Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

(ст. 155), полягають у добровільних природних статевих зноси­нах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не до­сягла статевої зрілості. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насиль­ства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повин­на визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ у добровільний статевий зв'язок із жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з пря­мим умислом.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

У частині 2 ст. 155 встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (напри­клад самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо). Окрім того, ч.2 ст. 155 вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків із потерпілим.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 155 —обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч.2 ст. 155 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Розбещення неповнолітніх (ст. 156) полягає у вчиненні роз­пусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії мають сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстин­кту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в при­родних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлено в статтях 152,155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелек­туальними (наприклад, проведення цинічних розмов із потер­пілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зоб­раженнями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіно­чої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинен­ня розпусних дій із нею. Не має також значення, чи досягла по­терпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин із дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпа­дає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 156 встановлено відповідальність за наяв­ності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказано спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 156 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років; за ч.2 ст. 156 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років.

РОЗДІЛ VІ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

§ 1. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріп­лені у другому розділі Конституції України (статті 21 —62) пра­ва та свободи людини і громадянина гарантуються та захища­ються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конституційних прав і свобод від злочинних посягань.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що за­безпечують конституційні права та свободи людини і громадя­нина.

Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, перед­бачені п'ятим розділом Особливої частини КК, можна поділити на такі види:

1. Злочини проти виборчих прав громадян; перешкоджання здійсненню виборчого права — ст. 157; неправомірне викорис­тання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів — ст. 158; порушення таємниці голосування — ст. 159; порушення законодавства про референдум —ст. 160.

2. Злочини проти трудових прав громадян: перешкоджання за­конній діяльності професійних спілок, політичних партій, гро­мадських організацій — ст. 170; перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів — ст. 171; грубе порушення зако-

нодавства про працю — ст. 172; грубе порушення угоди про пра­цю — ст. 173; примушування до участі у страйку або перешко­джання участі у страйку — ст. 174; невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, установлених законом виплат — ст. 175.

3. Злочини у сфері охорони права на об'єкти інтелектуальної власності: порушення авторського права і суміжних прав — ст. 176; порушення прав на винахід, корисну модель, промисло­вий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію — ст. 177.

4. Злочини, що посягають на інші особисті права та свободи громадян: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії — ст. 161; порушення недоторканності житла — ст. 162; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через ком­п'ютер — ст. 163; порушення недоторканності приватного жит­тя — ст. 182; порушення права на отримання освіти — ст. 183; порушення права на безоплатну медичну допомогу — ст. 184.

5. Злочини проти сім'ї: ухилення від сплати аліментів на ут­римання дітей — ст. 164; ухилення від сплати коштів на утри­мання непрацездатних батьків — ст. 165; злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої вста­новлена опіка чи піклування — ст. 166; зловживання опікунсь­кими правами — ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) — ст. 168; незаконні дії щодо усиновлення (удоче­ріння)—ст. 169.

6. Злочини проти свободи совісті: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків — ст. 178; незаконне утримуван­ня, осквернення або знищення релігійних святинь — ст. 179; пе­решкоджання здійсненню релігійного обряду — ст. 180; пося­гання на здоров'я людей під приводом проповідування релігій­них віровчень чи виконання релігійних обрядів — ст. 181.

§ 2. Злочини проти виборчих прав громадян

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є передбачене ст. 38 Конституції України право громадян «брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих рефе-

рендумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». По суті, це є пра­во громадян на вільне волевиявлення в сфері управління дер­жавними справами.

Диспозиції всіх злочинів проти виборчих прав громадян є бланкетними, а тому для більш глибокого аналізу їх складів слід звернутися до таких законів: «Про вибори Президента Украї­ни» в редакції від 18 березня 2004р.¹; «Про вибори народних де­путатів України» в редакції від 25 березня 2004р.²; «Про всеук­раїнський та місцеві референдуми» в редакції від 18 жовтня 2001р.³

Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157). Частина 1 цієї статті передбачає відповідальність за перешко­джання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депу­татом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в двох самостійних діяннях: 1) у перешкоджанні вільному здійсненню громадяни­ном права обирати та бути обраним; 2) у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію.

Перешкоджання — це активний вплив на волю особи з метою примусити її відмовитися від участі у виборах або змінити зміст свого волевиявлення. Така протидія може мати місце як під час голосування, так і в період всієї виборчої кампанії.

Злочин вважається закінченим із моменту перешкоджання, тобто здійснення тиску на волю потерпілої особи, незалежно від того, чи досягнув винний бажаного результату під час ви­борів, чи ні (формальний оклад).

Способи перешкоджання можуть бути різними — насильство, обман, погрози, підкуп та ін. Насильство полягає у завданні по­боїв, спричиненні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, обмеженні волі тощо. Якщо таке насильство утворює більш тяж­кий злочин (наприклад, тяжке тілесне ушкодження, незаконне

__________________

¹ Офіційний вісник України. - 2004. ~ № 14. - Ст. 259.

² Офіційний вісник України. - 2004. - № 14. - Ст. 264.

³ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 51—52. — Ст. 265.

позбавлення волі), кваліфікація має бути за сукупністю зло­чинів — ст. 157 і статтями 121 або 146. Обман передбачає пере­кручення певних відомостей із метою введення потерпілого в оману щодо обставин, пов'язаних із виборами, наприклад, щодо особи кандидата в депутати, часу, місця проведення виборів тощо. Погроза — це психічне насильство: залякування застосу­ванням фізичного насильства як до потерпілої особи, так і до її близьких, знищенням їх майна, поширенням ганебних відомос­тей тощо. Підкуп являє собою передачу особі грошей, інших цінностей, надання будь-яких вигід, пільг майнового характеру як винагороду за зміну свого волевиявлення при участі у вибо­рах або за відмову в такій участі. Інший спосіб перешкоджання — це, наприклад, ненадання приміщення для зборів виборців або неповідомлення про зміну часу зустрічі з кандидатом, необґрунтована відмова депутату виступити на телебаченні зі своєю про­грамою тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Моти­ви й мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років.

Частина 2 ст. 157 посилює відповідальність, якщо цей зло­чин вчинений за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 27 КК) або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища (див. примітку 1 до ст. 364).

Більш небезпечним, відповідно до ч.3 ст. 157, визнається пе­решкоджання, передбачене в частинах 2 та 3 ст. 157, якщо воно реально вплинуло на результати голосування або виборів (на­приклад особа не була обрана до відповідного органу влади). Тобто перешкоджання, передбачене ч.3 ст. 157, належить до зло­чинів з матеріальним складом і є закінченим із моменту настан­ня наслідку.

Покарання за злочин: за ч.1 ст. 157 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років; за ч.2 ст. 157 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч.3 ст. 157 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Дата добавления: 2015-11-26