ринковою економікою

В умовах вільної конкуренції немає необхідності контролю і втручання держави тому, що:

- конкуренція змушує продавця (виробника)постійно стежити за витратами;

- споживач у міру свого бюджету сам визначає структуру споживання.

В умовах ринку виробники завжди намагаються вийти зі стану зробленої конкуренції і монополізувати виробництво.

Досвід розвитку економіки ведучих країн показав, що ринок повинний бути змішаного типу (не монополізованим і не чисто ринковим – зробленої конкуренції). У цьому зв'язку однієї з найважливіших задач держави є забезпечення такого співвідношення конкуренції і монополії, що не приводить до наслідків, що руйнують, в економіці. Це досягається шляхом створення антимонопольного законодавства. Вперше у світі в США в 1890 році був прийнятий Антитрестовський закон або “Закон Шермана”. Цим законом конкуренція була узята під захист держави. Антимонопольними вважаються закони, що забороняють які-небудь обмеження конкуренції: розподіл ринку, фіксування цін, цінова дискримінація і т.п.

Таким чином, поширена думка, що в ринковій економіці ціноутворення – це корабель без керма і вітрил і пливе з волі хвиль – помилково, це по-перше.

По-друге, у більшості країн створені правові основи державного регулювання цін у виді законів, указів, постанов, що регламентують порядок і методологію формування цін. Ці правові акти мають самі різні найменування, наприклад: Закон про конкуренцію в Канаді, Закон про просування економічної конкуренції у Фінляндії, Закон проти обмежень у конкуренції у ФРН, Антимонопольний закон у Японії, Федеральний закон про картелі у Швейцарії, Закон про справедливу торгівлю і Закон про обмеження в торгівлі в Англії і т.п.

Способи і методи державного впливу на ціни в різних країнах різні і залежать від національних, кліматичних, політичних, сировинних і інших факторів.

Крім ухвалення рішення по стратегічних і тактичних питаннях держава бере на себе функції введення конкретних цін на товари і послуги, що мають для економіки країни вирішальне значення. Поряд із прямим встановленням і регулюванням цін держава здійснює і контроль за ними. Діапазон контрольованих цін складає 10 – 30% обсягу продукції, що випускається.

Заходу впливу держави можуть бути як прямими (установлення визначених правил ціноутворення), так і непрямими (оплата праці, оподатковування, чи кредитування контроль за цінами).

У розвитих країнах налагоджена і систематична загальнодоступна публікація статистичної інформації про ціни, їхньому рівні і динаміку. Ці дані звичайно використовуються при регулюванні рівня доходів і їхньої індексації.

Держава впливає на ціноутворення шляхом створення спеціальних адміністративно-правових установ. У різних країнах існують різні по найменуванню і правовому положенню структури й інститути, що виконують по суті ті самі функції.

Так, наприклад, у США державою прямо регулюється від 5 до 10% цін (в основному в галузях із природними монополіями – енергетика, зв'язок). Органами, що здійснюють контроль за цінами (контроль за змовою за цінами, ціновій дискримінації і т.п.), є Антитрестовське управління Міністерства юстиції США і Федеральна торгова комісія.

Уряд США впливає на ціни через стандарти, економічні вимоги. Під контролем держави знаходяться також процентні ставки за кредит, що роблять вплив на витрати виробництва і ціни.

У Японії існує Бюро цін при Керуванні економічного планування (1973 р.), що контролює дотримання антимонопольного законодавства. У цілому в Японії регулюється близько 20% цін.

В Франції існує Департамент по конкуренції Міністерства планування і фінансів. Протягом сорока років (1947-1986 р.) існував твердий режим державного регулювання цін. Ліберизація цін, що почалася в 1973 році, до 1986 року звільнила з під контролю близько 90% цін на промислову продукцію. В даний час регулюється державою близько 20% цін.

На сільськогосподарську продукцію регулюється приблизно 90% цін, тобто, держава впливає на вартість продуктів харчування.

В Австрії парламент установлює ціни на тютюн, сіль, зв'язок, залізничні тарифи, Міністерство фінансів – ціни на алкогольну продукцію. Міністерство економіки має право вводити регулювання цін на термін до 6 місяців на будь-який вид чи товарів послуг(якщо ціни необґрунтовано завищуються одним чи декількома підприємствами, або коли підприємці не зменшують ціни на готову продукцію при зниженні цін на використовувані для її виробництва сировина і матеріали).

У Швеції існує Державне керування цін і конкуренції, підлегле Міністерству цивільної адміністрації.

У Норвегії – Рада за цінами, Директорат за цінами, Державна інспекція за цінами.

В Іспанії – Вища рада за цінами при Міністерстві економіки і фінансів.

У Греції – Міжміністерський комітет з цін і доходів.

Контроль і регулювання цін здійснюється і на міждержавному рівні. Так, у 1990 році вступив у дію новий закон Європейського співтовариства про конкуренцію, що надає Європейської комісії виключні права контролю за діяльністю фірм при їхньому об'єднанні, чи злитті торгах, у тому числі і при рішенні питань про ціноутворення. На протязі тижня з дня оголошення про придбання, злиття чи продаж, залучені в цю операцію фірми країн ЄС повинні представити в Комісію відповідне повідомлення, що містить дані про ціни, установлювані кожною фірмою. Фірма, що представила невірну інформацію, може бути оштрафована на суму до 10% її товарообігу.

У рамках ЄС на наднаціональному рівні встановлюється близько 15% цін.

Дата добавления: 2015-11-28