Особливості правового статусу журналістів щодо отримання інформації

Який статус редакції друкованого засобу масової інформації?

14.09.2011 | 10:57 | Управління інформаційної політики версія для друку

Відповідно до статті 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція або інша установа, що виконує її функції:

за дорученням засновника (співзасновників) здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації;

на підставі свого статуту діє та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації відповідно до статті 7 цього Закону належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Засновник (співзасновники) може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.

Таким чином, редакція друкованого засобу масової інформації може функціонувати:

як окрема юридична особа, яка діє на підставі свого статуту та утворена з метою підготовки та видання у світ друкованого засобу масової інформації;

в складі юридичної особи – засновника, шляхом створення структурного підрозділу, наділеного відповідними повноваженнями.

Особливості правового статусу журналістів щодо отримання інформації

Анатолій МАРУЩАК

Журналісти мають особливий правовий статус з огляду на право доступу до інформації. Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов’язки, передбачені Законом України «Про інформацію» № 2657-ХІІ від 2 жовтня 1992 р. та Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» № 2782-ХІІ від 16 листопада 1992 р. Журналіст зокрема має право:

■ на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;

■ відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи й організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

■ відкрито здійснювати записи, у тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

■ на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

■ переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

■ на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

■ звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

■ на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Засоби масової інформації України, відповідно до законодавства України, мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю» 3 3855-ХІІ від 21 січня 1994 р., не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження й аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

Однак варто знати, що розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається.

Міжнародно-правові гарантії доступу до інормації

Серед міжнародно-правових актів, які стосуються реалізації права громадян (у тому числі журналістів) на інформацію, необхідно виділити такі:

■ Загальна декларація ООН прав людини 1948 року;

■ Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року;

■ Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року;

■ Європейська конвенція з прав людини;

■ Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства 2000 року;

■ Страсбурзька Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру 1981 року;

■ Конвенція про кіберзлочинність 2001 року;

■ Орхуська Конвенція про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля 1998 року;

■ Рекомендація Ради Європи № R (81) 19 1981 р. «Про право доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади».

Розглянемо окремі положення зазначених документів, що прямо чи опосередковано стосуються реалізації права журналістів на інформацію і зокрема права на доступ до інформації.

Загальна декларація ООН прав людини 1948 року закріплює «…свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Акцентуємо увагу, що зазначена ст. 19 Загальної декларації ООН прав людини гарантує не тільки право одержувати і поширювати інформацію, але й право «шукати» її.

Стаття 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року встановлює: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу… одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з правами та обов’язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Подібна конструкція використана й у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, і, до речі, міститься в Конституції України.

Основне право на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини включає право одержувати і передавати інформацію без втручання органів державної влади.

Дата добавления: 2015-12-07