Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання

Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, — це встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте знижують чи підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим впливають на пом'якшення чи посилення покарання.

Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, ма­ють велике значення при його призначенні. Зокрема, врахування обставин, які пом'якшують покарання, дає суду право: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближчим до мінімуму санкції або в мінімальних її межах; 2) обрати найменш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додатко­ве покарання, яке передбачене в санкції як факультативне; 5) перейти до більш м'якого виду основного покарання, не за­значеного в санкції на підставі ч. 1 ст. 69 КК; 6) не призначати обов'язкове додаткове покарання з додержанням вимог ч. 2 ст. 69 КК.

Наявність обставин, що обтяжують покарання, навпаки, надає суду можливість: 1) призначити основне чи додаткове по­карання ближче до максимуму санкції або в максимальних її межах; 2) обрати найбільш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції; 4) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК (статті 54 і 55 КК) таке додаткове, яке в санкції не передбаче­не; 5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК; вийти за мак­симальну межу позбавлення волі, встановлену в найбільш суворій санкції або за максимальний строк цього виду покаран­ня, передбачений ч. 2 ст. 63 КК, з додержанням приписів ч. 2 ст.70абоч.2ст.71КК.

У частині 1 ст. 66 КК передбачені такі обставини, які по­м'якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне спри­яння розкриттю злочину;

2)добровільне відшкодування завданого збитку або усу­нення заподіяної шкоди;

3)вчинення злочину неповнолітнім;

4)вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5)вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сі­мейних чи інших обставин;

6)вчинення злочину під впливом погрози, примусу або че­рез матеріальну, службову чи іншу залежність;

7)вчинення злочину під впливом сильного душевного хви­лювання, викликаного неправомірними або аморальними дія­ми потерпілого;

8)вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необ­хідності;

9)виконання спеціального завдання з попередження чи роз­криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, перед­бачених КК.

Перелік обставин, встановлений ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерп­ним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини, які його пом'якшують, й такі, які в ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені. На практиці суди широко користуються цим правом і враховують при призначенні покарання такі, наприклад, обставини, як вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправиль­ної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування матеріальних зби­тків та моральної шкоди тощо.

Врахування судом тих обставин, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 66 КК, є обов'язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо за справою виявлена така обставина, як щире каяття винного, то суд по­винен врахувати її при призначенні покарання, бо це прямо випливає з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК.

Визнання судом інших, безпосередньо не зазначених у за­коні обставин, як таких, що пом'якшують покарання, здійсню­ється за розсудом суду, тому рішення про їх врахування має бути вмотивоване у вироку. Причому ті обставини, які не за­значені в законі, але враховуються судом як такі, що пом'як­шують покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК, повинні наводи­тися у вироку чітко і конкретно, щоб не виникало ніяких сум­нівів щодо того, чому суд на підставі їх врахування дійшов висновку про доцільність пом'якшення покарання.

Обставини, які обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК, а саме:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2)вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина 2 або 3 ст. 28 КК);

3)вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи ре­лігійної ворожнечі або розбрату;

4)вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5)тяжкі наслідки, завдані злочином;

6)вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7)вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винно­го перебувала у стані вагітності;

8)вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матері­альній, службовій чи іншій залежності від винного;

9)вчинення злочину з використанням малолітнього або осо­би, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

11)вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

12)вчинення злочину особою, що перебуває у стані алко­гольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням нар­котичних або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 КК зазначено, що при призначенні покарання суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Отже на відміну від обставин, які пом'якшують покарання, перелік обставин, які його обтяжують, є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Це окремо зазначено у п. 6 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2003 р., тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, які обтяжують покарання, за рахунок таких, наприклад, як невизнання під­судним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щи­рого каяття у вчиненому злочині тощо, суперечать закону і є неприпустимими¹.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суду надається право (залежно від характеру вчиненого злочину і з обов'язковим мотивуван­ням цього рішення у вироку) не визнати будь-яку із зазначе­них у пунктах 1, 3—5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання. Отже, із приписів ч. 2 ст. 67 КК ви­пливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обставини закон поді­ляє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов'язаний врахувати як такі, що обтяжують покарання (пункти 2,6,7,9,10,12 ч. 1 ст. 67 КК); б) другу гру­пу утворюють обставини, які оцінюються як такі, що обтя­жують покарання, за розсудом суду, який має право визнати чи не визнати їх такими, що обтяжують покарання (пункти 1, 3—5, 8,11, 13 ч. 1 ст. 67 КК). При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв'язку від­повідної обставини з характером вчиненого злочину. Зокрема (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовт­ий 2003 р.), суд може не визнати повторність злочину (п. 1 ч. 1 СТ/67 КК) обставиною, що обтяжує покарання, наприклад, че­рез тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

¹ Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 5. - С. 18-19; Рішення Верховного Суду України. - К., 2005, - Вип. 1 (10). - С. 96-97.

Безпосередньо зазначені у законі обставини, які пом'якшу­ють і обтяжують покарання, повинні наводитися у тих форму­люваннях, які використовуються у відповідних пунктах ч. 1 ст. 66 і ч. 1 ст. 67 КК, із конкретизацією їх щодо тієї справи, яка розглядається судом. Необхідність, а іноді й обов'язковість такої конкретизації пояснюється тим, що низка обставин опису­ється в законі в загальній формі (наприклад, вчинення злочи­ну неповнолітнім, заподіяння злочином тяжких наслідків тощо).

У зв'язку з характеристикою обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання, великого значення набуває мотиву­вання покарання у вироку. Стаття 334 КПК зобов'язує суд мо­тивувати у вироку призначене покарання і вимагає, щоб бу­ли наведені підстави обрання судом відповідної його міри. Мо­тивування покарання повинне бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задо­вільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації суд посилається у вироку на вра­хування «тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного».

У вироку суд може посилатися як на мотив обрання ним певної міри покарання лише на ті обставини, які були дослі­джені та підтверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, має бути пред­метом розгляду й доведення в судовому засіданні і лише за умо­ви, якщо ця обставина була дійсно встановлена, вона може бу­ти покладена в основу вироку і включена у мотивування при­значеного судом покарання.

Кожна обставина, яка пом'якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на вра­хування всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою обран­ня судом конкретної міри покарання. Лише за таких умов одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступа­ють як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці виникають і такі ситуації, коли одна й та сама обставина передбачена у диспозиції статті Особливої части­ни КК як ознака простого або кваліфікованого складу конкре­тного злочину і водночас фігурує в переліку тих обставин, які зазначені у статтях 66 або 67 КК як такі, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Наприклад, ст. 116 КК передбачає відповідальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевно­го хвилювання, наявність якого і визначає кваліфікацію зло­чину саме за цією статтею КК. Проте і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчи­нення злочину під впливом сильного душевного хвилювання визнається обставиною, яка пом'якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК, якщо вона вчинена по­вторно, але у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину повторно визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

У всіх таких ситуаціях виникає питання, чи може суд, ква­ліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною стат­ті) Особливої частини КК, при призначенні покарання ще раз (тобто вдруге) врахувати ту обставину, яка вплинула на ква­ліфікацію цього злочину, як таку, що пом'якшує або обтяжує покарання, бо вона зазначена і в статтях 66 або 67 КК. Закон (ч. З ст. 66, ч. 4 ст. 67 КК) вирішує це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує або обтяжує пока­рання, передбачена в диспозиції статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує¹. Це рішення ґрунтуєть­ся на тому, що коли б одна й та ж обставина враховувалася двічі — і при кваліфікації злочину, і при призначенні за нього покарання — це призвело б до порушення відомого принци­пу права про неможливість засудження двічі за те саме (ч. З ст. 2 КК).

Дата добавления: 2015-11-26