Поняття причин і умов злочинності

Проблема причин злочинності є центральною для кримінології. Те чи інше вирішення цієї проблеми зизначає науковий зміст кримінологічної теорії і її спрямованість.

Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Зауважимо, що кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології, і для дослідження сукупності кримінальних правопорушень необхідно встановити якомога більше обстазин, що визначають зміст і структуру досліджуваного явища.

Як правило, під причинністю розуміють генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності є породження причиною наслідку. Причинність зазжди має об'єктивний характер.

У загальнофілософському розумінні причинність є все- загальною, бо не існує явищ, які б не мали певних причин. І водночас не існує явищ, які б не породжували тих чи інших наслідків. У дослідженні злочинності зажливо виходити з того, що необхідним є зв'язок між причиною і наслідком. Злочинність у цьому комплексі є наслідком дії відповідних причин і умов.

Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмета науки кримінології. Проблема причинності має важливе методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка запобіжних заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище, злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Із цією проблемою пов'язане власне й виникнення кримінології як науки.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, припини й умови, фактори злочинності. Причинність є однією з форм детермінації.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття "причини". Етимологічне слово "причина" пов'язане з дієсловом "чинити", "учинити" та вважається синонімом (як дієслово) слова "робити", "творити", "виробляти".

Причина злочинності - це соціально-психологічні обставини, що безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності — це явища, котрі безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображують зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності.

Детермінація (від лат. determinare — визначати, обумовлювати) — найбільш загальна категорія, що характеризує походження явищ, які зивчаються у природі і суспільстві. Ідеться про залежність одних явищ, процесів і станіз від інших, про зз'язок між речами і явищами.

Кримінологічна детермінація використовує з основному три види зв'язку: причинний, обумовлений і функціональний.

Як зазначалося, причинний зв'язок є зз'язком генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок.

Умова — це явище, яке формує причину або створює можливість її дії, і цей зв'язок з наслідком обумовлений.

Функціональний зв'язок язищ полягає з тому, що зміна одних явиш спричиняє зміну інших.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є "причина": це явище, що безпосередньо зумовлює, породжує інше явище — наслідок. Причина як основа і сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Таким чином, якщо причини злочинності — це негативні явища, що породжують її, то умови злочинності — це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об'єктивні та суб'єктивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки.

Розглядаючи злочин як соціальне язище, необхідно враховувати, що оцінка одних явищ як причин, а інших як умов завжди матиме відносний характер, оскільки з одних зипадках певне явище може бути причиною злочинності, а в інших — її умовою. Проте зауважимо, що язище стає причиною тільки за наязності конкретних умов, що сприяють їй.

У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках ззагалі, широко використовують термін "фактор", під яким розуміється

причина, рушійна сила будь-якого процесу, що зизначає його характер або окремі риси.

Факторний підхід у кримінології виник ще у XIX ст. (Ч. Лом- брозо, Е. Феррі, І. Фойницький), коли сформувалася так звана теорія факторів. Ця теорія передбачає наязність концепцій, які беруть за основу певну ознаку або групу певних ознак (обставин) і пояснюють їх дією зміст, природу і характер змін досліджуваного язища або процесу. Таким чином, у теорії факторів перевага надається тільки певному аспекту дії одного чи кількох факторіз.

У сучасній кримінології термін "фактор" різні вчені сприймають по-різному. Дехто під цим терміном розуміє і причину, рушійну силу, що визначає характер та окремі властивості досліджуваного процесу, явища, і групу причин, що об'єднуються за пезною ознакою і сприймаються як домінанти розвитку та зміни досліджуваного явища. Іноді терміном "фактор" підмінюють категорії "причина", "умова", "обставина". На думку кримінолога К. Горяінова [13]. фактором можна вважати і причину, і умову (необхідну і супутню), і явище, що перебувають у функціональному зз'язку. А. Зелінський [8], вважаючи фактор рушійною силою процесу детермінації, зазначає, що серед факторіз того чи іншого явища (у розглядуваному випадку — злочинності) необхідно розрізняти безпосередню (спеціальну) причину і умову. Причина з такому вузькому розумінні є вирішальним, активним фактором, який містить реальну можливість наслідку, а умова є зідносно пасивним фактором, що впливає на розвиток причинного зв'язку, але не породжує наслідку. Умова виконує роль каталізатора процесу: без наявності необхідних умоз не настане і наслідок.

Важлизе методологічне значення має розподіл факторів злочинності на об'єктивні й суб'єктивні. Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать стан екології. економіки, соціальний устрій, спадковість, клімат та ін. Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський зважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а також спадкові особливості.

У сучасній кримінології існує кілька методологічних підходів до встановлення причинного комплексу злочинності. Окремі вчені уявляють причинний комплекс різнорідним і тому вважають, що його потрібно поділити на ієрархічні рівні: причини злочинності взагалі; причини окремих категорій злочинів; причини окремого злочину. Дехто вважає, що природа злочинів однорідна і тому недоцільно поділяти фактори на такі, що впливають на одиничну протиправну поведінку, і такі, що формують злочинність як множину актіз протиправної позедінки. Оскільки причини досліджуваного процесу є одними й тими ж, розбіжності полягають в інтенсивності їх впливу та ступені залежності поведінки людей зід цих факторіз.

Так, висловлюючи сзою думку щодо класифікації криміногенних факторів залежно зід їх рівня, А. Зелінський зазначає, що ця класифікація позбавлена логіки, оскільки не можна зараховувати до одного класифікаційного ряду поняття, що різняться за обсягом. Він піддає також критиці пропонований окремими вченими розподіл причин злочинності на корінні (класові суперечності) і некорінні (усі інші). Свою думку він обґрунтовує тим, що можна й необхідно чітко розрізняти причину і умову: причина породжує, а умова забезпечує генетичний зв'язок. Але язище, що породило наслідок, завжди є корінним й іншим воно бути не може.

Дата добавления: 2015-12-07