Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характеристика персонажів

Читайте также:
  1. I. Краткая характеристика группы занимающихся
  2. I. Общая характеристика работы
  3. IV. Внешняя скоростная характеристика двигателя
  4. IV. Характеристика профессиональной деятельности бакалавров
  5. IV. Характеристика профессиональной деятельности бакалавров
  6. IV. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ БАКАЛАВРОВ
  7. IV. Характеристика профессиональной деятельности выпускников


Чіпка Варениченко. З Чіпкою читач знайомиться вже на перших сторінках твору. Це широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На голові в нього висока шапка. Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в змалюванні портрета. Вони знаходять риси, що розкривають соціальний стан персонажа («Не багатого роду! — казала проста свита»), і якості характеру («Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…»).

Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості. Він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з'явилось у Чіпки ще в дитинстві. Проте особливо дошкульно вразило Чіпку те, що за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара. Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку. В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими.

Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти, став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім'ю хуторян.

 

Баба Оришка (бабуся Чіпки) — найтепліший Чіпчин спогад про дитинство. Вона була дитині єдиним порадником, добрим янголом і вихователем. Поки мати наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками.

Мотря (мама Чіпки). Чоловік Мотрі виявився «двужоном», і, коли покинув її вагітною й вернувся до першої жінки, Мотрю підняло на глум все село. Вона й сама не знала, хто вона: чи заміжня покритка, чи невінчана вдова.

Але минув час, люди втомилися обговорювати Мотрю, і вона почала плекати щиру надію на сина.. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа. Але материне щастя було примарним і нетривким, Мотря багато чого зазнала від свого гарячого і швидкого на розправу сина. Коли ж сина черговий раз у пошуках «правди» заводило на лихі манівці, коли він топив свою тугу в горілці або розбишакував, вона проклинала його зі всім шалом незбагненного материнського серця. Доживаючи віку біля сина-розбійника, вона благала собі смерті. Після того як Чіпка вирізав цілу сім'ю хуторянина Хоменка, материнська любов не витримала такого випробування, і Мотря сама пішла у волость видати владі сина-душогуба.

Максим Ґудзь. Це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». У дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано Запорозьку Січ, став би чи не першим в ній. Привабливо, із симпатією письменник змальовує Максима в молодості: «Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця – повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, - він був перший красень на селі». Але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці Максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити, аж доки не став отаманом банди. Безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. В Пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і Чіпка. Так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. Про людську подобу нагадувала лише любов Максима до доньки.

 

Явдохадружина Максима Гудзя. Явдоха — це дитя соціального дна, злодійка-багачка. (Ще напівдитиною призвичаїлася вона до крадіжок, а потім і до торгівлі власним тілом, стала армійською повією: «Знаючи красі своїй ціну, вона торгувала нею, як жид крамом, не пропускаючи випадку зірвати найбільше, а то й підголити». Одружившись з розбійником Максимом, перетворилася на сільську багачку.) Явдоха живе за мораллю соціального дна. Вона зневажає чесних трудівників. Нажива і прибуток були для неї найголовнішим у житті. А яким шляхом здобуте багатство, для неї не мало жодного значення.

Галя Ґудзь (кохана й дружина Чіпки, дочка Максима). Описуючи її першу зустріч з Чіпкою, автор не шкодує яскравих і приємних фарб для змалювання цієї доброї, вродливої дівчини: «Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповторних дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, - вона здавалася русалкою. Парубок сперше… чи й не прийняв її за ту польову царівну…»

«Розбишацька дочка», Галя, ставши дружиною Чіпки, теж зробила вибір між добром і злом. Єдина дитина колишнього москаля Максима, вона від самого народження зростала в достатку. Але невідомо де почерпнуте благородство змусило її соромитися цього достатку і ненавидіти багатство, надбане грабунком. Вона засуджувала батьків, не могла носити краденого одягу, жити в награбованому добрі. Силою своєї любові вона намагалась вирвати чоловіка з розбійницького кола, але виявилася надто слабкою проти сил зла. У цьому образі втілено народне прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу («...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні»), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка». Видовище страшної розправи, яку влаштував Чіпка над безневинними людьми, мотивуючи це боротьбою за «людську рівність», остаточно зламало молоду жінку. Самогубство стало їй порятунком від неслави і водночас протестом проти вчиненого Чіпкою і його товаришами розбою. Побачивши маленьку Хоменкову дочку в закривавленій сорочечці, Галя не змогла пережити таке болісне прозріння і повісилась.

Грицько Чупруненко – товариш Чіпки з дитячих літ. За походженням він, як і Чіпка, селянин, бідняк, він також зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки—обирає інший життєвий шлях. Хоч росли вони в однакових умовах, та шляхи їхні розійшлися. Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній.
Життєвим ідеалом Грицька стає «хата тепла, жінка-любка та мала дитина». Невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість: «Купивши грунт, почув себе Грицько зараз іншим, немов на аршин виріс… Грицько тепер зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага свого товариша — такі риси Грицька.

 

Христя – дружина Грицька. Христя – весела, турботлива та розумна дівчина.
Щоденні турботи, важкі будні надривають її сили, та тільки не добре серце. Після сирітського дитинства знайшлася близька людина, утворилася сім'я, чий добробут досягався власною працею. Але й Христинине життя не є безжурним, радісним. Жінка не бачить гармонії в сім'ї, не відчуває справедливості у світі. Тому й не полишають її роздуми про Чіпчину трагедію, тому й мучить Христю байдужість Грицька до чужого горя. Адже, на відміну від Грицька, вона чуйна до людського горя, переймається стражданнями інших людей. Так, Христю бентежать слова Чіпки про бідняцьку долю, після яких вона різко змінилася. Але чоловікової підтримки Христя не відчула.
Вона підтримує читача в його можливих симпатіях (прихованих чи явних) до Чіпки. Ця жінка бачила в Чіпці не волоцюгу, що завдає всім лиха, а добру людину: «У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша».

 


Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)