Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження 4 страница

Суб'єкт давання хабара — як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, її дії слід додатково кваліфікувати за ст. 364 КК.

Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність (див. п.3 примітки до ст. 368, а також аналіз цієї ознаки щодо ст. 368 КК).

У частині 3 ст. 369 КК сформульовано дві підстави (два види) звільнення від кримінальної відповідальності хабародавця: а) якщо щодо нього мало місце вимагання хабара (див. п.4 при­мітки до ст. 368 та аналіз ч.2 ст. 368 КК) або б) якщо після да­вання хабара він добровільно заявив про це до відповідних органів влади до порушення щодо нього кримінальної справи.

Добровільна заява про давання хабара є своєрідним різнови­дом з'явлення із зізнанням (п.1 ч.1 ст. 66 КК) і підставою звільнення від кримінальної відповідальності за наявності та­ких умов: 1) заява повинна бути добровільною, тобто такою, яка основана на самостійно прийнятому хабародавцем рішенні,

якщо її зроблено за власною волею, без примусу і за будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим, що про давання хабара стало відомо відповідним органам влади. Ініціатива (пропозиція про доцільність такої заяви) може виходити і від інших осіб, але саме рішення про заяву хабародавець приймає самостійно; 2) заява повинна бути зроблена до порушення кримінальної справи. При цьому враховується не стільки сам момент (час) порушення кримінальної справи, скільки наявність чи відсутність поінфор­мованості про це з боку хабародавця. Якщо кримінальну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це невідомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від відповідальності; 3) перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення кримінальної спра­ви щодо хабародавця. Якщо справу порушено за фактом або щодо іншої особи (наприклад, щодо службової особи, яка одержала хабар), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від відповідальності; 4) заява повинна бути спрямована до органу, який за законом наділений правом на порушення кримінальної спра­ви, тобто до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; 5) на підставі добровільної заяви звільненню від кри­мінальної відповідальності підлягає лише хабародавець - вико­навець давання хабара. На інших співучасників цього злочину положення ч.3 ст. 369 КК не поширюються.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 369 — штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до п'яти років; за ч.2 ст. 369 - позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із конфіс­кацією майна або без такої.

Провокація хабара (ст. 370 КК) полягає у свідомому ство­ренні службовою особою умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, із метою наступного викриття хабаро­давця або хабароодержувача. Об'єктивна сторона злочину по­лягає у вчиненні службовою особою дій, які а) пов'язані з вико­ристанням її службового становища і б) спрямовані на штучне створення обстановки, що зумовлює пропонування або (і) одер­жання хабара. Конкретні способи провокації можуть бути різни­ми: натяки, поради, пропозиції, умовляння, рекомендації, вка­зівки тощо. Обов'язковою ознакою цього злочину є використан-

ня суб'єктом для провокації свого службового становища. Якщо винний не використовує його і діє як приватна особа, то залеж­но від конкретних обставин справи він може відповідати лише як організатор, підбурювач або пособник злочину, передбаче­ного ст. 368 чи ст. 369 КК.

Провокація хабара - це завжди активна діяльність, яка ви­знається закінченим злочином із моменту вчинення дій, що зу­мовлюють пропонування чи одержання хабара незалежно від того, чи відбулися в дійсності ці злочини. Одержання-давання хабара, вчинені в зв'язку з їх провокацією, не виключають відпо­відальності самого хабародавця чи хабароодержувача (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Проте, якщо дії провокатора були пов'язані з вимаганням хаба­ра, хабародавець звільняється від кримінальної відповідаль­ності на підставі ч.3 ст. 369 КК.

Якщо винний не тільки спровокував давання-одержання ха­бара, а й організував ці злочини, підбурював до них чи сприяв їх вчиненню, його дії додатково кваліфікуються як співучасть у хабарництві (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 26 квітня 2002 р.). Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією особи, яку схиляють дати хабар чи у якої його ви­магають, співробітники правоохоронних органів здійснюють законну оперативну діяльність (так званий «контрольований хабар»).

Суб'єктивна сторона провокації - прямий умисел, оскільки винний свідомо створює умови для давання-одержання хабара і переслідує спеціальну мету - викрити хабародавця або (і) ха­бароодержувача.

За частиною 2 ст. 370 КК карається провокація хабара, вчи­нена службовою особою правоохоронних органів (див. аналіз ч.3 ст. 364 КК).

Суб'єкт злочину — лише службова особа.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 370 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч.2 ст. 370 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

РОЗДІЛ XIX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

У розділі XVIII Особливої частини КК передбачено відпо­відальність за діяння, які посягають на інтереси правосуддя, при­чому, ці злочини порушують нормальну діяльність не тільки су­дової влади, а й органів, що сприяють процесуальній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органи прокуратури, до­судового слідства та дізнання), а також тих органів, які виконують винесені судами вироки, рішення, ухвали та постанови.

§ 1. Види злочинів проти правосуддя

Усі передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК зло­чини, виходячи з їх безпосередніх об'єктів, можуть бути класифі­ковані на такі групи.

1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяль­ності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду і до яких належать: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК); притягнення завідомо невинного до крим­інальної відповідальності (ст. 372 КК); порушення права на захист (ст. 374 КК); постановлення суддею (суддями) завідо­мо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК); втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК).

2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпе­ку, майно суддів, народних засідателів, присяжних та інших учасників судочинства і до яких належать: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 379 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльні­стю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК); по­ гроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи при­сяжного (ст. 377 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК); умисне знищення або пошко-

дження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК).

3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних до­казів та істинних висновків у справі, до яких слід віднести: при­мушування давати показання (ст. 373 КК); завідомо неправди­ве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК); перешкоджання з'яв­ленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмо­ви від давання показань чи висновку (ст. 386 КК).

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю та присіченню злочинів, до яких належать: невжиття заходів безпе­ки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК); розголошення відо­мостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК); приховування злочину (ст. 396 КК); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення, ухвали, постанови) і призначеного до відбивання покарання. До них належать: невиконання судового рішення (ст. 382 КК); при­ховування майна (ст. 388 КК); ухилення від покарання, не по­ в'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК); ухилення від відбу­вання покарання у виді обмеження волі та у вигляді позбавлен­ня волі (ст. 390 КК); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК); втеча із спеціалізованого лікуваль­ного закладу (ст. 394 КК).

Саме за такою системою розглянемо далі злочини проти пра­восуддя.

§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заареш-

тований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотиво­ваним рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новлених законом. Стаття 155 КПК передбачає, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочи­ни, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлен­ня волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Лише у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосо­вано у справах про злочини, за які законом передбачено позбав­лення волі й на строк не більше трьох років. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвину­вачений, перебуваючи на волі, може ухилитися від дізнання, слідства чи суду, займатиметься злочинною діяльністю або пе­решкоджати встановленню істини у кримінальній справі, а та­кож із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного, обвинувачення яко­му має бути пред'явлено протягом десяти днів.

Затримання особи провадиться на підставі статей 106,106^і, 115 та 165² КПК; арешт і тримання під вартою - статей 165² та 165³ КПК, а привід здійснюється у порядку статей 70, 72, 135, 136, 288 КПК. Порушення вимог цих норм, необхідних для здійснення приводу, арешту, тримання під вартою або затри­мання, й утворює об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 371 КК, який визнається закінченим із моменту вчинення одного із зазначених діянь і лише за ч.3 ст. 371 КК — із моменту спричинення тяжких наслідків.

Відповідальність за ст. 371 КК настає лише за умови, якщо передбачені в ній дії є незаконними. Наприклад, якщо арешт чи затримання застосовуються без належних фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі; якщо арешт чи затримання продовжуються після закінчення встановлених КПК строків або тримання під вартою здійснюється без відповідно­го судового рішення. Незаконність приводу може полягати у його застосуванні без достатніх підстав або до особи, яка не підля­гає приводу (наприклад, до перекладача, експерта), або у його здійсненні без відповідної постанови судово-слідчих чи проку­рорських органів.

За частиною 3 ст. 371 КК караються ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хво­робу заарештованого), вчинені з корисливих мотивів (наприклад

із метою заволодіти майном заарештованого) чи в інших особи­стих інтересах (наприклад із метою просування за службою).

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний діє завідомо і бажає цього.

Суб'єкт злочину — спеціальний: службова особа органів дізнан­ня, слідчий, прокурор, а у разі незаконного тримання під вартою -і працівник установи, де тримається під вартою потерпілий. Суд­дя, що постановив завідомо неправосудний судовий акт про засто­сування цих процесуальних дій, відповідає за ст. 375 КК, а якщо вони вчинені за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених у ч.3 ст. 371 КК, - за ч.2 ст. 375 та ч.3 ст. 371 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч.2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч.3 ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпові­дальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України проголо­шує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду.

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може полягати у пред'явленні обвинувачення за відсутністю події чи складу злочину в діях особи або при недоведеності її участі у вчиненні злочину. Зло­чин визнається закінченим із моменту пред'явлення обвинува­чення, коли постанова про притягнення як обвинуваченого пред'явлена особі для ознайомлення.

За частиною 2 ст. 372 КК караються ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого зло­чину чи зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використанням підроблених доку­ментів, знищенням або вилученням зі справи доказів тощо).

З суб'єктивної сторони особа діє з прямим умислом, оскільки усвідомлює, що притягує до відповідальності завідомо невину­ватого і бажає цього.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, яка проводить дізнан­ня, слідчий або прокурор, тобто службові особи, яким за зако­ном надано право притягнення особи до відповідальності як об­винуваченого за кримінальною справою. Дії судді, який ухва­лює постанову про притягнення до відповідальності завідомо невинуватого, слід кваліфікувати за ст. 375 КК.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 372 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч.2 ст. 372 - позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Згідно з Конститу­цією України (ст. 59, ч.2 ст. 63 та п.6 ст. 129) право обвинуваче­ного на захист є одним із найважливіших принципів здійснен­ня правосуддя.

З об'єктивної сторони злочин полягає у таких діяннях: а) недопущення захисника до участі у справі (наприклад його недопущення до участі в допиті обвинуваченого); б) ненадання своєчасно (несвоєчасне надання) захисника (наприклад нена­дання захисника обвинуваченому під час пред'явлення йому обвинувачення); в) інше грубе порушення права на захист підоз­рюваного, обвинуваченого чи підсудного (наприклад невручен­ня підсудному копії обвинувального висновку тощо).

За частиною 2 ст. 374 КК караються ті самі дії, якщо вони:

а) призвели до засудження невинуватої у вчиненні злочину особи;

б) вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 28 КК);

в) спричинили інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство по­терпілого, тяжку хворобу, заподіяння значної майнової шкоди).

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, а психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч.2 ст. 374, — умисна або необережна форма вини.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, яка здійснює дізнан­ня, слідчий, прокурор чи суддя.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 374 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч.2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудно­го вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375) з об'єктив­ної сторони полягає в постановленні неправосудного судового акта (постанови, ухвали, рішення, вироку). Неправосудним вва­жається такий судовий акт, який не відповідає вимогам законності й обґрунтованості. За частиною 1 ст. 375 КК злочин визнається закінченим із моменту підписання та проголошення відповідного судового акта, незалежно від того, чи був він потім виконаний.

За частиною 2 ст. 375 КК караються ті самі дії, що спричини­ли тяжкі наслідки (наприклад, призначення і відбування за­судженим тривалого строку позбавлення волі, самогубство необґрунтовано засудженого), або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний постановляє завідомо неправосудний судовий акт, а пси­хічне ставлення до наслідків, зазначених у ч.2 ст. 375 КК, — умисел або необережність.

Суб'єкт злочину спеціальний — суддя будь-якої судової інстанції, а також народні засідателі чи присяжні, які брали участь у розгляді справи.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 375 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч.2 ст. 375 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). Відповід­но до статей 126 та 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються лише закону. Тому не­законне втручання в їх діяльність (учинення на них впливу, тис­ку) забороняється.

З об'єктивної сторони злочин полягає у здійсненні на потер­пілого впливу (тиску) в будь-якій формі, який вчинюється для того, щоб перешкодити виконанню суддею своїх службових обо­в'язків або домогтися винесення неправосудного рішення. Втру­чання може полягати у проханні на адресу судді, у даванні йому вказівок, висловленні рекомендацій, у критиці в засобах масо­вої інформації до розгляду справи в суді тощо. Для складу цього злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, залякування, погрози тощо), у діяльність суду якої

інстанції, в якій стадії процесу здійснюється таке втручання. Злочин вважається закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному та об'єктивному розгляду конкретної справи або домогтися винесення незакон­ного судового рішення.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний зі спеціальною метою — перешкодити виконанню суддями їх обов'язків зі здійснення правосуддя чи домогтися неправосуд­ного рішення за справою.

Суб'єкт злочину загальний — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Дії службової особи, що впливає на суддів, вико­ристовуючи своє службове становище, кваліфікуються за ч.2 ст. 376 КК. За частиною 2 ст. 376 КК карається і втручання в діяльність судових органів, якщо це перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 376 — штраф до п'ятдесяти нео­податковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч.2 ст. 376 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи

(ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист, яке гарантовано Конституцією України (статті 59, 63, 129). 3 об'єктивної сторони втручання здійснюється в будь-якій формі в законну діяльність потерпілого і полягає у створенні перешкод щодо здійснення правомірної діяльності захисника або представника особи з надання правової допомоги або у по­рушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та про­фесійної таємниці (наприклад, відмова у наданні захиснику мож­ливості ознайомитися з необхідними для захисту документами або порушення таємниці його побачення з підзахисним, пере­шкоджання законному представникові прибути до встановле­ного часу на розгляд справи тощо). Якщо такі дії полягають у погрозах, насильстві, знищенні (пошкодженні) майна, посяганні на життя, тобто у вчиненні більш тяжкого злочину проти пра­восуддя, відповідальність настає за спеціальними нормами — статтями 398-400 КК.

Суб'єктивна сторона злочину - тільки прямий умисел.

Суб'єкт злочину за ч.1 ст. 397 КК — будь-яка особа, у тому числі й працівник правоохоронних чи судових органів (напри­клад конвоїр, секретар суду). Якщо втручання здійснюється службовою особою з використанням службового становища, ЇЇ дії кваліфікуються за ч.2 ст. 397 КК.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 397 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч.2 ст. 397 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 3. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, народних засідателів, присяжних та інших учасників судочинства

Злочини проти правосуддя, що належать до цієї групи, є спеціальними видами посягань на особу судді, народного засі­дателя чи присяжного у зв'язку з виконанням ними обов'язків із здійснення правосуддя, а також захисника та представника осо­би у зв'язку з наданням ними правової допомоги. До кола цих діянь належать посягання на життя цих осіб та їх близьких, різно­го роду погрози на їх адресу, заподіяння їм тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження їх майна. Характеристику ознак подібних їм злочинів наведено у розділах III, VII та XVI цього підручника, тому немає потреби ще раз повторювати тут ці по­ложення, а досить вказати лише на особливості цих злочинів.

Посягання на життя судді, народного засідателя чи при­сяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійснен­ням правосуддя (ст. 379), а також захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням пра­вової допомоги (ст. 400). 3 об'єктивної сторони ці злочини по­лягають у вбивстві чи замаху на вбивство зазначених осіб або їх

близьких родичів у зв'язку з виконанням обов'язків, пов'язаних зі здійсненням правосуддя або наданням правової допомоги.

Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел із метою пере­шкодити зазначеній діяльності чи з мотивів помсти за здійснен­ня такої діяльності. При замаху на вбивство умисел може бути лише прямим, а при закінченому вбивстві - як прямим, так і непрямим.

Суб'єкт цих злочинів - будь-яка особа, що досягла 14-річно-го віку.

Покарання за злочин: за статтями 379 та 400 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне по­збавлення волі.

Погроза або насильство щодо судді, народного засідате­ля чи присяжного (ст. 377), а також захисника чи представни­ка особи (ст. 398) у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя чи наданням правової допомоги. За частинами 1 цих статей карається погроза вбивством, насиль­ством або знищенням (пошкодженням) майна зазначених осіб; за ч.2 ст. 377 КК — заподіяння судді, народному засідателю, присяжному чи їх близьким родичам побоїв, легких або серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень; за ч.2 ст. 398 КК - заподіян­ня захисникові, представникові особи чи їх близьким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; за частина­ми 3 статей 377 і 398 КК — заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень.

Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел із метою пере­шкодити здійсненню потерпілими своїх обов'язків чи з бажання помститися за їх виконання. Злочини, передбачені у частинах 1 статей 377 та 398 КК, вчинюються тільки з прямим умислом, а передбачені в частинах 2 та 3, — як із прямим, так і з непрямим умислом.

Суб'єкт цих злочинів: за погрозу, побої та легкі тілесні уш­кодження - особа, що досягла 16-річного, а за тілесні ушкоджен­ня середньої тяжкості та тяжкі - 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ч.1 ст. 377 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч.2 ст. 377 — обмеження волі на строк до

п'яти років або позбавлення волі на строк до шести років; за ч.3 ст. 377 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років; за ч.1 ст. 398 — арешт на строк до шести місяців або обме­ження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч.2 ст. 398 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч.3 ст. 398 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна судді, народ­ного засідателя чи присяжного (ст. 378), а також захисника чи представника особи (ст. 399) у зв'язку з їх діяльністю, пов'я­заною зі здійсненням правосуддя або наданням правової допо­моги. Об'єктивна сторона цих злочинів полягає у знищенні (по­шкодженні) майна, що належить судді, народному засідателю, присяжному, захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам. За частиною 2 ст. 378 КК караються ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним спо­собом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (наприклад тяжкі тілесні ушкодження); за ч.2 ст. 399 КК — вчинені тими самими способами, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах (зруйнування будинку, зни­щення автомобіля); за ч.3 ст. 399 КК — якщо спричинили заги­бель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настан­ня інших тяжких наслідків (наприклад загибель особливо кош­товного майна).

Суб'єктивна сторона цих злочинів — прямий чи непрямий умисел, а у випадках, коли знищення (пошкодження) майна спричинило такі додаткові наслідки, як загибель людей, тяжкі тілесні ушкодження або інші тяжкі наслідки, - змішана форма вини: умисел щодо знищення (пошкодження) майна і необе­режність щодо додаткових наслідків.

Суб'єкт цих злочинів за частинами 1 статей 378 і 399 КК — особа, що досягла 16-річного віку, а за ч.2 ст. 378, частинами 2 та 3 ст. 399 КК - 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ч.1 ст. 378 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч.2 ст. 378 — позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадця­ти років; за ч.1 ст. 399 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до

шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч.2 ст. 399 — позбавлен­ня волі на строк від п'яти до восьми років; за ч.3 ст. 399 — поз­бавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

§ 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

Примушування давати показання (ст. 373). Згідно з Кон­ституцією України (статті 28 та 62) ніхто не може бути підда­ний катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що при­нижує його гідність, поводженню чи покаранню, а обвинува­чення особи не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Цим конституційним приписам кореспон­дує ст. 22 КПК, яка забороняє домагатися показань осіб, що бе­руть участь у справі, шляхом насильства, погроз та застосуван­ням інших незаконних заходів. Порушення цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК.

З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконних діях, які є способом примушування особи давати показання під час її допи­ту і які можуть полягати в різних погрозах на адресу допитува­ного чи його близьких (наприклад, залякування залишити без їжі, погіршити режим тримання під вартою, притягти до відпові­дальності близьких тощо) або в обмані, фальсифікації пред'яв­лених матеріалів слідства, різних обіцянках (наприклад, надати побачення, звільнити з-під варти тощо). Злочин визнається закін­ченим із моменту примушування давати показання.

За частиною 2 ст. 373 КК караються ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою. Насиль­ство може бути як психічним, так і фізичним. Фізичне насиль­ство — це, наприклад, катування, заподіяння побоїв, спричи­нення тілесних ушкоджень. Якщо наслідком такого насильства були тяжкі тілесні ушкодження або вбивство, вчинене слід ква­ліфікувати за сукупністю. Під знущанням над особою розумі­ють глумління, завдання образ та інші дії, які грубо й цинічно принижують гідність людини (глузування над фізичними ва­дами особи, образа її національних чи релігійних почуттів тощо).

Дата добавления: 2015-11-26