянина, який жертвує усім в ім'я обов'язку. Найкращими трагедіями Корнеля вважаються „Сід", „Горацій", „Цинна", „Полієвкт". Другий французький трагік Жан Расін, його творчість припадає на другу половину XVII ст., коли віра у розумність монархії вже похитнулася. Провідним сюжетом його творів залишається конфлікт почуття та обов'язку. Але якщо раніше обов'язок завжди виходив переможцем у цій боротьбі, то у творах Расіна все частіше перемагає почуття. Найвідомішими твори: „Федра", „Андромаха", „Британік", „Гофолія". На ниві комедії уславився третій видатний драматург класицизму Жан Батіст Мольєр. Його твори „Міщанин-шляхтич", „Мізантроп", „Тартюф", „Дон Жуан " тощо увійшли до скарбниці світового письменства. Драматург вважав, що головне призначення комедії - повчати та розважати. „Найкраще, що я можу робити, - казав він, - це викривати у смішних зображеннях вади мого століття". Мольєр висміював кумедних манірниць, улесливих та лицемірних священиків, міщан, які у своїй гордині захотіли зрівнятися з аристократами, скупців та марнотратів.

Деякі письменники не створювали ні романів, ні трагедій, а тільки записували свої спостереження над людьми та життям у вигляді прозаїчних мініатюр, нотаток, що набули афористичного характеру. Яскравим представником афористичної літератури Франції ХУІІ ст. був Франсуа де Ларошфуко. Свої афоризми він розглядав як; певний засіб виправлення людства. Митець вважав, що саме людськими вадами зумовлені пороки всього суспільства, тому викривав низькі мотиви людської поведінки, ганебні вчинки, що призводять до загального занепаду. -

Поцікавтесь як Ларошфуко у своїх афоризмах змальовує світ і людство? Що викриває автор? На що покладає свої надії? Чому його твори зберігають свою актуальність і для наших часів?

3. Вивчення даного питання розпочніть з тлумачення терміну „реалізм", Що в перекладі з латинської означає „речовинний" і вживається для позначення мистецького напрямку, в основі якого лежить правдиве відображення дійсності. Далі відмітьте, що розрізняють просвітительський, критичний і соціалістичний реалізм. Нам варто зупинитись на першому з них.

Представники просвітницького реалізму обрали головним об'єктом зображення суспільне життя свого часу, їх цікавили різні сфери соціального буття, стосунки між різними соціальними верствами, вплив середовища на людину. Оскільки просвітителі прагнули змінити існуючий лад, вони намагалися глибоко вивчити умови життя людей, аби потім визначити шляхи поліпшення їх існування. Головним призначенням літератури та мистецтва оуло виховання людини. Просвітництво охопило майже всю Європу, хоча більшість просвітителів залишалися при цьому яскравими особистостями з власними, часто відмінними від інших діячів культури ідеями. Найяскравішими представниками цього руху були у Франції — Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Бомарше; в Англії - Д. Дефо, Д. Свіфт; у Росії - М.В. Ломоносов; у Німеччині – Г. Лессіиг, Й. Ґете, Ф. Шіллер. Більшість з цих діячів були літераторами. Це не дивно, адже саме література перебрала на себе провідну місію розповсюдження освіти та науки.

Підкресліть, що найбільш довершеного вигляду просвітницький реалізм ми зустрічаємо в англійській культурі XVIII ст. Англія вже з середини XVII ст. стала на шлях капіталістичного розвитку. Тут сталися серйозні зрушення в суспільстві. Провідну роль починає відігравати так званий третій стан -буржуазія. Його представники хотіли бачити у творах літератури та мистецтва зображення реалій повсякденного життя.

Англійський письменник Даніель Дефо був представником просвітницького реалізму і зачинателем реалістичного роману. У своїй творчості він приділяв велику увагу зображенню реального життя звичайної людини та впливу на неї соціальних обставин, проблемам моралі, виховання, місця особистості в суспільстві того часу. Дефо заклав засади різних видів роману: пригодницького, біографічного, роману виховання, психологічного, історичного, роману-подорожі та кримінального. Найвідоміший твір —,, Робінзон Крузо ".

Невтомним борцем проти несправедливих порядків буржуазного суспільства був ще один англійський письменник Джонатан Свіфт. Він сміливо викривав вади людей і державного устрою, захищаючи інтереси бідних і пригноблених верств населення. Його творчість набула гострої актуальності й сатиричної спрямованості. Найвідоміший твір - „Мандри Гулівера".

Творцем нового типу роману - соціального був Генрі Філдінг. На відміну від своїх попередників, він показував не цікаві пригоди своїх персонажів та ситуації, в які вони потрапляють, а людські характери у їхньому розвитку та зв'язку із соціальним середовищем. Борючись із соціальним злом, Філдінг написав „Дослідження про причини зростання грабіжництва", де відкрито звинувачував панівні класи Англії у зростанні злочинності. У романі „Історія Тома Джонса, знайди" автор відображає різні боки життя, показує особливості побуту і моралі різних соціальних верств - поміщиків, дворян, чиновників, бездомних жебраків тощо. Місцем дії є місто і село, столичні салони і кав'ярні, в'язниці і притулки для бідних. Отже, твір являє собою панораму англійського життя XVIII ст.

Просвітницький реалізм знайшов яскраве втілення у творчості англійського живописця і гравера Уільяма Хосарта. Його картини -своєрідна енциклопедія життя Англії того часу. На полотнах можна зустріти представників всіх прошарків суспільства: акторів, літераторів, чиновників, військових, дітей, меценатів та ін. Портрети Хогарта засвідчили майстерність митця у розкритті духовного стану його персонажів. Найбільшу славу принесла автору знаменита серія -портретів: „Історія повії", „Історія розпусника", „Модний шлюб". Свої твори, об'єднані в розповідні цикли, Хоґарт будував як драматург. Кожна з картин у цих серіях самостійна й зображує вузловий момент всієї історії. Кілька деталей пов'язують його з попередніми і наступними подіями. Художник показує життєву драму героїв без будь-яких алегорій, прямолінійно, ясно і зрозуміло. Крім Хогарта, представниками англійського Просвітництва в живописі були Джошуа Рейнолдс та Томас Гейнсборо, які уславилися на ниві портретного живопису.

4. Перш ніж приступити до знайомства з голландським мистецтвом XVII-XVIII ст. зауважте, що в результаті революції XVII ст. Нідерланди поділилися на дві частини: Голландію і Фландрію (сучасна Бельгія), що залишилася під владою Іспанії. Центральною постаттю фламандського мистецтва цього періоду був Пітер Пауель Рубенс, вершиною реалізму голландського мистецтва вважається творчість Ханса ван Рейна Рембрандта.

Далі ознайомтесь з біографією та творчою спадщиною Рембрандта. Відмітьте, що слідом за багатьма іншими художниками він пережив кілька творчих етапів, пов'язаних із ступенем майстерності, світовідчуттям та подіями власного життя.

Зверніть увагу на те, що полотна Рембрандта відзначаються великою силою душевної напруги. Художник уважно придивлявся до внутрішнього світу своїх героїв, зображуючи їх у момент боротьби добра і зла, життя і смерті, світла і темряви, любові і ненависті. Персонажі Рембрандта складні й неоднозначні. У художніх образах митець відобразив багатогранність людського буття та його зв'язок із вічністю. Крім того, він більше, ніж будь-який інший художник, експериментував з технікою живопису, прагнучи зробити її слухняною до поривів, що народжувались у глибині його душі. Живопис для Рембрандта слугував засобом пізнання світу: його міфології, історії, всіх інших граней життя.

Варто зупинитися на характеристиці кількох картин майстра, які належать до різних періодів його творчості. Уважно розгляньте роботи „ Урок анатомії", „Нічний дозор", „Даная", „Святе сімейство", „Відречення святого Петра", „Повернення блудного сина" та інші. Подумайте, які почуття й переживання хотів передати автор, до чого вони закликають людину.

Обов'язково підкресліть, що останній період життя художника був надзвичайно трагічним: митець зазнав важкої матеріальної скрути, втратив рідних людей - дружину і сина. Цей час відчаю і художніх прозрінь відбився на його полотнах. На завершення відмітьте, що найбільшого психологізму Рембрандт досяг в автопортретах, яких дійшло до нас близько ста.

5. Дане питання розпочніть з того, що у першій половині XVIII ст. виникає стилістичний напрям рококо (старофранц. rocaile — черепашка неправильної форми), який дослідники прилучають до культурного комплексу пізнього бароко. Стиль рококо сформувався за часів Людовіка XV, коли пішла мода орнаментувати приміщення примхливими візерунками, які нагадували завитки черепашок. Легкість, вишуканість форм відзначає мистецтво рококо. Воно побудоване на асиметрії, яка створює відчуття неспокою - грайливе, насмішкувате, дражливе почуття. Сюжети картин і літературних творів рококо були, насамперед, любовними, еротичними; улюблені герої - пастухи та пастушки, німфи, богині, які займаються своїми туалетами.

Зачинателем нового „чуттєвого і галантного" стилю рококо у живописі був французький художник Антуан Вammo Персонажі його картин - переважно молоді люди, які живуть безтурботним життям і проводять свої дні у розвагах на лоні розкішної природи. Полотна Ватто відзначаються глибоким ліризмом, піднесеністю художньої мови, вишуканістю і граціозністю образів. Найвідоміші картини: „Відплиття на острів Киферу", „ Свято кохання ", „ Сумнівна пропозиція " „ Савояр ".

Зі стилем рококо тісно пов'язана творчість художника Франсуа Буше. Він малював пейзажі, портрети, але найулюбленішими темами його творів були міфологічні та пасторальні сюжети. У творах Буше повною мірою проявився гедонізм рококо, гонитва за насолодами, еротизм, який доходить до фривольності (,, Венера з Амуром", „Купання Діани", „Туалет Венери").

Відмітьте, що фаворитка короля маркіза Пампадур й усі придворні були у захваті від полотен Буше, але просвітителі критично ставилися до його творчості. Відомий філософ-енциклопедист Д.Дідро писав: „Його елегантність, манірність, романтична люб'язність, його кокетство...повинні захоплювати...усіх тих, хто далекий від справжнього смаку, істини, правильних понять і строгості мистецтва". Проте, хоч в живописі Буше не варто шукати високих ідей, його картини надзвичайно ліричні й емоційні. У них краса життя й земні принади набули особливо виразного втілення.

Аби докладніше ознайомитись з мистецтвом рококо поцікавтесь творчістю художника Фрагонара, який також звертається до галантно-любовних, інколи відверто еротичних сюжетів („Щасливі можливості гойдалок", „Поцілунок крадькома"). Відмітьте, що мотиви рококо можна зустріти у творах Вольтера („Орлеанська діва"), Дідро („Нескромні скарби"), в музиці великого композитора В.Моцарта („ Чарівна флейта").

Запитання для самоконтролю знань:

1. Які зрушення відбулися в соціальній та світоглядній сферах в епоху Просвітництва?

2 Які напрями й стилі розвивалися в епоху Просвітництва? Назвіть їх представників у різних видах мистецтва.

3 Якого значення надавали класицисти-просвітителі античній спадщині? Чи переосмислювали вони її по-новому?

4 Які теми цікавили представників просвітницького реалізму?

5 Що таке рококо? З яким напрямом в мистецтві воно генетичне пов'язане? Назвіть його характерні риси.

Тестові контролюючі завдання:

1 Назвіть художні стилі, що характерні для епохи Просвітництва:

а) сюрреалізм; б) бароко; в) класицизм; г) реалізм; д) кубізм; е) рококо; є)дадаїзм; ж) романтизм.

2. Стиль у архітектурі та мистецтві кінця XVI - середини XVIII ст. (в перекладі означає вибагливий, химерний), якому притаманні підкреслена урочистість, театральність, феєричність.

а) класицизм; б) романтизм; в) бароко; г) сентименталізм.

3. Один з основних напрямів у європейській літературі та мистецтві XVII - початку XIX ст., зразком для якого були античні художні традиції.

а) рококо; б) абстракціонізм; в) класицизм; г) реалізм.

4. Автор картин „Урок анатомії", „Нічний дозор", „Даная", „Святе сімейство", „Відречення святого Петра", „Повернення блудного сина"

а) Веласкес; б) Ватто; в) Рембрандт; г) Рубенс.

5. Короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена глибока думка, виражена в лаконічній формі.

а) афоризм; б) прислів'я; в) резюме; г) метафора.

Дата добавления: 2015-12-07