Читайте также:
|
Фізично знищено мільйони людей; винищення покоління митців, що було покликане до життя Українською революцією, визвольними змаганнями та українізацією; винищення старої української інтелігенції; невідновних втрат зазнали національна культура й духовність; утвердження сталінського тоталітарного режиму; сформовано цілі покоління українського народу, чимало представників і тепер є носіями тоталітарної свідомості (обмеження потреб, нетерпимість до іншої думки, національна незрілість, вбачання порятунку в диктатурі, сильній владі, постійна апеляція до минулого, де «все було краще»).
10. 18 грудня 1942 р. – початок визволення України від німців – звільнення с. Півнівка Міловського району Ворошиловградської області.
1943 р. – рік масового визволення українських міст і сіл.
6 листопада 1943 р. – звільнення Києва.
Серпень –грудень 1943 р. – битва за Дніпро.
У планах осінніх операцій 1943 р. першочергового значення надавалося розгрому противника на Лівобережній Україні, Донбасі, виходу до Дніпра та захоплення плацдармів на його правому березі. Німецьке командування, тверезо оцінивши свої можливості, перейшло до оборони і 11 серпня віддало наказ про будівництво „Східного валу”, який в Україні проходив по річках Дніпру та Молочній. Гітлерівці надавали Дніпру, враховуючи ширину, багатоводність і високий берег, особливого стратегічного значення. Надії німців на „Східний вал” почали розвіюватися наприкінці вересня, коли частини Центрального та Воронезького фронтів за підтримкою партизанів і місцевого населення за виключно складних умов формували Дніпро й утворили плацдарм на правому березі на північ і південь від Києва. Війська Степового і Південно-Західного фронтів форсували Дніпро на ділянці між Кременчуком і Дніпропетровськом.
У жовтні – точилися завершальні бої по розгрому гітлерівців на Лівобережжі.
14 жовтня – радянські війська вибили німців із Запоріжжя, а 25-го нацисти залишили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Увесь жовтень радянське командування концентрувало війська на правому березі Дніпра, готуючись до продовження наступу. Прагнучи підкреслити виняткову важливість цих операцій і піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти.
У перші дні листопада – почалися вирішальні бої за Київ. Ударні частини 1-го Українського фронту 3 листопада, несподівано для противника, перейшли в наступ з Лютізького плацдарму на південь, у напрямку Києва. Ставка віддала наказ узяти Київ за будь-яку ціну до річниці Жовтневої революції. 6 листопада столиця України була звільнена від ворога. Взяття Києва коштувало Червоній армії 260 тис. життів. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам.
У перші дні вигнання гітлерівців в українських містах і селах розгорталися мобілізаційні заходи, що було необхідним в умовах продовження війни. Населення здебільшого це розуміло. Але мобілізація провадилася надзвичайно жорстокими методами. Нашвидкуруч мобілізованих юнаків і чоловіків (непідготовлених, часто беззбройних: одна гвинтівка на 5 – 10 чоловік, не обмундированих) у складі так званих проривних груп тисячами кидали в атаку під прицільний вогонь противника. Як правило, це відбувалося без обов’язкової артилерійської підготовки чи бомбардування передових позицій німецьких військ. Просування цих груп забезпечували спеціально створені загороджувальні загони (сумнозвісні „заградотряды”), які розстрілювали всіх, хто відмовлявся йти в атаку або відступав.
Такі методи застосовувалися на всіх фронтах – від Льодовитого океану до Чорного моря. Після закінчення війни про це відверто писало багато учасників. Відомий радянський воєначальник генерал армії М. Ляшенко згадував: „У тій війні було багато смертей, нічим не виправданих. Траплялися воєначальники і командири, які прагнули досягти успіху за будь-яку ціну”
Особлива схильність до тактики проривних груп в Україні диктувалась специфічними мотивами. В очах багатьох командирів і комісарів українці були потенційними зрадниками, котрих слід „провчити”, примусити „спокутувати кров’ю ганьбу перебування в окупації”. Все це виливалось у прагнення поставити спішно мобілізованих жителів окупованих районів України у виняткові умови, щораз кидаючи їх у самісіньке пекло війни.
Масові мобілізації супроводжувалися насильницьким вилученням у населення хліба та інших продуктів, які ще збереглися після нацистських військ. Населення, особливо сільське, після вигнання фашистів залишалося на межі виживання.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 139 | Нарушение авторских прав