Організації стандартизації

Зараз склалася дворівнева процедура міжнародної стандартизації ІТ. Спочатку під егідою більш 20 міжнародних і національних організацій, серед яких найавторитетніші IEEE, ITU, ECMA, ANSI, інтернаціональні колективи фахівців докладають значних зусиль для уніфікації різних аспектів ІТ. Потім ці початкові стандарти передаються на розгляд ISO/ІЕС і надалі організується надання їм чинності. В останні роки рівень початкових стандартів настільки високий, що для їхнього затвердження все частіше застосовується прискорена (fast track) процедура із скороченим періодом узгодження проектів стандартів з офіційними органами стандартизації.

Провідні національні і міжнародні організації стандартизації ІТ поділяють на дві головні категорії суб’єктів відкритої стандартизації. Першу категорію складають офіційно визнані органи стандартизації, відповідальні за визначення і поширення стандартів, а їхні специфікації відомі як офіційні чи де-юре стандарти. Організації, що встановлюють стандарти для відкритих систем, зазвичай визнають максимальний пріоритет передусім для міжнародних стандартів, потім регіональних чи національних і врешті для стандартів професійних груп.

Інша категорія організацій стандартизації складає її неофіційну частину і зазвичай створюється постачальниками або користувачами ІТ, які дотримуються методу узгодження з чинними стандартами і розробляють специфікації виду де-факто або індустріальних стандартів. Відомі торгові асоціації, промислові групи, консорціуми постачальників і групи користувачів - це приклади неофіційних організацій стандартизації. Усталені неофіційні специфікації, що претендують на схвалення як офіційні стандарти (скажімо, міжнародні чи національні), зазвичай подають на розгляд до офіційних органів стандартизації (рис.1.14).

Рис. 1.14 - Головні впливові суб'єкти стандартизації

Термін де-факто стандарт іноді застосовують до популярних систем, проте вони закриті і часто регулюються способом, що є власністю постачальника системи. Так, система Lotus Notes вважається де-факто стандартом систем groupware електронного документообігу.

Більшість суб'єктів стандартизації застосовують три види стану для стандартів або специфікацій – чинний, проект (Draft) і тема дослідження (Item). Чинний стандарт – повністю затверджений, тобто схвалений якимось суб'єктом стандартизації. Підлягають затвердженню проекти стандартів виду DIS чи CEN ENV (престандарт). Тема дослідження – узагальнена назва для іншого предмета виду досліджуваних специфікацій, технічних звітів тощо, що не дійшли до стану Draft’у.

Стандарти з найвищим статусом узгоджуються в усьому світі, щодо ІТ вони розробляються і видаються JTC1 ISO/IEC. Інші стандарти і/чи рекомендації видають міжнародні телекомунікаційні об'єднання ITU і ITU-T. Зазвичай учасниками офіційної міжнародної стандартизації є країни, а не індивідуальні постачальники, виробники чи користувачі із своїми пропозиціями, які втім часто залучаються як спостерігачі.

Кожна країна має власні національні органи стандартизації, що встановлюють відносини з міжнародними групами стандартизації, а типові вимоги формулюють залежно від потреб країни, тобто від виробників продукції, торгових постачальників і/чи користувачів. Зазвичай національні органи стандар­тизації приймають МС як національні норми (еталони) для задоволення національних вимог. На рис.1.14 показано зв'язок між головними міжнародними і національними групами стандартизації.

Неурядові організації стандартизації об’єднують торгові асоціації, професійні і технічні товариства, консорціуми постачальників, групи користувачів та інші спеціальні групи за інтересами. Фактично розробка стандартів відбувається усередині таких груп, а деякі визнані і поширені стандарти згодом подаються національним чи міжнародним органам стандартизації на затвердження.

Дата добавления: 2015-11-26