Читайте также:
|
Роки життя 497-407рр. до н. е. Трагедія написана у період «Золотого століття Перікла»
Софокл – «батько трагедії», він жив в епоху найпишнішого розквіту давньогрецької культури, а відтак він переживав і початок занепаду міст-держав, зокрема і афінської демократії. Софокл творив в пору, коли самі демократичні інститути
сприяли найбільш рішучому прояву індивідуальності.
Сюжет «Царя Едіпа», - це обробка міфу.Він відноситься до особливого циклу міфів,Фіванського. Це сказання пов'язані з містом Фіви, з долею його героїв.
2. Світоглядно-естетичний контекст
Те, що увага драматурга зосереджена на вчинках людей, а божественна воля відсувається на задній план, тобто вона, як правило, виявляється в п'єсі як пророцтво, а не першопричина або безпосереднє втручання в дію, наводить на думку, що автор дотримувався «гуманістичних»поглядів.
Людське незнання — постійна тема Софокла. -Типовий герой Софокла цілком покладається на початку трагедії на своє знання, а завершується усе визнанням повного невігластва або ж сумніву.
Прихований мотив трагедій Софокла — смиренність перед незбагненними силами, що направляють долю людини у всій своїй прихованості, величі і загадковості.
3. Жанрова специфіка тексту
Художні особливості трагедії Софокла:
1) в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан;
2) трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві);
3) драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм;
4) відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15;
5) Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій. Вводить прийом ретардації. Прагне до ідеальної завершеності трагедії
6) найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.
Софокловим відкриттям у трагедії було послідовне ствердження думки про те, що людина, попри всю трагічність невблаганної долі, вільна у своєму виборі, у виборі своєї лінії поведінки.
-У трагедії “Цар Едіп” (біля 429 р. до н.е.) Софокл скористався художнім прийомом трагічної іронії, суть якого зводиться до того, що глядач знає про хід подій, а дійові особи не знають. Це допомагає глядачеві глибше проникнути у суть конфлікту
-Необхідно звернути увагу на те, що “Цар Едіп” – твір, який будується виключно за принципом єдності дії. Уся дія сконцентрована навколо пошуків убивці Лаія.
-героїв Софокла відрізняє саме вперта спрямованість на дію або ж на пізнання, для них характерне вперте ствердження своєї незалежності. Так, цар Едіп наполегливо і непохитно шукає правду про самого себе, попри те, що за істину йому доведеться заплатити своєю репутацією, владою і, нарешті, зором.
«Цар Едіп може бути прирівняний до «монодрами», де увагу сконцентровано на головному герої. Він - постійно на сцені.
- Наявність «перипетії» - зміни від кращого на гірше.
- «Впізнавання». Едіп дізнається правду.
4. Поетикальні особливості тексту
класична простота і ясність; досконалість форми; гармонія всіх елементів трагедії.
Вправний Софокл і в конструюванні діалогу, нерідко гнучкого, динамічного.(діалог Едіпа з пастухом, коли він крок за кроком дізнається істину)
Мова та стиль стали більш простими у порівнянні з урочистістю, навіть химерністю у автора «Орестеї».Стиль в партіях хору більш піднесений, а в репліках персонажів
- Наближений до повсякденного мовлення..
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 152 | Нарушение авторских прав