Соціально-філософські критерії осудності

Вступ

Поняття осудності сьогодні використовується не тільки юристами, незважаючи на те, що створено було саме ними для вирішення проблем, з якими зіткнулося кримінальне право в кінці XIX ст. Термін «осудність» широко застосовується в повсякденності, але в науковій літературі він розглядається вузько юридично і описує ті моменти, які пов'язані із здійсненням медичного огляду індивіда. Юриспруденція вдалася в свій час до допомоги медицини, щоб та сформулювала основні критерії осудності. Для медицини це виявилося досить складним завданням, яка не могла бути вирішена одномоментно. Підсумком спільної роботи юриспруденції та медицини став дуже затребуваний, але вельми незграбний термінологічний «кентавр».

Юриспруденція сьогодні вже не задоволена цим визначенням осудності, так як воно не дозволяє вирішувати виникаючі проблеми. Останні десятиліття активно розробляється поняття «обмеженої», «зменшеною» осудності, проте прагнення юриспруденції прийти до умовного компромісу з сучасною медициною досі виявляється в цьому питанні марним. У підсумку, наприклад, деякі правові системи, такі як кримінальне право Польщі (КК Польщі 1998 р.), зовсім не використовують медичні критерії осудності.

Соціально-філософські критерії осудності

Юридично осудним або неосудним людина може бути визнаний тільки щодо конкретного діяння на момент його вчинення. У повсякденності ж слово «осудність» вживається повсюдно. Його використовують не тільки юристи, а й журналісти, політики, а також і простий обиватель безвідносно до своєї професійної діяльності. Причина такого широкого використання узкоюрідіческого поняття бачиться, перш за все, в тому, що осудність / неосудність «під приводом пояснення діяння, є способами кваліфікації індивіда» 2. Осудність, таким чином, виражає соціально значимий феномен, який вже не підкоряється юридичної методології і вийшов за рамки медичного огляду індивіда. У суспільстві назріла потреба по-іншому оцінювати осудність. Суть цієї соціальної потреби полягає в здатності індивіда прогнозувати наслідки своїх та чужих дій, а не тільки визначати вже скоєні вчинки.

Поняття осудності спочатку сформувалося в індустріальному суспільстві. У традиційному ж суспільстві потреби в такому понятті не існувало. Проте передумови для виникнення самої проблеми осудності з'явилися саме тоді. Слідуючи гіпотезі К. Маркса про трьох щаблях історії, що відрізняються різними формами взаємозалежності індивідів, в традиційному суспільстві соціальні зв'язки засновані на особистій залежності людей, а отже, такі зв'язки гранично формалістічни. Індивід жорстко і тотально закріплений в традиційному суспільстві. Його соціальна суть визначена наперед, ще до його народження, з точністю до тих типів діяльності і соціальних функцій, які йому належить виконувати. Силові способи контролю виключають можливість виходу індивіда з існуючих соціальних структур. У цих умовах і формується особистість як вираження тієї соціальної суті індивіда, яка робить його підконтрольним суспільству. Людина не тільки залежимо від іншої людини, але і реалізується в цієї залежності.

Особистість в традиційному суспільстві характеризується тими соціальними зобов'язаннями, які покладає на неї суспільство. Якщо особистість не слід їм, то це порушує традицію, в рамках якої ця особистість існує. Якщо особистість перестає функціонувати в рамках традиції, то визнається суспільством неадекватною.

Поняття осудності стало затребуваним в індустріальному суспільстві. Осудність виявилася ключовим фактором у визначенні винності людини. Для виявлення осудності юриспруденція використовує два критерії: юридичний (психологічний) і медичний (біологічний). Майже відразу після визначення самої осудності (середина XIX в.) Виникає уявлення і про «зменшеної осудності». Вперше на Інсбуркском з'їзді юристів у 1904 р. було введено саме поняття і виведена його формула: «зменшена осудність - зменшена вина - зменшена відповідальність». Юриспруденція тим самим продемонструвала вразливі місця молодого поняття. Йшлося про визначення ступеня винності суб'єкта та ступеня його відповідальності, а отже, і про ступінь покарання. На той момент введення визначення «зменшена» здавалося вдалим розвитком поняття осудності, що дозволяє більш точно і вибірково користуватися даним терміном. Але відразу ж виникли проблеми з головним критерієм осудності - медичним. Медицина постаралася дати вичерпне перерахування форм відхилень і захворювань психіки, проте до цих пір ведуться суперечки про правомірність застосування даного поняття при тих чи інших психічних станах індивіда. Багато юристів вважають неосудність взагалі вдалою вивертом для уникнення підозрюваним відповідальності, тим самим висловлюючи недовіру до медичного критерію осудності.

У повсякденності ж діапазон застосування поняття осудності і зовсім широкий: він включає в себе будь-яку дію, скоєне суб'єктом і виходить за рамки норми. Керуючись поняттям норми, можна впевнено стверджувати, що несамовитого людини здатна розпізнати однорідна група нормальних, тобто осудних, людей. У повсякденності визначення осудності відбувається без судмедекспертизи, і, як правило, критерієм для виявлення осудності служить не медико-правова, а морально-етична оцінка. Осудність виявилася несводима ні до медицини, ні до права, ні до моралі. В епоху постіндустріального суспільства очевидний вихід поняття осудності в інші сфери соціального буття. У постіндустріальному суспільстві це поняття перестає бути тільки характеристикою психіки індивіда, переходячи до сфери його професійної діяльності.

У менеджменті і в економіці є свої поняття, які визначають ту ж проблему, що і осудність, у сфері професійної діяльності індивіда. Такими поняттями є «відповідальність» і «компетенція». Компетенція менеджера в теорії сучасного управління визначається як «своєчасність, виваженість, прогностичність, ясність висловлюваних положень» 3. Структура відповідальності як соціологічної категорії включає в себе: свободу вибору варіанта поведінки самим суб'єктом відповідальності, що володіє свободою волі; модель належного, очікуваної поведінки або, навпаки, поведінки недолжного; причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою та її наслідками; інституцію відповідальності; контроль і оцінку поведінки; можливість несприятливих наслідків для відповідального суб'єкта, визнаного винним 4, що практично збігається з визначенням осудності, яке дає кримінальне право.

Із зміною суспільства змінюються самі поняття. У традиційному суспільстві поняттю «неосудність» відповідало поняття «безумство». В індустріальному суспільстві неосудність перестали розглядати так однозначно: у юриспруденції з'явився категоріальний апарат, що дозволив локалізувати сенс і уточнити сфери застосування даного поняття, а в повсякденності відбулося ототожнення девіантної поняття та неосудності.

Осудність виявляється необхідною умовою самореалізації індивіда в процесі соціальної взаємодії. Проблема осудності історично є проблемою юридичної і, більш того, суто практичною проблемою кримінального права. Наріжний камінь проблеми осудності закладений у самому визначенні: можливість усвідомлювати характер своїх дій і знати, до чого вони призведуть. Осудність - це соціальна норма. Тільки осудна людина в сучасному суспільстві має, наприклад, право голосу. Це не випадково, так як волевиявлення на голосуванні є практичне застосування здатності осудного індивіда усвідомлювати те, до чого приведуть його дії. Саме тому на вибори не допускаються божевільні (визнані неосудними судовою експертизою), злочинці і діти.

З розвитком науки, медицини, юриспруденції, психології стає очевидним, що задати жорсткі межі для визначення особистості проблематично. Через процедуру визначення неосудності відбувається відчуження індивідом своїх прав і обов'язків, втрата особистісної ідентичності. Таким чином, саме осудність робить з індивіда особистість в цивільному сенсі слова.

Сучасний світ, який так чи інакше включений у глобалізаційні процеси, потребує якихось загальних умовах для взаємодії в економічній, політичній, культурній сферах. Для здійснення такої взаємодії необхідно єдине розуміння прав і обов'язків людей. У цьому і полягає на сьогоднішній момент одна з основних проблем міжнародного права: як можна зберегти свої функції, працюючи з різними, часто вступають в протиріччя правовими системами? Це не стільки проблема взаємодії культур, як її намагаються представити юристи, скільки проблема гетерогенності суспільства і полусуб'ектной соціальності.

На сьогоднішній день не існує механізмів, які б врегулювали через право міжкультурні відмінності, ментальні установки особистостей, і тому проблема осудності набуває новий зміст і особливу актуальність. У сучасному соціальному просторі культури вступають у діалог і взаємодія. Навіть якщо не розглядати такі феномени, як контркультура, маргінальні субкультури, а взяти, приміром, культуру Сходу в її взаємодії з правовими системами західних держав, то виявляється наступне: європейське право змушене брати до уваги особливості культури Заходу, хоча дії адептів східної культури можуть вступати в конфронтацію з нормами европей-ського права. У цьому контексті осудність набуває іншого соціально-філософське значення. Індивід вчинив злочин, виходячи з норм свого суспільства, де цей вчинок не підпадає під кримінальну статтю. У той же самий час цей вчинок є злочином для іншого суспільства з іншою культурою і світоглядом, де правові норми чітко класифікує таке діяння як злочин. Однак суд виправдовує злочинця, приймаючи в розрахунок культурне підставу його вчинку. Таким чином, індивід визнається особистістю в рамках своєї культури і виявляється в той же самий час неосудним, а отже, невинним, з точки зору правової системи. Інститут права виявляє свою неспроможність, коли мова йде про зіткнення правової системи і чужою цій правовій системі культури. Слід обмовитися, що це твердження справедливе, тільки коли ми говоримо про правову систему ліберального суспільства.

Історично осудність - це правове поняття, яке визначає здатність людини до правової оцінки. Неосудність свідчить про нехтуванні індивіда по відношенню до правового регулювання соціальних відносин. Неосудність може проявитися не тільки при психічних відхиленнях, але і при недовірі до правових інститутів, а також за умови неспроможності права перед іншими регуляторами соціальності, такими, наприклад, як мораль.

Дата добавления: 2015-12-07