Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Дисциплінарна структура науки

Читайте также:
  1. I. Общие проблемы философии науки
  2. I. Офис и его структура.
  3. II. Структура
  4. III. Структура и организация деятельности Консульского учреждения
  5. III. СТРУКТУРА И УПРАВЛЕНИЕ СНО
  6. IV Структура действия
  7. IV. Психические механизмы и структура неврозов

Питання про предметну визначеність наукового знання тісно пов'язане з проблемою дисциплінарної організації науки і проблемою класифікації наук (наукових дисциплін). В сучасному наукознавстві та філософії науки розрізняють природничі, соціально-гуманітарні, технічні та “гібридні” (або синтетичні – типу кібернетики, семіотики, когнітології і под.).

Особливе місце надається математиці і логіці; вони не належать ні до одного з відзначених типів наукових дисциплін. У цій класифікації акцентується увага на специфіці предметної галузі наукової дисципліни – математики, фізики, біології, соціальних наук і под. Наприклад, математика вивчає ідеальні структури, у ній відсутня норма експериментальної перевірки теорії, але для фактуальних наук вона обов'язкова. У фізиці існують особливі нормативи обґрунтування її розвинених математизованих теорій. Вони виражаються, наприклад, у принципах спостережуваності, відповідності, інваріантості.

Але не тільки специфікою об'єкта обумовлені їхні функціонування і розвиток. У їхній системі виражений певний образ пізнавальної діяльності, що формується під впливом соціальних потреб, випробовуючи вплив світоглядних структур, що лежать у фундаменті культури тієї або іншої історичної епохи.

Наведене уявлення про дисциплінарну структуру наукового знання – результат розвитку науки та її взаємозв'язків з іншими сферами знання. Тому має сенс хоча б коротко розглянути еволюцію цих взаємозв'язків у контексті проблеми класифікації наук.

Класифікація наук. Одна з перших класифікацій, звернена на саму науку, була запропонована Ф. Беконом як узагальнення відомого в його час кола знань. У своєму епохальному творі “Про достоїнство і примноження наук” він створив широку панораму наукових знань, включаючи в “дружну родину” наук також і поезію.

В основу беконовської класифікації наук покладені основні здатності людської душі: пам'ять, уява, розум. Тому класифікація набуває токого вигляду: пам'яті відповідає історія; уяві – поезія; розуму – філософія.

Можливо, правий був Ф. Бекон, пропонуючи подивитися на поезію як на зображення дійсності не такою, як вона є, а залежно від свідомості та емоцій людини. Історія, в свою чергу, є наукою, оскільки претендує на опис реальних і дійсних одиничних фактів і подій. Бекон додає до неї епітет “природна”. Цивільна історія повинна описувати явища людського буття. Філософія є узагальненим пізнанням і теж розпадається на ряд предметів.

До кінця XVIII ст. у природознавстві вважалося, що всі об'єкти природи зв'язані один з одним ніби грандіозним єдиним ланцюгом, що веде від найпростіших речовин, від елементів і мінералів через рослини і тварин до людини. Наприклад, великому німецькому поету і мислителю Іоганну Ґете (1749-1832) світ бачився суцільною “метаморфозою” форм. Уявлення про якісно відмінні “щаблі організованості” природи були розвинені німецькими філософами-класиками Ф. Шеллінгом та Г. Гегелем.

Видатний представник німецької класичної філософії Фрідріх Шеллінг ставив перед собою завдання послідовно розкрити всі етапи розвитку природи в напрямку до вищої мети, тобто розглянути природу як доцільне ціле, призначення якого – у породженні свідомості. Виділені Гегелем щаблі природи зв'язувалися з різними етапами еволюції, трактованої як розвиток і втілення творчої діяльності “світового духу”, що носить у Гегеля назву абсолютної ідеї. Гегель говорив про перехід механічних явищ до хімічних (так званий хімізм) і далі – до органічного життя (організм) і практики.

Значною віхою на шляху становлення класифікації наук було вчення французького мислителя Клода де Сен-Симона (1760-1825). Підбиваючи підсумки розвитку науки свого часу, Сен-Симон стверджував, що розум прагне обґрунтувати свої судження на спостережуваних і обговорюваних фактах. Розум на позитивному фундаменті емпірично даного вже перетворив астрономію і фізику. Окремі науки є елементами загальної науки – філософії. Остання стала напівпозитивною, коли часткові науки стали позитивними, і стане, згідно з Сен-Симоном, зовсім позитивною, коли всі окремі науки стануть позитивними. Це здійсниться тоді, коли, наприклад, фізіологія і психологія будуть засновані на спостережуваних і обговорюваних фактах, тому що не існує явищ, які не були б або астрономічними, або хімічними, або фізіологічними, або психологічними. У рамках своєї натурфілософії Сен-Симон намагався відшукати універсальні закони, що керують всіма явищами природи і суспільства, перенести прийоми природничих дисциплін на галузь суспільних явищ. Він прирівнював органічний світ до плинної матерії та уявляв людину як організоване плинне тіло. Розвиток природи і суспільства він витлумачував як постійну боротьбу твердої і плинної матерії, підкреслюючи багатоманітний зв'язок загального з навколишньою дійсністю.

Засновник позитивістського напряму в філософії та особистий секретар Сен-Симона О. Конт запропонував враховувати так званий закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. Згідно з цим законом, кожна галузь наших знань проходить три стадії: теологічну (“фіктивну”), метафізичну (“відволікальна”) і наукову (“позитивну”). На першій стадії, для якої характерне панування духівництва і військової влади, людина пояснює явища природи як породження особливої волі речей або надприродних сутностей (фетишизм, політеїзм, монотеїзм). На другій стадії – при пануванні філософів і юристів – явища природи пояснюються абстрактними причинами, “ідеями” і “силами”, гіпостазованими абстракціями. На третій, позитивній стадії, для якої характерне об'єднання теорії та практики, людина задовольняється тим, що, завдяки спостереженню і експерименту, виділяє зв'язки явищ і на основі тих зв'язків, які виявляються постійними, формує закони. Свій закон трьох стадій Конт запропонував вважати основою для розроблення класифікації наук. На його думку, класифікація повинна відповідати двом основним умовам – “догматичному” та історичному.

Перше полягає в розташуванні наук відповідно до їх послідовної залежності, так щоб кожна опиралася на попередню і підготовляла наступну. Друга умова пропонує розташовувати науки згідно з ходом їхнього дійсного розвитку – від більш давніх до більш нових.

Різні науки розподіляються залежно від природи досліджуваних явищ або за їхньою спадною спільністю і незалежністю, або за зростаючою складністю. В ієрархії наук велике значення має ступінь зменшення абстрактності і збільшення складності. Кінцевою метою всякої теоретичної системи виступає людство. Ієрархія наук така: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія і соціологія. Перша з них становить відправний пункт останньої, що є, як вже було сказано, єдиною основною метою всякої позитивної філософії.

В основу класифікації О. Конт кладе принципи руху від простого до складного, від абстрактного до конкретного, від древнього до нового. І хоча більш складні науки ґрунтуються на менш складних, це не означає редукції вищих до нижчих. У контівській класифікації відсутні такі науки, як логіка, тому що вона, на його думку, становить частину математики, і психологія, що складає частково фрагмент біології, частково – соціології.

Подальші кроки в розвитку проблеми класифікації наук пов'язані з роботами Фрідріха Енгельса (1820-1895). Коли в 1873 р. він взявся за розроблення класифікації форм руху матерії, у вчених колах був широко розповсюджений контівський погляд на класифікацію наук. Родоначальник позитивізму О. Конт був упевнений, що кожна наука має своїм предметом окрему форму руху матерії, а самі об'єкти різних наук різко відділені один від одного: математика | фізика | хімія | біологія | соціологія. Така відповідність була названа принципом координації наук. Енгельс звернув увагу на те, як пов'язані між собою і переходять один в другий об'єкти, досліджувані різними науками. Виникла ідея відобразити процес прогресивного розвитку рухомої матерії, що йде по висхідній лінії від нижчого до вищого, від простого до складного. Підхід, де механіка була пов'язана і переходила у фізику, остання – у хімію, та – у біологію і соціальні науки (механіка... фізика... хімія... біологія... соціальні науки), став відомий як принцип субординації. І дійсно, куди не кинути поглядом, ми ніде не знайдемо яку-небудь форму руху в повній окремості від інших форм руху, всюди існують, згідно з Енгельсом, лише процеси перетворення одних форм руху в інші. Форми руху матерії існують у безперервному процесі перетворення одна в одну. «Классификация наук, – відзначав Ф. Енгельс, – из которых каждая анализирует отдельную форму движения или ряд связанных между собой и переходящих друг в друга форм движения материи, является вместе с тем классификацией, расположением, согласно внутренне присущей им последовательности самих этих форм движения, и в этом именно и заключается её значение» [29].

Коли Енгельс починав роботу над “Діалектикою природи”, однією зі значних своїх філософських робіт, у науці вже тоді затвердилося поняття енергії, розповсюджене на галузь неорганіки – неживу природу. Однак все більше і більше ставало зрозумілим, що між живою і неживою природою не може бути абсолютної грані. Переконливим прикладом цього виявився вірус – перехідна форма і живе протиріччя. Потрапивши в органічне середовище, він поводився як живе тіло, у неорганічному ж середовищі він так себе не проявляв. Можна сказати, що Енгельс прозорливо вгадав перехід однієї форми руху матерії в іншу, тому що до моменту виникнення його концепції наукою були вивчені лише переходи між механічною і тепловою формами. Викликало інтерес і припущення про те, що видатні відкриття незабаром будуть виникати на стику наук, у примежових областях. У XX ст. саме на стиках наук з'явилися найбільш перспективні галузі нових наук: біохімія, психолінгвістика, інформатика та ін.

Таким чином, якщо в перших класифікаціях наук як основи виступали природні здатності людської душі (пам'ять, уява і под.), то, принципова відмінність енгельсівської класифікації полягала саме в тому, що в основу поділу наук вона покладає принцип обьєктивності: відмінності між науками обумовлені відмінностями об’єктів, що вивчаються. Тим самим, класифікація наук має під собою міцну онтологічну основу – якісне різноманіття самої природи, різні форми руху матерії.

У зв'язку з новими даними природознавства розроблена Енгельсом “п’ятичленна” класифікація форм руху матерії була піддана істотним уточненням. Найбільшої популярності набула сучасна класифікація, запропонована Б.Кедровим, в якій він розрізняв шість основних форм руху: субатомно фізичну, хімічну, молекулярно-фізичну, геологічну, біологічну і соціальну. Відмітимо, що класифікація форм руху матерії передбачалась як основа класифікації наук.

Філософія науки, за логікою речей, повинна чітко уявляти, з яким типом науки вона воліє мати справу. Згідно зі вже сформованою, хоча і досить молодою, традицією, всі науки тепер поділяються на три групи: природничі, соціально-гуманітарні та технічні. Крім них варто виділити групу так званих гібридних наук (типу кібернетики, семіотики, культурології та ін.), що формувалися в процесі взаємодії, синтезу різних дисциплін, причому, часом не тільки наукових. І ще є такі науки, як математика і математична логіка, які не входять у жодну з перерахованих груп.

Однак як би всі ці групи наук не конкурували одна з одною, у своїй сукупності вони мають загальну мету, пов'язану з найбільш повним розумінням універсуму.

 


Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 179 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)