Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб.

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою (ст. 192 КК). Безпосередній об'єкт цього злочину – відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду догово­рів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати доход (прибуток), – відносини з формування фондів власності.

Предмет злочину – майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які ма­ли б надійти в розпорядження власника майна на підставі тих або інших операцій і договорів, – не одержаний прибуток (упущена ви­года).

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується відсутніс­тю ознак шахрайства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке май­но. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів.

Заподіяння майнової шкоди може виража­тися в таких формах:

а) - незаконному використанні чужого майна (незаконне користування);

б) - ухиленні від сплати обов'язкових пла­тежів;

в) - обертанні на власну користь грошових коштів, які на під­ставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою проти­правне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для витягання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих гро­мадян або організацій, від яких він отримує винагороду і таким чином протиправне збагачується. Судо­вій практиці відомі випадки незаконного використання різних зна­рядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізнич­ний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трак­тори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та інших. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з влас­ником майна, зловживає наданою йому довірою (вихід за межі нада­них повноважень), використовує майно всупереч інтересам власни­ка для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди пору­шується одна з правомочносте й власника – право користування на­лежним йому на праві власності майном.

Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що полягають в незаконному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, електроенергії), якщо винний самовільно підключається до відповідних енергетичних систем і при­ладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов'язкових платежів виражається в тому, що суб'єкт шляхом обману не передає організації або грома­дянинові своє особисте майно – обов'язкові платежі, які він зо­бов'язаний був передати власнику. Це може випливати з цивільно-правових договорів про надання громадянам в користування майна і полягає в обов'язку здійснити (виконати) платежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового характеру – ухилення від сплати (в повному або частковому об'ємі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, до­віреності тощо.

Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочи­ну, передбаченого ст. 212 КК, – ухилення від сплати податків, збо­рів, інших обов'язкових платежів. В останньому випадку злочин та­кож вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів – подат­ків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку.

Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов'язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадя­нам, винний протиправне обертає на власну користь. Такі суспільне небезпечні діяння вчиняються шляхом обману або зловживання до­вірою особою, наділеною повноваженнями використання або конт­ролю за використанням майна, що надається громадянам або орга­нізаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видовищних та подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов'яз­ки, протиправне привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідником залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів, які не мають квитків, з отриманням від них оплати вартості проїзду тощо). Проте, якщо на цю особу покла­дений обов'язок отримання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бухгалтер), вчинене має роз­глядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК).

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, ви­ступають обман або зловживання довірою. Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов'язкових платежів або обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майново­го або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів влас­ності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді спосо­бу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при запо­діянні майнової шкоди був пов'язаний з використанням підроблених документів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукуп­ністю злочинів – за статтями 192 і 358 КК.

У злочині, що розглядається, суспільне небезпечний наслідок, як і при шахрайстві, виражається в майновій шкоді. Але при шах­райстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпіло­го) належного йому майна внаслідок його протиправного заволодін­ня і обертання винним на свою користь або користь інших осіб. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, амортизаційні врахування, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 КК має бути значною, тобто у п'ятдесят і більше разів переви­щувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. На­жива може бути рівною, більшою або меншою порівняно до заподія­ної шкоди і не впливає на кваліфікацію вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці тяжкості вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків – заподіяння значної майнової шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 КК – зловживан­ня владою або службовим становищем.

Частина 2 ст. 192 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 192 КК – штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 192 КК – штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК). Цей злочин полягає у при­власненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власності та право власності на майно, що вибуло з фактичного во­лодіння власника: держави, організації, громадянина, а також право держави на отримання знайденого скарбу. Відповідно до цивільного законодавства України грома­дянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахід­ку власника і повернути річ йому або органу влади, а скарб здати фінансовому органу або ж представнику влади.

Предмет злочину – чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, – це предмети та ціннос­ті пов'язані з історичними подіями у житті народів, розвитком сус­пільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності видатних осіб (державних, політич­них, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети та їх фрагмен­ти, отримані внаслідок археологічних розкопок, старовинні книги та архіви, що становлять історичну цінність тощо.

Майно, яке має наукову цінність, – це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, сус­пільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До цих предметів слід відносити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий ін­терес для різних наук.

Майно, яке має художню цінність, – це твори мистецтва, які відтворюють дійсність у творчих образах. До них відносяться твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естам­пи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні твори, аудіовізуальні твори, унікальні та рідкісні музичні інструмен­ти тощо.

Майно, яке має культурну цінність, – це предмети, що відображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема ікони); виро­би традиційних художніх народних промислів; старовинні книги; ви­роби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; по­штові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності. Питання про особ­ливу цінність чужого майна, так само як і належність його до істо­ричних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішу­вати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи, чуже май­но і привласнене нею має бути для неї чужим. Це означає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Во­но фактично належить на праві власності (державної, колективної, приватної), іншій особі – юридичній або фізичній.

Скарб – це зариті в землю або приховані іншим способом ва­лютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужо­го майна.

Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактич­ного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого втратив його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона), або внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу) тощо. До знайденого чужого майна відноситься і скарб, який за його виявлення має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для цієї форми вчинення злочину характерно, що суб'єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє виявля­ється у його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося у особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було ввірено. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, яка була адресована іншій особі тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або су­міжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 193 і 176 КК.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає йо­го до фонду майна, що належить йому на праві власності, „умисно робить його своїм”, користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільне небезпечні наслідки злочину виражаються у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому ви­падку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконне привласнюється ним і не повертається власнику (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими реча­ми (майном) в місці, відомому для особи, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185 КК. Крадіжкою також слід вважа­ти привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслі­док катастрофи літака, автоаварії, краху поїзда тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа. Службова особа, на яку покладений обов'язок з охорони і збереження майна, що випад­ково вибулого з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191 КК.

Покарання за злочин: за ст. 193 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочин­ним шляхом (ст. 198 КК). Злочин виражається у заздалегідь не обіця­ному придбанні або збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом і представляє собою спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за допомогою якої (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства, контрабанди тощо) здобуте те чи інше майно.

Безпосереднім об'єктом злочину виступають відносини влас­ності в області виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Суспільна небезпека злочину, який розглядається, полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чо­го до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте зло­чинним шляхом.

Предмет злочину – майно, здобуте злочинним шляхом. Це – товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселя, акції), які мають являти собою матері­альну цінність і володіти товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути „результатом” вчи­неного суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином.

Виключення складають предмети, поводження з якими (при­дбання, зберігання, збут) утворить самостійний склад злочину – зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК), радіоактивні ма­теріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267 КК), наркотичні засо­би, психотропні речовини або їх аналоги, прекурсори (статті 307, 309, 311 КК) тощо. Стаття 198 КК в цих випадках не підлягає застосуванню.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобу­того злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом в будь-яких формах: купівлі, обміні, прийнятті в дарунок то­що. При цьому особа, яка придбає майно (відшкодувальне чи без­відплатно) отримує можливість користуватися, володіти і розпоря­джатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому зна­ченні цього слова, оскільки таке майно здобуте злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо якого встановлена спеціальна заборона – виготовлення чи ремонт вогне­пальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Збут майна може бути відшкодувальним і безвідплатним та виражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, передача в якості погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, в прийнятті особою на себе зобов'язань з реалізації викраденого, або здобутого іншим злочинним шляхом, коли реалі затор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Зберігання полягає в тимчасовому знаходженні вказаного май­на у володінні особи або у визначеному місці (сховищі), що має вин­ний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шля­хом має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не знаходяться з ним в причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причин­ному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка – ст. 185 КК, грабіж – ст. 186 КК, кон­трабанда – ст. 201 КК тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобу­того злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підста­ви розраховувати, що майно, здобуте ним злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано (наприклад, для збуту краденого) або буде прийнято на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбає, зберігає чи збуває майно, здобуте злочин­ним шляхом і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обста­новка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Досить, щоб він ус­відомлював, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою осо­бою суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином в ре­зультаті, наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа. Дії, вчинені службовою осо­бою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364 КК.

Дата добавления: 2015-11-26