|
Читайте также: |
[п.4.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
21. Односторонні записи як вантажоодержувача, так і водія
визнаються недійсними. Тому в разі розбіжностей між одер
жувачем і водієм, а також при ухиленні водія від засвідчення
факту недостачі вантажу в товарно-транспортному документі
або від складання акту вантажоодержувач зобов'язаний поруч
із записом про недостачу вантажу у зазначеному документі,
здійснити його приймання за правилами, встановленими па
раграфом 5 розділу 9 Правил.
[п.4.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
22. Автотранспортне підприємство несе відповідальність за
прийнятий до перевозки вантаж поки не доведе, що втрата, не
достача, псування або пошкодження вантажу сталися через
обставини, яким він не міг запобігти і усунення яких від нього
не залежало. Перелік цих обставин, обов'язок доведення яких
покладений на перевізника, наведений у статті 133 Статуту.
[п.4.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
23. Якщо незбереження вантажу сталося за обставин, пе
релічених у статті 134 Статуту, обов'язок доведення вини авто
транспортного підприємства покладений на заявника пре
тензії. Зокрема, якщо одержувач прийняв вантаж від авто
транспортного підприємства за нібито справними пломбами
вантажовідправника, а потім судовими або слідчими органами
буде встановлено, що до видачі вантажу справність пломби не
була забезпечена, автотранспортне підприємство має нести
відповідальність за недостачу вантажу, встановлену одержува
чем у належному порядку.
[п.4.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
24. Згідно з параграфами 4 та 14 розділу 3 Правил пломби
вантажовідправника повинні мати скорочене найменування
відправника та контрольні знаки з літерним і цифровим позна
ченням. Відповідно до параграфу 15 цього розділу Правил ав
тотранспортне підприємство не повинно здійснювати переве
зення вантажу з неправильно навішеною пломбою або з неяс
ним відтиском встановлених знаків. При виявленні цих обста
вин вантажоодержувачем за його вимогою автотранспортне
підприємство повинно видати вантаж з перевіркою, результати
якої зазначаються в товарно-транспортному документі або в
акті. У цьому випадку перевізник несе відповідальність за нез-
береження вантажу доки не доведе відсутність своєї вини.
[п.4.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про 'деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
25. З метою встановлення причин несхоронності вантажу,
що не виключає необхідності проведення експертизи пломб,
вантажоодержувач повинен індивідуалізувати пломби і
зберігати їх до вирішення спору про місце і причини недостачі
вантажу. Індивідуалізація пломб полягає у поданні доказів їх
незалежності до конкретного транспортного засобу і виклю
чення можливості доступу до пломб у період їх зберігання.
[п.4.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
26. Відповідно до статті 128 Статуту автотранспортні
підприємства, вантажовідправники і вантажоодержувачі несуть
взаємну матеріальну відповідальність за невиконання плану пе
ревезень і прийнятого до виконання разового замовлення.
[п.5.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
27. Оскільки в даний час до автотранспортних підприємств
плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть за
значену відповідальність за невиконання зобов'язань щодо об
сягів належного до перевезення вантажу за договором (разо
вим замовленням).
[п.5.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
28. При вирішенні спорів, пов'язаних з невиконанням цих
зобов'язань, слід виходити з того, що статтею 128 Статуту
встановлена відповідальність за невивезення вантажу у
кількості, передбаченій «місячним планом«. У зв'язку з цим,
до зміни цієї статті Статуту, слід виходити з того, що встанов
лений нею штраф стягується за невивезення вантажу у
кількості, передбаченій договором на певний місяць. Норма
тивними актами, що регулюють вказані відносини, не передба
чено загального принципу виконання квартальних обсягів пе
ревезення вантажу рівномірно по місяцях і тому арбітражний
суд не має підстав при вирішенні спору, пов'язаного зі стягнен
ням штрафу, для поділу квартального обсягу на три місяці. Та
ким чином, якщо в договорі відсутні обсяги вивезення ванта
жу по місяцях, жодна з сторін не має права на стягнення вста
новленого статтею 128 Статуту штрафу.
[п.5.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозах вантажів автомобільним транспортом»].
29. Виконання зобов'язань щодо кількості належного до пе-
ревозки вантажу враховується в обліковій картці, яка підпи
сується автотранспортним підприємством і вантажовідправ
ником (вантажоодержувачем). На підставі цієї картки авто
транспортне підприємство після закінчення місяця, але не
пізніше 10 числа наступного місяця, повідомляє ванта
жовідправнику (вантажоодержувачу) розрахунок належної
кожній з сторін суми штрафу, які підлягають сплаті в п'яти
денний строк. Якщо вантажовідправник або вантажоодержу
вач відмовляється від підписання облікової картки, про це
складається акт (параграф 5 додатка 2 до розділу 1 Правил).
[п.5.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
30. У випадку ухилення боржника від сплати штрафу, пра
во на пред'явлення до нього претензії виникає з дня закінчен
ня строку, встановленого для звірення записів в обліковій
картці (параграфи 6 та 12 додатка 2 до розділу 1 Правил).
[п.5.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
31. Відповідно до статті 44 Статуту автотранспортні
підприємства в разі неподачі з їх вини рухомого складу, перед
баченого договором місячного обсягу перевезення вантажів,
зобов'язані на вимогу вантажовідправника (вантажоодержу
вача) виділяти автомобілі для поповнення недовантаження
протягом наступного місяця даного кварталу. Рухомий склад,
не наданий в останньому місяці кварталу, повинен бути
виділений в першому місяці наступного кварталу.
[п.5.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
32. Порядок виділення автомобілів для поповнення недован
таження встановлюється за погодженням сторін, і потім ці авто
мобілі подаються на підставі заявок вантажовідправника (ванта
жоодержувача) (параграф 11 розділу 1 Правил). Отже, при пору
шенні цього погодженого порядку сторони несуть відпо
відальність, встановлену статтями 128,128-1 та 131 Статуту.
[п.5.3 Роз'яснення вій 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
33. Статтею 132 Статуту встановлений вичерпний перелік
обставин, за якими сторони звільняються від сплати штрафу
за невиконання зобов'язань щодо обсягів належного до пере
везення вантажу.
[п.5.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
34. При вирішенні спорів про стягнення штрафу слід мати
на увазі, що: а) автотранспортне підприємство має право
відмовитись від перевезення, якщо вантажовідправником
пред'явлено до перевезення вантаж, не зазначений заявкою
або прийнятим до виконання разовим замовленням, або з при
значенням в інший пункт (стаття 145 Статуту); б) вантаж,
який був пред'явлений вантажовідправником у стані, що не
відповідає правилам перевезення, і не був приведений ним у
належний стан у строк, який забезпечує своєчасне відправлен
ня, вважається непред'явленим (стаття 52 Статуту); в) до вне
сення провізної плати автотранспортні підприємства, як пра
вило, вантажі до перевезення не приймають (стаття 104 Стату-
ту); г) подача рухомого складу, непридатного до перевезення, передбаченого договором вантажу, дорівнюється неподачі транспортних засобів (стаття 44 Статуту).
[п.5.4 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 •«Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
35. Відповідно до статті 128-1 Статуту автотранспортне
підприємство, вантажовідправник несуть відповідальність за
неподачу або невикористання контейнерів, що належать авто
транспортному підприємству. Таким чином, ця норма поши
рюється на випадки невиконання автотранспортним
підприємством зобов'язань по завозу контейнерів, що нале
жать залізниці. За невиконання такого зобов'язання авто
транспортне підприємство несе відповідальність за статтею
128 Статуту, тобто не за кількість недоданих контейнерів, а за
тонни невивезеного вантажу.
[п.6.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
36. Згідно з параграфом 19 розділу 25 Правил перевезення
вантажів в універсальних контейнерах Міністерства шляхів
сполучення при здійсненні транспортно-експедиційного обслу
говування за договорами між автотранспортним підприємством
і залізницею відповідальність перед залізницею за затримку ЇЇ
контейнерів понад встановлені норми (стаття 157 Статуту
залізниць) несуть автотранспортні підприємства. Виключення
з цього зроблено лише щодо відповідальності за умови відкрит
тя пунктів обміну контейнерів на підприємствах-одержувачах.
Відповідно до параграфу 27 зазначених Правил у випадках за
тримки контейнерів на цих пунктах понад встановлені норми
відповідальність перед залізницею несе те підприємство (ор
ганізація), у веденні якого є такий пункт обміну контейнерів.
[п.6.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
37. З набранням чинності Законом України від 3 грудня
1996 року «Про внесення зміни до Цивільного кодексу Ук
раїнської РСР» не може застосовуватися стаття 149 Статуту.
Спори, пов'язані зі стягненням штрафів, передбачених стаття-
ми 142, 143, частиною другою статті 146, статтею 148 Статуту, вирішуються арбітражними судами на загальних підставах.
[п.6.3 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про 'деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
38. Згідно з пунктом 25 Інструкції про порядок завантаження у попутному напрямі підприємствами автомобільного транспорту загального користування порожніх вантажних автомобілів підприємств і організацій відповідальність за не-схоронність вантажів перед вантажовідправниками несуть автостанції, які завантажили порожні автомобілі. У свою чергу володільці автотранспорту несуть цю відповідальність перед автостанціями, які забезпечили завантаження. Таким чином, вантажоодержувачі, які не одержали вантаж або одержали його з недостачею, зіпсованим або пошкодженим, не мають права пред'являти претензії та позови ні до автостанції, яка завантажила автомобілі у попутному напрямі, ні до володільця автотранспорту.
[п.7.1 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
38. Взаємовідносини сторін щодо перевезення вантажів у
попутному напрямі не випливають із Статуту автомобільного
транспорту. Виходячи з п. 29 зазначеної Інструкції, питання
про відшкодування шкоди, заподіяної несхоронністю ван
тажів, слід вирішувати на підставі загальних норм цивільного
законодавства України. Щодо порядку доарбітражного врегу
лювання спору, то з цього питання необхідно керуватись
розділом 2 Арбітражного процесуального кодексу України, а
не Статутом автомобільного транспорту.
[п.7.2 Роз'яснення від 21.07.92 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»].
39. Відповідно до параграфу 12 розділу 4 та параграфу 14
розділу 3 Правил перевозок вантажів визначення ваги нетто
здійснюється шляхом відрахування з ваги брутто маси вагону
за трафаретом (з бруса).
[Лист від 14.08.92 р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].
40. Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок прийомки
продукції за кількістю, якщо продукцію одержано у декількох
вагонах, вартість якої сплачена за одним розрахунковим доку
ментом, одержувач зобов'язаний перевірити кількість цієї
продукції в усіх вагонах.
[Лист від 14.08.92р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].
41. Арбітражний суд відповідальність за недостачу
вугілля поклав на залізницю тільки на тій підставі, що на
станції відправлення представником залізниці було підтвер
джено правильність визначення ваги вантажовідправником,
про що складений акт зважування. Помилковість такого
підходу до вирішення спору полягає у тому, що участь
залізниці у зважуванні вантажу, завантаженого засобами
відправника, відповідно до Статуту залізниці ще не є дока
зом вини перевізника у несхоронності вантажу.
[Лист від 14.08.92р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].
42. Деякі підприємства-одержувачі залучають як пред
ставників громадськості вантажників, прийомоздаваль-
ників транспортного цеху, майстрів завантаження, вагарів
тощо, які за змістом Інструкції про порядок прийомки про
дукції за кількістю не можуть залучатись як представники
громадськості.
[Лист від 14.08.92р. № 01-8/958 «Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].
43. В процесі перевезення вугілля дрібних фракцій мо
же вирівнюватися і тому констатація комерційних актів
про рівномірне навантаження ще не є обставиною, яка
свідчить про відсутність відповідальності перевізника за
схоронність прийнятого до перевозки вантажу. Якщо на
станції призначення буде встановлено, що вагон прибув за
вантажений не до повної місткості, залізниця має нести
відповідальність за недостачу вантажу доки не доведе вину
вантажовідправника (стаття 148 Статуту залізниць). До
того ж у розпорядженні залізниці є правовий засіб, засто
сування якого усуне розбіжності щодо місця виникнення
недостачі вантажу, а саме використання залізницею нада
ного їй права відмовляти у прийнятті вагонів, які недован-
тажені до технічних норм або повної місткості, і вимагати здійснення дозавантаження таких вагонів (параграф 36 розділу 3 Правил перевозок вантажів).
[Лист від 14.08.92 р. № 01-8/958 Про результати вивчення справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках»].
44. Прибуття вагону з відкритими люками слід розглядати
як одну з ознак несхоронної перевозки, а тому згідно зі ст. 148
Статуту залізниць перевізник повинний нести відповідальність
за недостачу вантажу, доки не доведе відсутності своєї вини. Та
кими доказами можуть бути, зокрема, несправність запорів, що
виключає можливість закриття люка; відсутність ознак
відкриття люків іззовні та ін., що повинно знайти своє відобра
ження в комерційному акті та акті технічного огляду вагона.
Перевізник зобов'язаний довести, що вагон був відправлений з
відкритими люками з вини вантажовідправника, а залізниця не
могла виявити цього при відправленні.
[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].
45. Вивантаження вагону залізницею з одночасною вида
чею вантажу і перевіркою його кількості передбачає водночас
приймання вантажу представником одержувача або авто
транспортного підприємства загального користування, який
повинен засвідчити особистим підписом обставини, зазначені
в комерційному акті, та кількість вантажу. Відсутність такого
підпису є порушенням вимог параграфу 10 розділу 37 Правил
перевозок вантажів і не дає підстав вважати цей акт доказом
вини вантажовідправника в недостачі вантажу.
[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].
46. Якщо факт прибуття вантажу в справному вагоні за непо-
шкодженими пломбами відправника повинен засвідчуватись
відміткою станції призначення про видачу вантажу в порядку, пе
редбаченому ст. 65 (67) Статуту залізниць, він не може засвідчу
ватись будь-якими іншими документами, в т.ч. і довідками
станції призначення. Залізниця, як це передбачено її Статутом,
повинна на вимогу одержувача в гр. 6 накладної робити відмітки
про порядок видачі вантажу. При вирішенні спорів, пов'язаних з
недостачами, коли в накладній відсутня належна відмітка про те, в якому стані отримано вантаж від органу транспорту, немає підстав покладати відповідальність за недостачу на відправника, оскільки вона могла статись внаслідок несхоронної перевозки.
[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].
47. Передбачена статтею 52 Статуту залізниць плата за збе
реження вантажів не є штрафом, а тому арбітражний суд не
має права зменшувати цю плату.
[п.9 Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].
48. Статтею 133 Статуту залізниць України і статтею 163
Статуту автомобільного транспорту України передбачений
вичерпний перелік осіб, яким кредитор має право уступити
свої вимоги щодо перевізника. Таким чином, переуступку та
кого права іншим особам слід визнати протиправною.
[п.2 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].
49. Радою по залізничному транспорту держав - учасниць
Співдружності 26 - 27 травня 1994 року затверджено Інструк
цію по актово-претензійній роботі на залізницях держав -
учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської
Республіки, Естонської Республіки. Інструкція набуває чин
ності з 1 січня 1995 року. Відповідно до Статуту залізниць та
Правил перевозок вантажів Інструкцією передбачений поря
док складання комерційних актів, визначення розміру фак
тичної втрати та пошкодження вантажу при перевозках, об
числення та застосування норм природної втратида гранич
них розходжень в результатах визначення маси нетто, порядок
пересилки комерційних актів та розгляд претензій при пере
возках вантажів у міжнародному сполученні тощо.
[Лист від 08.12.94 р. № 01-8/891 «Про Інструкцію по актово-претензійній роботі на залізницях держав-учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки»].
50. Згідно з параграфом 147 Інструкції по актово-пре
тензійній роботі на залізницях держав - учасниць Співдруж
ності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Ес
тонської Республіки з недостачі маси вантажу, виявленої на
станції призначення, необхідно відрахувати норму природної втрати, встановлену для цього вантажу, та граничне розходження в результатах визначення маси нетто.
[Лист від 08.12.94 р. № 01-8/891 «Про Інструкцію по актово-пре-тензійній роботі на залізницях держав-учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки»].
51. Слід звернути увагу на те, що відповідно до параграфу 133
Інструкції по актово-претензійній роботі на залізницях держав -
учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської
Республіки, Естонської Республіки, якщо згідно з транспортни
ми документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є
структурна одиниця об'єднання (підприємства), яка не має ста
тусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звер
нутись об'єднання (підприємство) без оформлення переуступки
такого права переуступочним написом. Інструкція не вимагає на
явності переуступочного напису і у тих випадках, коли з пре
тензією до залізниці за дорученням об'єднання (підприємства)
звертається структурна одиниця, яка не є юридичною особою.
Така структурна одиниця разом з документами, що обґрунтову
ють претензію, повинна додати до претензії виписку з положення
про структурну одиницю, доручення або наказ об'єднання
(підприємства), які свідчать про надання їй права на звернення з
претензією до залізниці.
[Лист від 08.12.94 р. № 01-8/891 «Про Інструкцію по актово-претензійній роботі на залізницях держав-учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки»].
52. Згідно з пунктом 33 статті 9 Закону України «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензу
ванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і ван
тажів. Тому, якщо такі перевезення не мають характеру послуг,
що надаються іншим юридичним чи фізичним особам, а
здійснюються суб'єктом господарювання виключно для забез
печення власних потреб, немає правових підстав вважати їх
такими, що потребують ліцензування.
[п.2 Листа від 26.06.95 р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
53. Згідно зі статтею 372 Цивільного кодексу України та
статтею 25 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93
№ 47-93 «Про страхування» страхова компанія не позбавлена
права зворотньої вимоги (регресу) до залізниці. При визначенні обсягу відповідальності залізниці слід виходити з вимог статті 13 Закону України «Про транспорт» та Статуту залізниць. Відповідні претензії та позови повинні пред'являтись до Управління залізниці призначення.
[п.4 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
54. Частина перша статті 7 Закону України «Про транспорт»
передбачає безакцентний порядок розрахунків за послуги транс
порту на основі чинних тарифів. Тому в разі надання послуг за до
говірною ціною такий порядок їх оплати застосовуватись не може.
[п.6 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
55. Статтею 5 Статуту залізниць України на Мінтранс Ук
раїни покладено розробку і затвердження Правил перевезення
вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів
та деяких інших нормативних документів. До їх затвердження
згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.91
«Про порядок тимчасової дії на території України окремих
актів законодавства Союзу РСР» у вирішенні спорів мають за
стосовуватись відповідні нормативні акти Союзу РСР у час
тині, що не суперечить Статуту.
[п.1 Листа від 17.04.98 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць України»].
56. Згідно з розділом III Статуту залізниць України
взаємовідносини залізниць з вантажовідправниками та ванта
жоодержувачами будуються на договірних засадах. Форми до
говорів щодо організації перевезень встановлюються названи
ми вище Правилами.
[п.2 Листа від 17.04.98 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць України»].
57. Відповідальність залізниці, вантажовідправників, ван
тажоодержувачів, транспортних, експедиторських і посеред
ницьких організацій, представників вантажовідправника чи
вантажоодержувача визначаються Статутом залізниць Ук
раїни та окремими договорами (розділ VII Статуту). Цим же
розділом передбачено розміри відповідальності, порядок і
строки звернення з претензіями та позовами, що випливають з
перевезень, а також порядок і строки розгляду претензій залізницею, умови, за яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу і прострочки його доставки.
[п.З Листа від 17.04.98 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць України»].
58. У вирішенні питання визначення плати за користуван
ня вагонами, які належать іншим державам слід виходити з
вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.96
№ 1312 «Про номерний облік простою вантажних вагонів, які
належать іншим державам» і Правил користування вагонами і
контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транс
порту України від 25.02.99 № 113, якими передбачено, зокре
ма, що ці Правила визначають порядок і умови користування
вагонами і контейнерами парку залізниць інших держав.
[п.13Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякіпитання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
59. Статут залізниць України та Правила експлуатації, номер
ного обліку і розрахунків за користування вантажними вагонами
власності інших держав, затверджені 24 травня 1996 року згідно з
дорученням Ради по залізничному транспорту, держав - учасниць
Співдружності, Латвійської, Литовської і Естонської Республік,
надають право залізницям України використовувати вагони, що
належать власникам, розташованим за межами України, для пере
везення вантажів у внутрішньодержавному сполученні. Вимоги
щодо такого використання вагонів містяться в розділі 1 згаданих
Правил. Отже, вантажовласники, порти на підставі статті 119 Ста
туту залізниць України повинні відшкодовувати залізницям пла
ту за користування вагонами інших держав від часу прийому цих
вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних
операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до
міжнародних договорів України з цих питань. Відповідний поря
док встановлено Правилами користування вагонами і контейне
рами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України
від 25.02.99 № 113, якими передбачено, зокрема, що ці Правила
визначають порядок і умови користування вагонами і контейне
рами парку залізниць інших держав.
[п..7 Листа від 29.01.99р. № 01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
60. На підставі статті 358 Цивільного кодексу України,
статті 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР
та розділу 14 Правил перевезень вантажів автомобільним
транспортом України, затверджених наказом Міністерства
транспорту України від 14.10.97 № 363, розрахунки за переве
зення вантажів випливають з договору перевозки, тому відно
сини автотранспортного підприємства і замовників автотранс
порту регулюються згаданим Статутом та Правилами переве
зень вантажів. Отже, для позовів автотранспортних
підприємств про стягнення заборгованості за надані послуги з
перевезення вантажів слід застосовувати шестимісячний
строк позовної давності, встановлений статтею 366 Цивільно
го кодексу України та статтею 168 Статуту автомобільного
транспорту Української РСР. Цей строк обчислюється з дня
настання події, що стала підставою подання позову.
[п.8 Листа від 29.01.99 р. JV? 01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
61. Документом, який підтверджує вартість вантажу, не
обов'язково повинні бути передбачені статтею 115 Статуту
залізниць України рахунок або інший документ відправника.
Такими доказами за змістом статті 130 названого Статуту мо
жуть бути й інші розрахункові документи, зокрема платіжні
доручення на перерахування коштів. Отже, якщо розрахунки
за продукцію здійснювались шляхом перерахування коштів
поставщику (продавцю), який не є відправником вантажу,
залізниця не має права залишати без розгляду претензію про
відшкодування втрат, недостачі, псування або пошкодження
вантажу тільки з тієї підстави, що до претензії не додано раху
нок відправника вантажу.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 55 | Нарушение авторских прав