Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК, своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю, честь та гід­ність особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправ­ній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шля­хом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, помішують у заздалегідь підготов­лене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприк­лад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою по­збавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлен­ня волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, і тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста тощо).

Суб'єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146 КК, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365 КК.

Частина 2 ст. 146 КК вважає кваліфікуючими ознаками цього зло­чину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпеч­ним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в си­рому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супрово­джувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, по­збавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл – діяння ви­магає додаткової кваліфікації за ст. 263 КК), або здійснювані протягом тривалого часу.

У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо кваліфікуючі обста­вини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спри­чинення внаслідок позбавлення волі або викрадення тяжких наслід­ків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбав­лення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 146 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Захоплення заручників (ст. 147 КК). Ця стаття включена до КК відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамб­леєю ООН у 1979 році, до якої приєдналася й Україна.

Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, але і особиста без­пека особи, яка захоплена як заручник.

Об'єктивна сторона захоплення заручника – це його викра­дення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може відбуватися без такого насильства. Тримання заручника – це, як правило логічний наслідок його захоплення, хоча тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання позбавлення заручника волі.

Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, пе­редбаченого ст. 146 КК, особливою метою, яку переслідує суб'єкт злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або організації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звіль­нення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення за­ручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнен­ня особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних за­собів, іноземної валюти, зброї тощо). Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання заручника. Подальші насиль­ницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочи­ни, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої части­ни КК.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він знахо­диться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йо­му тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вва­жати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфіку­ються за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Захоплення або тримання як заручника працівника правоохо­ронного органу охоплюється ст. 349 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 147 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 147 КК – позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Підміна дитини (ст. 148 КК). Об'єкт злочину – особиста воля дитини та сім'я як блага, що охороняються Конституцією України.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новонародже­ного або грудного немовляти іншим.

Під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля – особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще повною мірою неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.

Підміна – це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини тощо. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків (законних представників) однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників). Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення незаконної угоди щодо оплатної передачі неповнолітнього іншим особам.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є ко­рисливі або інші особисті мотиви.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої1). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтися про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо винний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних випадках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442 КК).

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак складу злочину.

Покарання за злочин: за ст. 148 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо переда­чі людини (ст. 149 КК) – злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями в своїх корисливих інтересах.

Крім волі людини – основного безпосереднього об'єкта – додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть виступати різні його блага: ста­тева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права грома­дянина.

З об'єктивної сторони – це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша сплатна передача (наприклад, передача людини в ра­хунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незакон­ної угоди (наприклад, угоди про вербування або інше залучення жі­нок для подальшого використання в порнобізнесі тощо). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, інша сплатна пе­редача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

Під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який
позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою
застосування насильства, використання службового становища, або
особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій
залежності.

Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, Що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149 КК, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Най­нижчою метою винного є продаж потерпілого, інша сплатна пере­дача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149 КК. Це – використання потерпілого з метою сексуальної екс­плуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяль­ність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в ко­мерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуата­ція праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей.

Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретна кінце­ва мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або ін­шої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого че­рез державний кордон України.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім по­терпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь у вчиненні дій, вказаних у ст. 149 КК. У частині 2 ст. 149 КК вказані кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використан­ням суб'єктом свого службового становища або особою, від якої по­терпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин вчинюється спеціальними суб'єктами).

Частина 3 ст. 149 КК передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незаконним вивезенням дітей за кордон чи непо­верненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого орга­нів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після викорис­тання напризволяще тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 КК – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. 3 ст. 149 КК – позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Експлуатація дітей (ст. 150 КК). Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150 КК.

Об'єкт злочину – воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров'я дитини.

Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює,-п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) – чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.

Під законодавством у ст. 150 КК слід розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Президента України, декрети і постанови KM, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150 КК, полягає в суспільно небезпечних діях – експлуатації дитини.

У ст. 150 КК під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досяглапевного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 КК не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину.

Примушування чи втягнення дитини у заняття проституцією кваліфікується за ч. 3 ст. 303 КК, а якщо ці дії були вчинені в рамках сутенерства – за частинами 3 і 4 ст. 303 КК.

Суб'єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за статтями 364 або 365 КК.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150 КК) може характеризуватися тільки необережністю.

Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (наприклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) або як спосіб катування кваліфікується, відповідно, за статтями 121, 122, 125 або 127 КК.

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150 КК) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч. 2 ст. 150 КК слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту.

Причинний зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно-небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причинний зв'язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому відповідно до законодавства України забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво, яке може бути шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 КК – арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 150 КК – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК) З об'єктивної сторони цей зло­чин полягає у використанні батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) з метою отримання прибутку.

Використання означає трактування злочинцем дитини не в якості людини, а в якості корисної для нього речі, що своїм видом спонукує інших осіб до безоплатної передачі йому певних матеріальних цінностей (грошей, продуктів і т. ін.).

Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел, пов'язаний з корисливою метою – отримання від праці потерпілих прибутку.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Частина 2 ст. 150-1 КК передбачає кваліфікований склад цього злочи­ну, коли він вчинюється щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК, або за попередньою змовою групою осіб.

Частина 3 ст. 150-1 КК передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150-1 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 150-1 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 150-1 КК – позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні (осе­ленні) в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Для складу злочину не має значення, в який саме заклад поміщено потерпілого: із звичайним, посиленим або навіть суворим наглядом. Однак ця обставина може враховуватися при призначенні покаран­ня. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпіло­го в психіатричний заклад.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що помішує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього. Мотиви цього злочину можуть бути різними (прагнення отримати матеріаль­ну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбутися лю­дини тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть враховуватися при призначенні покарання.

Суб'єкт злочину спеціальний – лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Якщо таким суб'єктом виступає службова особа (завідуючий відділенням, головний психіатр тощо) вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 151 і 365 КК (перевищення влади).

Частина 2 ст. 151 КК передбачає кваліфікований склад цього злочи­ну, якщо він спричинив тяжкі наслідки (тяжку хворобу, самогуб­ство потерпілого тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 151 КК – арешт на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 151 КК – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

ПРАКТИКУМ.

Задача № 1.

Журавчук у себе в саду впіймав 7-річного Гришу Продана і побив за те, що той намагався нарвати у кошик ранніх полуниць. Дружина Журавчука запропонувала „провчити злодія” таким чином: потримати його дві доби у вогкому погребі, що й було виконано.

Варіант. Глибоко переживаючи те, що з ним трапилось, Гриша намагався втопитися в річці, але його врятували рибалки.

Як кваліфікувати дії суб'єктів злочину?

Задача № 2.

Мередик і Гладченко обманним шляхом заманили Шафрана в автомашину, наклеїли на очі пластир, накинули на шию ремінь і вивезли за місто. Вони привезли його в лісову сторожку, де зажадали видати прізвища богатих людей і місця зберігання ними цінностей, щоб потім вони змогли організувати їх викрадення. Коли Шафран сказав, що він таких не знає, вони заперли його в льоху, щоб він „все пригадав”.

Кваліфікуйте дії Мередик і Гладченко.

Задача № 3.

Ейдинов взяв у свою автомашину 8-річного хлопчика, який „голосував” на дорозі, й разом з Худіновим завіз його на віддалену дачу останнього, щоб вимагати потім від батьків викуп. Вони помістили хлопчика в підвал, поставили йому їжу і закрили люк, а самі почали обдумувати деталі майбутньої „операції”. Ранком вони виявили, що хлопчик задихнувся від нестачі повітря: стіни підвалу були пофарбовані масляною фарбою, перекриття залізобетонне, а люк пригнаний дуже щільно.

Кваліфікуйте дії Ейдинова і Худінова.

Задача № 4.

Єсипенко і Павлов у вагоні потяга, який після повернення з рейсу стояв у тупику, вночі, погрожуючи ножем, забрали гаманець із 5 тис. грн. у Храмова, який, не маючи іншої можливості, ночував там по приїзду в чуже місто. Щоб потерпілий не міг одразу ж звернутися у міліцію, Єсипенко і Павлов зв'язали йому руки й ноги і замкнули купе.

Кваліфікуйте дії Єсипенко і Павлова.

Задача № 5.

Ліцкевич поводила себе аморально, у зв'язку з чим суд позбавив її прав материнства. 7-річного її сина помістили в школу-інтернат і на його утримання стягли аліменти. Аліментів Ліцкевич не платила, виїхала в інше місто і не давала про себе знати два роки. Коли у Ліцкевич „заговорила совість”, вона тишком забрала сина зі школи-інтернату.

Як кваліфікувати дії Ліцкевич?

Задача № 6.

Ув'язнені Шумов та Проскурня розробили план втечі з ВТК і почали його здійснювати. Вони напали на лікаря медчастини ВТК Кумилка та медсестру Карпенко, зв'язали їх, забарикадувались у приміщенні медчастини і під загрозою позбавлення життя медиків-бранців виготовленими ними саморобними фінськими ножами зажадали від адміністрації ВТК надання в їх розпорядження заправленої автомашини з запасними бензобаками. Їхні вимоги були задоволені. Після виїзду з ВТК, коли Кумилко і Карпенко були відпущені, вжитими заходами втікачів вдалося затримати і обеззброїти.

Кваліфікуйте дії Шумова і Проскурні.

Задача № 7.

При розлученні подружжя Пелехатих суд вирішив залишити 4-річного сина з матір'ю. Скарги батька про передачу сина йому нічого не змінили. Тоді він під виглядом прогулянки з сином взяв його з дитячого садка і відвіз до своєї матері, де той і жив. Колишня дружина подала заяву на ім'я прокурора про притягнення Пелехатого до відповідальності за ч. 1 ст. 146 КК України.

Кваліфікуйте дії Пелехатого.

Задача № 8.

Обвинувачений у вчиненні розбійного нападу і зґвалтування неповнолітньої Одарченко під час перебування в психіатричній лікарні для вирішення питання щодо його осудності під час вчинення злочинів захопив медсестру, зачинився разом з нею в туалеті та під погрозою її вбивства зажадав прибуття прокурора і представників преси, яким він розповість про безпідставність обвинувачень у вчиненні ним злочинів. Судово-психіатричною експертизою Одарченко був визнаний обмежено осудним.

Як слід кваліфікувати дії Одарченко?

Задача № 9.

Дерипаско, мати-одиначка, народила третю дитину. НЕ маючи змоги утримувати трьох дітей і бажаючи виправити своє матеріальне становище, вона продала свою новонароджену дитину подружжю Роденків, яке не мало своїх дітей.

Варіант. Подружжя Раденків мало на меті в подальшому продати дитину для використання її в порнобізнесі.

Кваліфікуйте дії суб'єктів злочину.

Задача № 10.

З метою викрадення продуктів харчування 13-річний Коля Хорошун проник у льох до сусіда Сарапука. Виявивши в своєму льоху сторонню людину, Сарапука замкнув ляду льоха на замок. Відімкнувши на другий день льох, Сарапука виявив у ньому мертвого сусідського хлопчика Колю. Смерть останнього сталася внаслідок раптового серцевого нападу.

Кваліфікуйте дії Сарапуки.

Задача № 11.

Марагулов, не бажаючи турбуватися про свою стару матір, яка проживала разом з ним і страждала на склероз судин головного мозку, попросив головного лікаря психоневрологічного диспансеру Головкіна госпіталізувати її, обіцяючи винагороду. Одержавши частину грошей у рахунок обіцяної винагороди, Головкін прохання Марагулова виконав. Проведене за наполяганням родичів обстеження показало, що мати Марагулова психічними розладами не страждала.

Кваліфікуйте дії суб'єктів злочину.

Задача № 12.

Деркачу вдалося втекти зі слідчого ізолятора. Тікаючи від переслідувачів, він забіг у під'їзд одного з будинків, вломився в квартиру на п'ятому поверсі, де в цей час перебувала лише 14-річна Катя Калиновська, і забарикадувався в ній. Під погрозою викинути дівчинку у вікно Деркач зажадав від працівників міліції дати йому можливість зникнути разом з Катею, яку він потім відпустить.

Як можна кваліфікувати дії Деркача?

Задача № 13.

Сущук, Ахатова і Коренчук організували злочинну групу, яка займалась викраденням дітей віком від одного до трьох років з метою продажу їх за кордон, де їх усиновлю вали бездітні сім'ї. Ахатова працювала медсестрою дитячої лікарні. Сущук, працюючи у відділенні внутрішніх справ, готувала підроблені документи на дітей, яких „постачала” Ахатова і яких переховувала на квартирі Коренчука. Документи були підставою для вивезення дітей за кордон. Дворічна Катя під час перебування на квартирі Коренчука тяжко захворіла. Вона була поміщена Коренчуком в окрему кімнату, де, залишена без догляду, померла.

Варіант. Дітей продавали за кордон для використання їх у порнобізнесі, а також для усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях.

Як можна кваліфікувати дії суб'єктів злочину.

Задача № 14.

Для того, щоб сусідський хлопець Семен не крав яблука із присадибної ділянки, Панас заманив його у льох і, зв'язавши, закрив там. Пробувши там без їжі та води п'ять діб Семен був знайдений дільничним міліціонером.

Дайте кримінально-правову оцінку діянням Панаса.

Варіант 1: на третій день після зникнення Семена в його матері через переживання за сина стався серцевий напад, від якого вона померла.

Варіант 2: намагаючись вибратися із льоху, Семен зачепився шнурком, яким він був зв'язаний, за драбину і задушився.

Задача № 15.

Іван та Петро прийняли мусульманство, і, оголосивши „Священну війну”, захопили сільську школу, в якій в той час перебувало двадцять три учні. Захоплювачі поставили вимогу перед сільською радою перетворити церкву на мечеть, погрожуючи, у разі відмови, підірвати дітей.

Кваліфікуйте діяння Івана та Петра.

Варіант: не отримавши у встановлений термін відповіді, Іван та Петро підірвали саморобний вибуховий пристрій, від чого загинула одна дитина.

Задача № 16.

Юрій неодноразово виступав на зборах з критикою на адресу директора заводу Віталія. Останній розповів про це своїй сестрі Оксані, яка працювала лікарем психоневрологічного диспансеру. Оксана викликала Юрія для обстеження і, незважаючи на те, що Юрій був цілком психічно здоровий, скерувала його для стаціонарного лікування в психіатричну лікарню, фальсифікувавши історію хвороби. Однак головний лікар психіатричної лікарні виявив фальсифікацію і відмовився госпіталізувати Юрія.

Дайте кримінально-правову оцінку діянням Оксани.

Задача № 17.

Директор туристичної фірми Дем'ян пропонував деяким молодим дівчатам, які відкривали робочу візу в країни Євросоюзу, допомогу по працевлаштуванню. Коли дівчата потрапляли в дану країну, їх зустрічав Леонсіо, який, отримавши від них документи, примушував працювати у порнобізнесі, обіцяючи повернути їх документи лише після відпрацювання ними 100 євро, які він платив за кожну дівчину Дем'яну та отримання ним 100 євро прибутку.

Кваліфікуйте діяння Дем'яна.

Варіант: внаслідок заняття порнобізнесом одна з дівчат захворіла на СНІД.

Задача № 18.

Тарасюк спільно з Поздновим та Ковальчуком викрали громадянина Бобенко та насильно відвезли до гаража Тарасюка. Злочинці відібрали у Бабенка ключі та техпаспорт від його автомобіля „Мазда” та почали вимагати оформлення договору купівлі-продажу на машину.

Домагаючись погодження на укладення цієї угоди Позднов побив Бабенка спричинивши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Злочинці тримали потерпілого у гаражі протягом двох діб. Після цього Тарасюк відвіз Бобенка до нотаріуса, де він відчуваючи безвихідність свого становища підписав договір купівлі-продажу автомобіля сторонній особі без будь-якої оплати.

Злочинці не задовольнились вчиненим і тримаючи Бабенка у гаражі зв'язаним катували його електричним струмом, вимагаючи 5 тисяч доларів. Вони запропонували оформити фіктивну угоду займу під заставу квартири Бабенко.

Для цього Тарасюк та Ковальчук відвезли Бобенко до нотаріальної контори, де він під тиском погодився підписати угоду. Укладання угоди не відбулося лише завдяки відсутності грошей на оплату державного мита.

Визначте відповідальність Тарасюка, Позднова та Ковальчука.

Чи зміниться кваліфікація, якщо Тарасюк та Ковальчук не приймали участь у катуванні та спричиненні Бабенку тілесних ушкоджень та не давали згоди на такі дії?

В цьому випадку вони вважали, що Бабенко погодився на їхні вимоги лише через позбавлення його волі.

Задача № 19.

Громадянин Пиляєв, який відбував покарання у вигляді позбавлення волі, вчинив втечу. Під час затримання Пиляєва він захопив громадянку Самойлову та погрожуючи її вбити вимагав від працівників міліції передати йому зброю та автомобіль.

Визначте відповідальність Пиляєва.

Задача № 20.

Громадяни України Гукін та Луцевич захопили повітряне судно із 20 пасажирами. Погружаючи вибухом літака вони вимагали від пілотів летіти до Канади. Для „переконливості” Луцевич вбив одного з пасажирів. Під час переговорів злочинці були затримані.

Кваліфікуйте дії Гукіна та Луцевич.

Задача № 21.

Громадянка України Панкратова, яка упродовж двох років займалася проституцією у Греції вступила у змову із власником нічного клубу Греції, Божо, якому були потрібні три молоді жінки для сексуальної експлуатації. Він обіцяв заплатити по 2 тисячі американських доларів за кожну жінку. Для реалізації цієї злочинної угоди Панкратова приїхала до України та знайшла трьох дівчат яким запропонувала роботу офіціанток у Греції. Безпосередньо перед відправленням їх до Греції одна дівчина відмовилася їхати. Тому Панкратова відвезла двох дівчат, відібрала у них паспорти та продала їх гр-ну Божо, а потім ще раз повернулась до України. Знайшовши в Україні дівчину віком 16 років вона разом із своїм знайомим Петренком підробила закордонний паспорт для цієї дівчини, згідно якого дівчині було 18 років. Переправивши дівчину до Греції Панкратова також продала дівчину гр-ну Божо.

Кваліфікуйте дії Панкратової, Божо та Петренко.

Визначте чи виступають два факти продажу одним продовжуваним злочином, або має місце повторність?

Задача № 22.

Громадянин Сивий К., проживав в одній квартирі із своїм братом Сивим С. пенсійного віку, який хворів на запалення головного мозку. Для того, щоб позбутись небажаного сусідства, Сивий К. домовився із головним лікарем психоневрологічного диспансеру Карпенко, що останній за грошову винагороду помістить його брата на стаціонарне лікування до психіатричного закладу. Отримавши 500 доларів винагороди Карпенко вчинив задумане. Під час перевірки психіатричного закладу було з'ясовано, що Сивий С. Є цілком психічно здоровим.

Кваліфікуйте дії Сивого К. Та Карпенко.

Чи зміниться рішення, у випадку, якщо Сивий С. через безвихідність свого положення покінчив життя самогубством?

Задача № 23.

Стецюк, який проживав один у приватному будинку, познайомився із хлопчиком 10 років. Дізнавшись, що хлопчик втік з дому Стецюк запросив його пообідати до себе, але вдома побив, зачинив у підвалі і сказав, що відпустить лише після того, як хлопчик попрацює у нього один місяць. Стецюк використовував хлопчика для роботи на городі. Хлопчик обробляв та збирав огірки та помідори, які Стецюк потім продавав на базарі. Крім того Стецюк примушував дитину працювати підсобником при будівництві гаражу. Після заяви сусідів, правоохоронці затримали Стецюка.

Кваліфікуйте дії Стецюка.

Задача № 24.

Громадяни України Новіков та Килимчук домовились із громадянином Турції Нусою про те, що вони будуть привозити йому молодих дівчат для використання їх в якості проституток. Для виконання злочинної домовленості Новіков, який працював фотографом, фотографував учнів старших класів та відсилав Нусі фотографії вродливих дівчат. Відібраних Нусою дівчат Новіков та Килимчук вистежували та викрадали. Дівчатам насильно вводили наркотичні засоби та у такому стані вивозили за кордон за підробленими документами. Всього Новіков та Килимчук вивезли чотири дівчини, за яких отримали від Нуси 5 тис. доларів США.

Кваліфікуйте дії винних осіб.

Задача № 25.

Громадянка Норкова тривалий час лікувалась від безпліддя. Ії чоловік погрожував розлученням, якщо вона не зможе народити йому дитину. Коли Норкова нарешті завагітніла, лікарі попередили її про патологію у розвитку плоду. Під час пологів дитина померла, але Норкова домовилась із головним лікарем пологового будинку Конівим, який передав їй за винагороду у сумі 3 тис. доларів дитину, народжену іншою жінкою, котрій сказав, що її дитина після пологів померла.

Кваліфікуйте дії Норкової та Коніва.

Задача № 26.

Німчук та Килимов переодягнені у міліцейську форму прийшли на квартиру до Солуханова та у присутності його родичів затримали останнього. Злочинці побили та замкнули Солуханова в гаражі Килимова. Від побоїв та переохолодження Солуханов помер. Наступного дня Німчук зателефонував дружині Солуханова, та почав вимагати у неї 10 тис. доларів. У випадку її відмови він погрожував підробити докази вчинення її чоловіком умисного вбивства та притягнути його до відповідальності.

Кваліфікуйте дії Німчука та Килимова.

Задача № 27.

Директор дому Дитини Свєтова за допомогою посередника Гурової знайшла сімейну пару громадян Америки Ваєртів, які бажали усиновити дитину за винагороду. Свєтова домовилась із головним лікарем дитячої лікарні Ткаченко про внесення у лікувальну картку заздалегідь неправдивих даних про наявність у дитини тяжкої хвороби – порушення амінокислотного обміну. За наявності такої хвороби у дитини, процедура її усиновлення значно спрощувалась. Після усиновлення дитини за сприяння у цій справі Ваєрти передали Свєтовій 6 тисяч доларів, 2 з яких вона передала Гуровій. Під час слідства були доведені ще два епізоди, аналогічні наведеному.

Як слід кваліфікувати дії Свєтової, Гурової, Ваєртів та Ткаченко.

Як співвідносяться між собою статті 149 КК та 169 КК?

ЛІТЕРАТУРА.

Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників//Право України. – 2002. - № 3.

Аніщук Н. До проблеми работоргівлі жінками//Право України. – 2002. - № 9.

Бажанов М.І. Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів вищ. навч. Закл освіти. – К. – Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.

Бажанов М.И., Матышевский П.С., Сташис В.В. Уголовное право УССР: Особенная часть: Учебник. – К.: Вища школа, 1989.

Бойко В.Ф., Кондратьєв Я.Ю., Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К., 2000.

Гончаренко В.Г., Потебенько М.О. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: Форум, 2001.

Казан В. А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: международно-правовые нормы и законодательство Украины//Проблеми законності. – 2000. – Вип. 43.

Кармазин Ю.А., Стрельцов Е.Л. Уголовный кодекс Украины Комментарий. – Х.: Одиссей, 2001.

Конституція України. – К., 1996.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – К.: Атіка., 2002.

Коржанський М. Й. Нариси кримінального права. – Київ, 1999.

Коржанський М. Й. Словник кримінально-правових термінів. – Київ, 2000.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: ТОВ „Атіка”: Академія: Ельга. – Н., 2001.

Кримінальне право України. Особлива частина./За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003.

Кримінальне право України. Особлива частина./За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004.

Матишевський П.С. Яценко С.С., Андрушко П.П. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. – К: Юрінком Інтер, 1999.

Мельник М.І. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: АСК, 2001.

Мельник М.І. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2005.

Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особолива частина: Конспект Лекцій. – Львів-Хмельницький, 1994. – Вип. 1.

Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во „Знання”, 2000.

Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому аспекті: У 2-х кн. – К.: Ун-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський університет права, Національна академія внутрішніх справ України, 2001.

Постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000.

Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики: Збірник наукових праць. – К., 1994.

Светлов А.Я., Сташис В.В. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Особенная. – К.: Наукова думка, 1985.

Трембач О. Окремі аспекти об'єктивних ознак викрадення чужої дитини//Вісник ЛНУ ім. І. Франка. – Серія юридична. – 2001. – Вип. 36.

Хавронюк М. Кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність//юридичний вісник України. – 1998. - №27.

Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002

Яценко С.С. Кримінальне право України. Практикум. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 року//ВВР. – 2000. - № 19; ВВР – 2004 - № 15.

Тема 5.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу особис­тості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповно­літніх).

Зґвалтування (ст. 152 КК). Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози йо­го застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості – її статева недо­торканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні га­небний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добро­вільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 152 КК, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику.

Як випливає з тексту ст. 152 КК, у законі йдеться про потерпілу особу, тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі стате­ві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чолові­ком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою – жінка, у другому, навпаки, виконавець – жінка (жін­ки), а потерпілий – чоловік.

У житті типовими є випадки зґвалтування жінки особами чоло­вічої статі, тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що бу­де сказано щодо ознак складу злочину, застосовується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб'єктом злочину – жінка.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зноси­нах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосу­вання або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі по­терпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосу­вання фізичного насильства, погрози ним або використання безпо­радного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні – це лише природні статеві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвал­тування вважається закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалтування (наприклад, спроба перебо­роти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насиль­ства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу). Придбання, наприклад, наркотиків для приведення потерпі­лої особи у безпорадний стан, заманювання у зручне місце, створен­ня групи для вчинення зґвалтування та інше утворюють готування до цього злочину. Добровільна відмова від зґвалтування відповідно до ст. 17 КК виключає кримінальну відповідальність за готування або замах на цей злочин.

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування – це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб пере­бороти дійсний, а не вигаданий опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати потерпілу, завдати побої, тілесні ушкодження різної тяжкості, наносити удари, здавлю­вати шию руками або накинутою петлею тощо.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або се­редньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1-3 ст. 152 КК, а якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121 КК – за ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями КК про злочини проти здоров'я не потрібна, адже застосування фі­зичного насильства і заподіяння шкоди здоров'ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об'єктивної сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане з вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК і ч. 4 ст. 152 КК.

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єктив­ної сторони зґвалтування являє собою різного роду психічне насиль­ство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У статті 152 КК при окресленні зґвалтування застосування по­грози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуван­ням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівно­значною фізичному насильству, тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і мож­ливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихід­ний стан, змушують поступитися домаганням насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вби­ти, покалічити). Погроза може виражатися в словах („вб'ю”, „зарі­жу”, „покалічу” тощо), демонстрації зброї або інших предметів, яки­ми можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обста­новки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаган­ням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, „мовчи, а то гірше буде”).

Роз'яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Верховного Суду України ще в постанові „Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 року рекомендував розуміти її як залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої.

В усякому разі погроза повинна сприйматись як реальна. Судам слід мати на увазі, що погроза може сприйматись потерпілою як реальна, виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо).

Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступається дома­ганням винного, яка відбувалася в такій ситуації, коли мати опини­лася в безвихідному становищі, подібному до стану крайньої необ­хідності, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприк­лад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала можли­вості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосову­вати насильство або погрози, тому що опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (пси­хічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпо­радність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбу­ваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії тощо).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного ста­ну внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи викорис­тання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'янін­ня, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підста­вою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчи­неного необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потер­пілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлю­вати навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свід­чить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання згвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винний привів потерпілу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій.

Для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, з'ясування механізму впливу котрих на організм людини вимагає спеціальних знань, слід призначати відповідну експертизу.

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з пря­мим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насиль­ство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалту­вання виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими по­бічними мотивами – хуліганськими спонуканнями, бажанням при­низити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінуючими в цьому злочині залишаються сексуальні спонукання.

Суб'єктом зґвалтування – безпосереднім виконавцем злочи­ну – може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона за­манює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись від­сутністю людей, винний вчинив зґвалтування, – така жінка є посіб­ником у злочині.

Як уже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалту­вання – складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні стате­вого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визна­ється і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою ме­тою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від зло­чину є особа чоловічої статі.

У частині 2 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у час­тинах 1-4 ст. 152 КК. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до за­судження. Для повторності не має також значення, чи були закін­ченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або ін­шим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпіли­ми (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та са­ма. Але зґвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закін­чилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтуван­ня, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи непов­нолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

а) - вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років;

б) - узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосеред­ньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфі­куються за ч. 3 ст. 152 КК без посилання на ст. 27 КК.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалту­вання, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне на­сильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насиль­ник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобтозавсіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152 КК.

У частині 4 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування за­кон не розкриває, надаючи це право теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушко­джень в процесі зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, пе­редбачених ст. 121 КК. Таким чином, особливо тяжкими наслідками ви­знаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спри­чинення ж потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпеч­них для життя, не відноситься до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Тому такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними час­тинами статей 121 і 152 КК, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, заз­начених у ст. 121 КК (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152 КК.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152 КК, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 КК лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

Покарання за зґвалтування: за ч. 1 ст. 152 КК – позбавлення во­лі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 152 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 152 КК – позбавлен­ня волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 152 КК - по­збавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті непри­родним способом (ст. 153 КК) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи. Цей злочин може виразитися:

1) - в неприродних статевих зносинах з жінкою;

2) - в мужолозтві, тобто педерас­тії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму;

3) - в лесбіянстві, тоб­то зносинах жінки з жінкою;

4) - в інших сексуальних діях, спрямо­ваних на задоволення статевої пристрасті.

Неприродні статеві зно­сини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його застосування, або вчиню­ються з використанням безпорадного стану потерпілої особи. При­родні статеві зносини за цих обставин утворять собою зґвалтування і кваліфікуватимуться за ст. 152 КК.

Добровільна згода потерпілого на вчинення з ним дій, описа­них в ст. 153 КК, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156 КК. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повноліт­ньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.

Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи, аналогічні з однойменними ознаками зґвалтування і викладені при його характеристиці.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб'єкт злочину – особа чоловічої або жіночої статі, яка досяг­ла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприк­лад, при мужолозтві – це чоловік, при лесбіянстві – жінка, а в ін­ших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 КК встановлена відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або154 КК, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 КК передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину: 1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього; 2) спричинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика ознак, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, ана­логічна таким самим ознакам при зґвалтуванні.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 153 КК – позбавлення волі на строк до п'яти років: за ч. 2 ст. 153 КК – позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 153 КК – позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК).Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чолові­ка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в при­родний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на нижче оплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися жит­ловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок з тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Злочин вважається закінченим з моменту самого примушування до вступу в статевий зв'язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від винного в матеріальній або службовій залежності.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний – це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службове залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв'язок, як з тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 КК передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошко­дження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 154 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк До шести місяців; за ч. 2 ст. 154 КК – арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Дата добавления: 2015-11-26