Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Строк охорони авторського права

Читайте также:
  1. A. Поняття господарського права, предмет правового регулювання
  2. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  3. II. ПРАВА ИСПОЛНИТЕЛЯ, ЗАКАЗЧИКА И ОБУЧАЮЩЕГОСЯ
  4. III. ПРАВА СТОРОН
  5. IV. Права и обязанности сотрудников группы социальной защиты осужденных
  6. IV. Права комиссии как института гражданского общества
  7. S. ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ

Відповідно до статті 446 Цивільного кодексу України та статті 28 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнові авторські права є чинними з моменту створення твору протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Із цього загального правила передбачено такі винятки:

1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальне правило;

5) у разі, коли весь твір публікують (оприлюднюють) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначають окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.

Твори, на які авторське право скінчилося переходять у суспільне надбання, їх може вільно використовувати будь-яка особа без дозволу і виплати авторської винагороди, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

7. Вільне використання творів

Вільне використання може здійснюватися без виплати авторської винагороди і з виплатою авторської винагороди.

Вільне використання творів визнається законодавством усіх держав світу і прямо допускається міжнародними конвенціями з авторського права. Але таке використання стосується лише правомірно оприлюднених творів, не зачіпаючи особистих немайнових прав авторів за умови, що цим не завдає шкоди нормальному розповсюдженню творів і не обмежує законні інтереси авторів.

Законодавством встановлено вичерпний перелік вільного використання творів.

Випадки вільного використання творів без виплати авторської винагороди встановлені статтями 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Вільне використання творів допускається за умови обов'язкового зазначення імені автора, джерела запозичення і назви твору, а саме:

- використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого включено цитати; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

- використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

- відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів того ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;

- відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

- відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

- видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

- відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

- публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

- відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.

Вільне використання допускається також для відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом за умови, що їх діяльність не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку.

8. Державна реєстрація авторського права в Україні

Відповідно до статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкт авторського права (автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права) для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Тобто державна реєстрація носить необов'язковий (факультативний) характер.

Порядок здійснення державної реєстрації визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 "Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір" (далі - Постанова), якою визначено порядок проведення реєстрації.

Відповідно до зазначених документів реєстрацію здійснюють Міністерство освіти і науки України (МОН України) в особі Державного департаменту інтелектуальної власності (ДДІВ). Дії, пов'язані з реєстрацією, виконує за дорученням ДДІВ Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав" Міністерства освіти і науки України (ДП УААСП).

9. Особливості набуття прав на комп'ютерну програму

Комп'ютерні програми є об'єктом авторського права й охороняються як літературні твори у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. № 2627-ІІІ, іншими нормативно-правовими актами.

Особисті немайнові права авторів (право: на ім'я, на заборону його використання, на псевдонім та на недоторканність твору) тісно пов'язані з особистістю, а тому є невідчужуваними.

Необхідно відмітити специфіку реалізації права автора на недоторканість (цілісність) комп'ютерної програми. Право на недоторканість - це право на захист як самої комп'ютерної програми, так і її назви від усілякого роду спотворень чи інших посягань, здатних завдати шкоди честі та репутації автора. Для комп'ютерних програм в силу їх технічного характеру та спрямованості на отримання певного результату за допомогою комп'ютера, першочерговим є недопущення несанкціонованих автором модифікацій, здатних відобразитись на їх функціональних властивостях і технічних характеристиках, на відміну від класичного авторського права, коли в основному викривлення і посягання на цілісність виникають у формі передмов, післямов чи коментарів твору інших осіб, які містять необґрунтовані та образливі для автора твердження або пропозиції. Тому у ліцензіях на використання програмних засобів, як правило, обумовлюють заборону вносити будь-які зміни у код програми, або встановлюють правила, у відповідності до яких здійснюється наступне поширення змінених комп'ютерних програм.

Майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору іншими особами та право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Зазначені права можуть бути передані повністю або частково іншій особі на умовах, визначених договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

10. Набуття (виникнення) прав на об'єкти суміжних прав

Відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України та статті 35 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами суміжних прав, як і суб'єктами авторського права, можуть бути фізичні та юридичні особи, що поділяються на дві групи: первинні суб'єкти, які безпосередньо створюють об'єкти права, та похідні суб'єкти, які набувають майнових прав на відповідний об'єкт відповідно до Закону або договору.

Первинними суб'єктами суміжних прав є:

- виконавець;

- виробник фонограми;

- виробник відеограми;

- організація мовлення.

Суміжні права є похідними правами від авторських. Тому основним принципом виникнення та здійснення суміжних прав є безумовне дотримання прав авторів.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Критерії виникнення суміжних прав у різних суб'єктів різні. Відповідно до статті 451 Цивільного кодексу України:

- право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення;

- право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення;

- право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається дотримання будь-яких формальностей. Зазначені права виникають у первинних суб'єктів суміжних прав за законом.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати спеціальний знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:

- латинська літера "Р" у колі;

- імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;

- рік першої публікації фонограми (відеограми).

Відсутність знака охорони суміжних прав не позбавляє володільця суміжного права його захисту, проте, в ряді випадків утруднює процес доказування при його порушенні.

11. Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення

Суб'єктам суміжних прав належить різний об'єм прав. За виконавцями, виробниками фонограм, відеограм та організаціями мовлення законодавство, як і за авторами закріплює майнові права.

Відповідно до статті 452 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є:

- право на використання об'єкта суміжних прав;

- виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;

- право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені Законом.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису -з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

4. КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Мета і основні способи комерціалізації, використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві

2. Передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності

3. Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства

4. Послідовність оцінки, експертиза об'єкта оцінки та визначення мети оцінки

5. Вибір підходу до оцінки і методу оцінки, постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік

1. Мета і основні способи комерціалізації, використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві

Метою комерціалізації ОІВ є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар з метою отримання прибутку чи іншої ринкової вигоди.

Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 1.

 

 

Рис. 1 Основні способи комерціалізації ОІВ

 

Для практичного здійснення комерціалізації необхідно також знати як розрахувати вартість прав на об'єкт права інтелектуальної власності та як поставити ці об'єкти на бухгалтерський облік підприємства.

Вважається, що комерціалізація через використання ОІВ у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою ОІВ, залишається у правовласника ОІВ.

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то й прибуток, що надходитиме від її реалізації, може в багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але в разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

2. Передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності

Якщо правовласник не передбачає використовувати ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися та розпоряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патента або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до нього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування ОІВ.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування ОІВ) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію, переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридичне оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. З моменту продажу ліцензії власник охоронного документа на об'єкт промислової власності, який продав ліцензію, стає ліцензіаром, а особа, яка придбала ліцензію -ліцензіатом. Ліцензіат отримує право на використання ОІВ лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

В залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкта в даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи у вигляді відсотка від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті після того як буде налагоджене виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

3. Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства

Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі ОІВ), при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному фонді дозволяє:

- сформувати значний за своїми розмірами статутний фонд без відволікання коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів й інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

- амортизувати інтелектуальну власність в статутному капіталі та замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

- авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість "живих грошей" надає також:

- право на отримання частки прибутку (дивідендів);

- право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;

- право на отримання ліквідаційної квоти в разі ліквідації підприємства тощо.

4. Послідовність оцінки, експертиза об'єкта оцінки та визначення мети оцінки

Визначення вартості (ціни) прав на ОІВ є одним із необхідних, відповідальних і складних етапів їх комерціалізації.

 

 

Рис. 2 Послідовність оцінки ОІВ

Приступаючи до оцінки, необхідно визначитись, що саме є об'єктом оцінки: це права на винахід, технологія, торговельна марка, комерційна таємниця чи все заразом? Необхідно впевнитись у тому, що ОІВ існує у матеріальній формі, а також що є охоронний документ на певний об'єкт права інтелектуальної власності, який засвідчує правомірність володіння майновими правами стосовно цього об'єкта. Якщо майнові права на ОІВ вичерпані або перестали діяти достроково, наприклад, у разі несплати річних зборів за підтримку чинності патенту або свідоцтва, то право інтелектуальної власності, а разом з ним й об'єкт оцінки, зникають.

Як видно з рис. 2, наступним кроком є визначення мети оцінки. Оцінка вартості прав на об'єкт права інтелектуальної власності найчастіше здійснюється з метою визначення:

- оподатковуваної бази майна фірми;

- вартості інтелектуальної (промислової") власності, яка вноситься до статутного капіталу підприємства;

- вартості виняткових прав, що передаються на основі договору про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності або ліцензійного договору на право використання такого об'єкта;

- розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правовласнику інтелектуальної власності за порушення його виключних (майнових прав).

Необхідність оцінки вартості інтелектуальної власності виникає також у разі внесення її до інноваційних, інвестиційних проектів; у разі розширення ринків збуту; у разі страхування; передачі інтелектуальної власності в заставу з метою отримання кредитів; визначення збитку, завданого неправомірним використанням об'єкта права інтелектуальної власності; у разі банкрутства підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів. При цьому розрахунки вартості (ціни) об'єкта інтелектуальної власності, здійснені для одних цілей, не використовуються для інших.

5. Вибір підходу до оцінки і методу оцінки, постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік

У залежності від об'єкта права інтелектуальної власності та мети оцінки вибирають підхід до оцінки. Існує три підходи:

- витратний;

- порівняльний;

- дохідний.

Визначення вартості прав на ОІВ при використанні витратного підходу ґрунтується на розрахунку витрат на відновлення ОІВ в поточних цінах за вирахуванням морального зносу (амортизації). Цей підхід є єдиним придатним, коли ОПВ не призначений для отримання прибутку або коли з тих чи інших причин вартість неможливо визначати двома іншими підходами.

Найбільш прийнятним у сучасних умовах є дохідний підхід. В основі дохідного підходу лежить принцип очікування, тобто вартість прав на ОІВ визначається величиною майбутньої користі, яку отримає їх власник. При цьому майбутні грошові потоки, що генеруються ОІВ, перераховуються у сьогоднішню вартість.

Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОІВ визначається шляхом співставлення цін недавніх продажів прав на подібні ОІВ. Це найбільш надійний підхід до оцінки. Але в Україні поки що з низки причин (відсутній розвинений ринок ОІВ, недоступні бази даних про результати продажу ОІВ тощо) цей підхід практично не використовується.

У рамках кожного підходу існує кілька методів, що дозволяють розраховувати вартість прав на ОІВ у грошових одиницях. Розрахунок вартості прав є досить складним завданням, тому цю роботу доцільно виконувати за договором з професійним оцінювачем прав на об'єкти права інтелектуальної власності, сертифікати яким на право оціночної діяльності видає Фонд державного майна України.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" об'єкти інтелектуальної власності визнаються нематеріальними активами і передбачається (ст. 5) проведення бухгалтерського обліку для таких груп активів:

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торговельні марки, фірмові найменування й ін.);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторські та суміжні з ними права (право на літературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних і ін.).

Придбаний або отриманий на безоплатній основі ОІВ відображається на балансі, якщо існує ймовірність одержання в майбутньому матеріальної вигоди, пов'язаної з його використанням, а його вартість може бути вірогідно визначена. Таким чином, для того, щоб поставити ОІВ на бухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість.

Ще однією умовою постановки ОІВ на бухгалтерський облік є те, що термін використання прав на ОІВ повинен бути не менше одного року або не менше операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

Використання інтелектуальної власності як нематеріального активу в господарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху таких об'єктів дозволяє:

- документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань;

- одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об'єктів права інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;

- виплачувати фізичним особам авторські винагороди, минаючи фонд заробітної плати, з віднесенням витрат по виплаті авторської винагороди на стаию собівартості продукції "Інші витрати", тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань в страхові та інші фонди.

 

5. ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Необхідність захисту

2. Дії, що визнаються порушенням прав (винаходи, корисні моделі)

3. Дії, що визнаються порушенням прав (промислові зразки, географічне зазначення)

4. Дії, що визнаються порушенням прав (торговельні марки, авторське право та

суміжні права)

5. Права власника охоронного документа в разі виявлення порушення його прав

6. Вирішення спорів в адміністративному порядку

7. Контрольні марки як ефективний спосіб захисту аудіовізуальної продукції

8. Органи, до яких слід звертатися в разі виявлення порушника прав на об'єкт права інтелектуальної власності

1. Необхідність захисту

Після того як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі -комерціалізація. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, власне те, для чого він і був створений. Однак як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати цей об'єкт інтелектуальної власності в своїх інтересах без дозволу правоволодільця, тобто незаконно. Порушення прав може призвести до серйозних негативних наслідків для правоволодільця. За критичних умов він може навіть збанкрутувати.

У наш час фактор захисту прав набуває все ширшого значення ще й тому, що в зв'язку зі швидким розвитком технологій з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, які були неможливі кілька десятиліть тому.

Щоб запобігти порушенню прав і компенсувати витрати, що виникають внаслідок порушення цих прав, в Україні створена система, що дає можливість захищати ці права.

2. Дії, що визнаються порушенням прав (винаходи, корисні моделі)

Перераховані нижче дії, що вчинені без дозволу власника патенту, визнаються порушенням його прав:

- виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

- застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй.

Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Будь-який продукт, процес виготовлення якого охороняється патентом, за відсутністю доказів протилежного вважається виготовленим із застосуванням цього процесу за умови виконання принаймні однієї з двох вимог:

- продукт, виготовлений із застосуванням процесу, що охороняється патентом, є новим;

- існують підстави вважати, що зазначений продукт виготовлено із застосуванням даного процесу і власник патенту не в змозі шляхом прийнятних зусиль визначити процес, що застосовувався при виготовленні цього продукту.

У такому разі обов'язок доведення того, що процес виготовлення продукту, ідентичного тому, що виготовляється із застосуванням процесу, який охороняється патентом, відрізняється від останнього, покладається на особу щодо якої є достатні підстави вважати, що вона порушує права власника патенту.

3. Дії, що визнаються порушенням прав (промислові зразки, географічне зазначення)

Порушенням прав визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, визнаються порушенням його прав:

- нанесення його на товар або на етикетку;

- нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

- запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар. Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використання

зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;

- використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

4. Дії, що визнаються порушенням прав (торговельні марки, авторське право та суміжні права)

Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва, визнаються порушенням його прав:

- нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Неправомірне (без дозволу автора) використання творів є порушенням прав автора. Посилання користувача твору на низький художній чи науковий рівень твору, на мету використання твору, на невеликий обсяг використання твору тощо не можуть братися до уваги при вирішенні питання про відповідальність користувача.

Вважається порушенням особистих немайнових прав автора оприлюднення твору без зазначення імені автора, ілюстрування твору, спотворення твору, зміна твору тощо.

Будь-яке відтворення чи використання твору без дозволу автора без виплати йому винагороди є порушенням його виключних майнових прав.

Законом України "Про авторське право і суміжні права" (ст. 21-25) встановлені деякі обмеження майнових прав автора, тобто використання творів без згоди автора і без виплати йому винагороди. Але при цьому таке використання не повинно завдавати шкоди нормальному використанню твору і не обмежувати безпідставно законних інтересів автора.

Використання виконань творів шляхом публічного повідомлення виконань, фіксації їх на матеріальному носії та розповсюдження зафіксованих виконань без дозволу виконавця є порушенням його прав. Це також стосується прав виробників фонограм (відеограм) та організацій мовлення.

Для досягнення спільних інтересів суб'єктів авторського права і суміжних прав, а також захисту їх прав створені та діють організації колективного управління. Однією з основних економічних функцій зазначених організацій є здійснення збору, розподілу і виплати винагороди за використання творів, виконань, фонограм чи відеограм суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до законодавства.

5. Права власника охоронного документа в разі виявлення порушення його прав

Власник патенту може вимагати:

- припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення права;

- стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;

- відшкодування моральної шкоди;

- вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.

Власник свідоцтва на право використання зазначення походження має право вимагати від порушника:

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення;

- вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження;

- вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього - знищення товару;

- відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;

- відшкодування збитків у розмірі не більшому за отриманий порушником прибуток;

- вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.

Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.

Власник свідоцтва на торговельну марку (знак для товарів і послуг) може вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

Будь-які посягання на права власника патенту на корисну модель, передбачені ст 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", вважаються порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки

6. Вирішення спорів в адміністративному порядку

Останнім часом значно посилено державний контроль за захистом прав інтелектуальної власності Міністерством внутрішніх справ, МОН України, Службою безпеки України, Державною митною службою, Державною податковою адміністрацією України, Антимонопольним комітетом України та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики Результати таких заходів можна вважати достатньо ефективними

Міністерством внутрішніх справ України постійно вживаються заходи, спрямовані на попередження та викриття злочинів, пов'язаних із порушеннями прав інтелектуальної власності, на створення та вдосконалення правової бази, необхідної для протидії цим правопорушенням Підрозділи Міністерства внутрішніх справ проводять перевірки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері інтелектуальної власності.

Ефективний захист прав інтелектуальної власності здійснюється також у рамках антимонопольного законодавства України Згідно з нормами Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції Антимонопольний комітет України, який має розгалужену систему регіональних представництв, здійснює захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку.

Контроль за незаконним виробництвом та реалізацією контрафактної продукції на території України здійснюється також Державною податковою службою України, а також державними інспекторами з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності.

Підсумовуючи все сказане, можна констатувати, що сьогодні в Україні вже сформована організаційна структура державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуальної власності.

7. Контрольні марки як ефективний спосіб захисту аудіовізуальної продукції

Кожний підприємець, який прагне легальне, без порушення авторських і суміжних прав, отримувати прибуток від продажу примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, повинен забезпечити обов'язкове їхнє маркування Для цього він звертається в установленому порядку до Державного департаменту інтелектуальної власності і подає необхідний перелік документів За умови виконання підприємцем-заявником усіх вимог Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", зокрема підтвердження наявності прав на поширення занесених до переліку творів, Державний департамент інтелектуальної власності забезпечує виготовлення відповідної кількості контрольних марок та видачу їх заявникові Слід підкреслити, що відсутність на упаковці аудіо-, відеокасет та компакт-дисків контрольної марки однозначно свідчить про їхнє піратське" походження.

Крім того, заявник включається до Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок Систематизована в цьому реєстрі інформація згодом використовується Держдепартаментом при підготовці відповідей на офіційні запити правоохоронних і контролюючих органів, передусім спеціальних підрозділів МВС України, у разі виявлення ними фактів порушення прав інтелектуальної власності.

Практика спільних оперативних дій Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України з державними органами, уповноваженими боротися з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності, значно звужує масштаби поширення на ринку "піратської продукції та вибиває ґрунт з-під ніг тих, хто посягає на законні інтереси авторів літературних, наукових, мистецьких творів, а також власників суміжних прав.

Більш того, таке втручання держави стимулює дедалі більшу кількість суб'єктів підприємницької діяльності до цивілізованої поведінки на ринку розповсюдження аудіовізуальної продукції та фонограм, свідомого вибору законних шляхів одержання вигоди Так, якщо у 2001 році Держдепартаментом було видано майже 25 млн. контрольних марок, то у 2002 році цей показник зріс до 32 млн. Це свідчить про те, що контрольна марка поступово стає чи не основним засобом захисту об'єктів авторського права та суміжних прав При цьому її вартість (наразі підприємець-заявник перераховує за одну контрольну марку до Державного бюджету України 17 копійок) практично не позначається на ціні продажу аудіо- та відеопродукції.

8. Органи, до яких слід звертатися в разі виявлення порушника прав на об'єкт права інтелектуальної власності

Основною проблемою в сфері інтелектуальної власності є забезпечення ефективного функціонування механізмів захисту прав

Чинне законодавство України надає власникам прав інтелектуальної власності декілька можливих шляхів захисту своїх прав

У першу чергу - це судовий захист, право на який гарантовано Конституцією України Власник прав може звернутися за захистом своїх порушених прав до суду

Також чинне законодавство України надає можливість звернутися до Міністерства внутрішніх справ України, Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Державної митної служби України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Антимонопольного комітету України тощо.

У складі Державного департаменту інтелектуальної власності створений підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства у сфері інтелектуальної власності. Функції захисту прав інтелектуальної власності здійснює також Державна митна служба України. Конкретні заходи по захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні України були введені в дію постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності" від 28 квітня 2001 р. № 412. Згідно з нормами Митного кодексу України та положеннями зазначеної постанови запроваджено дієвий механізм контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності. Заходи щодо захисту прав інтелектуальної власності застосовуються на кінцевому етапі митного оформлення.

Державні інспектори діють у всіх регіонах України, вони мають повноваження здійснювати планові і раптові перевірки суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів інтелектуальної власності. При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних та контролюючих органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України.

 

Тема 6. Ліцензійні договори у сфері промислової власності

1. Поняття ліцензійних договорів та їх класифікація.

2. Поняття невиключної, виключної і повної ліцензії.

3. Об’єкти та суб’єкти ліцензійного договору.

4. Патентування об’єктів промислової власності в зарубіжних країнах.

5. Паушальні платежі та роялті.

6. Порядок укладання ліцензійних договорів.

 

1. Поняття ліцензійних договорів та їх класифікація.

Ліцензійний договір (ЛД) містить у собі елементи двох класичних договорів:

договору купівлі-продажу, і договору оренди. Однак ОІВ, чи охоронні документи на них, не слід розглядати як речі, а право на ОІВ – як речове право в його класичному розумінні. Дійсно, власник матеріального об’єкта, наприклад, автомобіля, може продати його тільки один раз. У той же час власник винаходу зможе продати кілько ліцензій на один і той же винахід. При продажу повної ліцензії власник цілком позбавляється права на використання винаходу і не може більше продавати його. Ця угода схожа на класичний варіант купівлі-продажу. При продажі невиключної ліцензії ліцензіар надає право монопольне використовувати предмет ліцензії протягом зазначеного в ліцензійному договорі терміну; після закінчення цього терміну усі права повертаються до ліцензіара. Такий договір схожий на класичний договір оренди.

У ліцензійному договорі мова йде, насамперед, про торгівлю правами. У цьому полягає особливість об’єктів ліцензій на ринку і виявляється економічна сутність ліцензійних договорів.

Таким чином, ЛД варто вважати договором особливого роду, що з’єднує в собі умови різних видів договорів: купівлі-продажу, оренди, про надання послуг, інвестування капіталу, позики, співробітництва.

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” у редакції від 01.06.2000 року відповідно до п.7 ст. 28 дає визначення ліцензійного договору:

“За ліцензійним договором (ЛД) власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі) інший особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну і невиключну ліцензію.

Основна мета ЛД – забезпечити можливість практичного використання об’єкту (запатентованого або незапатентованого) у виробництві, і як результат – отримання прибутку, з іншого – з отримання винагороди за надання право ним користуватися. Обсяг прав, що передаються за ліцензійним договором, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії.

У перекладі з латинської “ліцензія” (licentia) означає право, дозвіл. Якщо власник прав на будь-якій об’єкт промислової власності не хоче або не в змозі використовувати відповідний об’єкт, може продати ліцензію (видати дозвіл) на його використання зацікавленій особі.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу ліцензії оформляється юридично через оформлення ліцензійного договору, відмінним від інших договорів купівлі-продажу тим, що купується нематеріальний об’єкт.

Продаж ліцензії, як правило, пов’язаний з необхідністю виконання величезного обсягу робіт: відбір і оцінка продукції на предмет продажу ліцензії, вивчення ринків, вивчення ринку, пошук і виявлення партнера, укладення ліцензійної угоди, це також передбачає вивчення різноманітних каталогів і рекламної інформації фірм тощо.

Обсяг прав, що передаються за ліцензійною угодою, визначається видом ліцензії. Основними видами ліцензій є виняткова, невиняткова (проста) і повна, виключна і невиключна, примусова, відкрита, перехресна (крос-ліцензія), патентна, поворотна, супровідна, “чиста”, субліцензія.

Класифікація ліцензійних договорів за предметами.

· Ліцензійний договір про передачу права на використання винаходу.

· Ліцензійний договір про передачу права на використання корисної моделі.

· Договір про передачу права на використання промислового зразка.

· Договір про передачу права на використання знака для товарів і послуг (товарний знак).

· Договір про передачу права на використання ноу-хау.

 

2. Поняття невиключної, виключної і повної ліцензії.

 

В залежності від обсягу прав, які передаються за ліцензією виділяються три види договорів в рамках яких здійснюється весь сучасний господарський ліцензійний обіг:

договір невиключної (простої ліцензії);

договір виключної ліцензії;

договір повної ліцензії.

Невиключна ліцензія – є ліцензія, яка надає ліцензіату право на узгоджених умовах і території протягом обумовленого строку використовувати предмет ліцензії. При цьому за ліцензіатом зберігається право використовувати предмет ліцензії, а також надавати ліцензії іншім особам.

Невиключні ліцензії надаються, як правило, у тих випадках, коли є постійний попит “на продукцію по ліцензії”, а наявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати їх реалізації.

Виключна ліцензія – є ліцензія, яка надає ліцензіату право на узгоджених умовах і території протягом обумовленого строку використовувати предмет ліцензії на монопольних засадах. При цьому ліцензіар не має права використовувати предмет ліцензії на даній території, а також надавати ліцензії іншим особам.

Виключні ліцензії краще надавати у тих випадках, коли ринок збуту об’єктів промислової власності невеликий, а об’єкт промислової власності має обмежену сферу використання.

Повна ліцензія – це надання ліцензіаром ліцензіату усіх прав на використання об’єкта промислової власності без обмеження території та на весь строк його дії. На відміну передачі права власності, яке означає зміну власника об’єкта, при наданні повної ліцензії власник об’єкта залишається тим же. У власника об’єкта промислової власності залишається формальне право власності.Повна ліцензія, яка видається на весь строк дії патенту, за своїм економічним значенням може прирівнюватися до продажу патенту.

Повна ліцензія зустрічається дуже рідко, як правило, вона надається на нові фундаментальні дослідження, які потребують значних витрат, тривалого строку здійснення, та на об’єкти які використовуються у одній високо монополізованій галузі.

У ліцензійній практиці є випадки, коли договір містить умови як виключної так і невиключної ліцензії. Наприклад, власник патенту згідно ліцензійного договору надав ліцензіату на визначеній території виключне право виробництва “продукції по ліцензії” та невиключне право продажу продукції продажу цієї продукції. Це означає, що в межах території ніхто, окрім власника виключної ліцензії не право виробляти продукцію по ліцензії, але право реалізації належить, як власнику-ліцензіату, так і рівно іншим можливим ліцензіатам.

Вибір ліцензії, яка надається, залежить, перш за все, від обсягу ринку і від самого об’єкту промислової власності.

В український юридичній практиці найбільш розповсюджені невиключні (прості) ліцензії. Як вже зазначалось, договори виключної і простої ліцензії у “чистому вигляді” зустрічаються порівняно рідко. Наприклад, законодавства Бельгії, Голландії передбачають тільки прості ліцензії, а інші, як Японія – тільки виключні ліцензії. Таким чином, при укладанні ліцензійного договору з іноземними фірмами необхідно вказувати в них не тільки правову природу такого договору (виключна, невиключна), але і точно та докладно визначити об’єм та характер прав, які передаються, та інші умови договору.

 

3. Об’єкти та суб’єкти ліцензійного договору.

 

Об’єктом ліцензійного договору є комплекс правомочностей, що випливають з прав на об’єкт промислової власності, що передаються ліцензіату.

Суб’єктами ліцензійного договору виступають:

сторони договору – ліцензіар і ліцензіат, якими можуть бути всі учасники цивільно-правового обігу, тобто фізичні і юридичні особи;держава, інтереси якої представляє визначений компетентний орган, який здійснює державну реєстрацію договору.

Ліцензіар - це власник запатентованого або незапатентованого об’єкту промислової власності.

Ліцензіат – фізична або юридична особа, яка відповідно до договору отримала право на використання об’єкту промислової власності в певному обсязі, який конкретизується в договорі.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України прав, передбачені ЗУ „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (ст. 4), ЗУ „Про охорону прав на промислові зразки” (ст. 4), ЗУ „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” (ст. 4), отже вони можуть бути учасниками ліцензійних відносин.

 

4. Патентування об’єктів промислової власності в зарубіжних країнах.

 

Одним із суб’єктивних прав на ЗУ „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (ст. 4), є право патентування зазначених об’єктів в іноземних державах. Патентування винаходів, корисних моделей, промислових зразків, в іноземних державах проводиться за таких умов:

· заявник зобов’язаний подати заявки на одержання охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок до органу іноземної держави та до Установи України;

· заявник, який бажає запатентувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок в іноземній державі забов’язаний повідомити про це Установу с патентних справ України,

При цьому слід пам’ятати, що зарубіжне патентування винаходів, корисних моделей чи промислових зразків досить дорога процедура, яка потребує істотних валютних затрат. Тому при вирішенні питання про зарубіжне патентування слід, виходити з його комерційної доцільності.

 

5. Паушальні платежі та роялті.

 

Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний і комбінований платежі.

Роялті - вид платежів, що виплачуються ліцензіатом ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору у вигляді процента від суми прибутку або суми обороту від продажу продукції чи у вигляді фіксованої або диференційованої ставки з одиниці від ліцензійної продукції.

Паушальний платіж – передбачає виплату ліцензіарові визначеної, зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі мають найбільше поширення і передбачають виплату ліцензіару первинного платежу ще до початку виробництва і збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії після налагодження виробництва ліцензійної продукції у вигляді роялті, що дає змогу ліцензіарові отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

 

6. Порядок укладання ліцензійних договорів.

 

Зміст ліцензійного договору звичайно не регламентується. Відповідно до національного законодавства ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовому виді і підписаний і підписаний сторонами. Ліцензійний договір набуває чинності у відношенні іншої особи лише після його реєстрації в Установі у випадку передачі майнових прав і у випадку примусової ліцензії.

Ліцензіар готує проект ліцензійного договору заздалегідь і передає його потенційному ліцензіатові в ході попередніх переговорів. Важливо, що до одержання повної гарантії про наміри потенційного ліцензіата ліцензіар виконав такі дії:

· Підписав протокол про наміри;

· Уклав договір про конфіденційність;

· Розробив проект ліцензійної угоди;

· Підготував альтернативні пропозиції для обговорення з потенційним партнером;

· Розробив детальний проект ліцензійного договору.

Ні в якому разі не слід ігнорувати укладання договору про конфіденційність до початку переговорів. У разі відсутності такого договору потенційний ліцензіат після одержання інформації, у тому числі конфіденційної, може припинити переговори.

 

 


Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 212 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.085 сек.)