Читайте также:
|
У будь-якому випадку націоналізм висловлює і підносить інтереси окремої — етнічної, політичної чи повномасштабної — нації всупереч інтереса\ інших спільнот, він так чи інакше відокремлює «своїх» від «інших». Якіщ прихильність до своєї нації супроводжується зневагою і нетерпимістю до інших, то маємо справу з екстремальною формою націоналізму — шовінізмом Цю форму націоналізму сучасний польський дослідник Є. Шацький абсолютно справедливо оцінив як «ідеологію від природи крайню та паскудну» її типовим прикладом є нацюнал-соціалістична ідеологія часів гітлерівсько Німеччини, коли «істинні арійці» як «вищі істоти» протиставлялись напівлюдям — слов'янам чи євреям. Окремі вияви шовінізму зустрічаються й; цілком демократичних країнах. Наприклад у США він висловлюється чере: ідеал «стовідсоткового американця»84.
Далі звернімося до специфіки тієї форми українського націоналізму, як; розроблялась і була реалізована в ідеологічній і політичній активності Орга нізації Українських Націоналістів (ОУН). Фахівці класифікують цю форм: як український різновид відомого у світі «інтегрального націоналізму»85. Ук раїнський інтегральний націоналізм або, як його ще інколи називають, «ор ганізований націоналізм» виник як природна реакція на поразку змагань з; українську державність 1917-1920 pp. На думку сучасного американськоп дослідника О. Мотиля, український націоналізм того періоду був по сут спробою пояснити, чому втрачено українську державність і як належить ї
84 Див.: Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму1. - С. 142.
83 Перелік основних рис «інтегрального націоналізму» як світового явища за Д* Армстронгом наведено у: Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. — С. 318.
відтворювати. Розчарована у соціалістичних та демократичних ідеях, шо не привели до успіху, молода генерація українців відкинула їх. Натомість вона закликала до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі національного самовизначення, готового скоріше до силових дій та героїчних жертв, ніж до поміркованих політичних переговорів і компромісів"0. Предтечею українського інтегрального націоналізму був Д. Дон-іюв (і 883-1973) - виходець зі Східної України, соціаліст замолоду.
«Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії. — означив я як першу підставу націоналізму... Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те етремління до боротьби, та свідомість її конечності, без якої неможливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жодної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу. Першу з цих підстав протиставляю тому духовному «кастратству», яке виключало волюнтаристичний чинник з міжнародного життя, вірячи сліпо в творчу силу інтелекту. Другу — протиставляю засадничому пацифізмові нашого провансальства, яке зірило у вічний мир ліги націй...»'1''. Висловлене у такий спосіб іррашоналістичне та радикально-войовниче кредо українського націоналізму 20-их років цілком відповідало глобальній тенденції до радикалізації націоналістичних рухів після Першої світової війни.
Значною мірою слушним є визнання українського інтегрального націоналізму явищем тоталітарного ухилу. Праці його ідеологів і політична програма ОУН з початку створення цієї організації у і 929 р. ставили за мету побудову тоталітарного монопартійного суспільства, найвищою цінністю якого є ціле — нація. Всяка своєрідність виправдовується доказом своєї необхідності у відношенні до цілості, стверджував, зокрема, член Проводу ОУН Ю. Вассиян (1894-1953)*5. До чого призводить така позиція, коли вона втілюється в широку практику державо- та націєтворення, добре відомо з прикладів гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР. Українському інтегральному націоналізмові в цьому відношенні не вдалося зреалізувати свої тоталітарні тенденції, тому в історії його прихильники залишились скоріше як активні, готові до найрадикальніших заходів і самопожертви борці за самовизначення нації, створення національної держави. Слід також взяти до уваги, що під час Другої світової війни ОУН змінила орієнтацію з -тоталітарного націоналізму» на «демократичний націоналізм». А післявоєнне існування поза межами України в умовах західних демократій сприяло подальшому її відходу від тоталітарних принципів*9.
Див. докладніше: Субтельний О. Україна: Історія. - С. 382.
Доніюв Д. Ідеологія чинного націоналізму /7 Націоналізм: Антологія. - Київ. 2000. - С. 191.
Вассиян Ю. До головних засаі націоналізму // Націоналізм: Антологія. Київ, 2000. -
С. 204.
Див.: Касьянов Г. Теорії напій та націоналізму. - С. 321-322.
Після проголошення незалежності України діяльність на її території різноманітних угруповань та партій, що тою чи іншою мірою грунтуються на ідеології націоналізму, була поновлена. їх спектр сьогодні досить широкий — від раликаіьного об'єднання УНА-УНСО до цілком парламентських Народного Руху України, Українського Народного Руху і т. п. Дехто вважає, що одна з принципових вад початкового етапу регенерації цього політичного річища - у схильності до етнічного націоналізму. Проте для довершення сіабілізації нашої молодої баїатокультурної держави становлення української політичної нації є не менш важливим, ніж відновлення повноцінного буття повномасштабної української нації".
За умов конституційного проголошення України демократичною держаною націоналізм зможе бути конструктивною силою лише тоді, коли повністю відкине тоталітарні інтенції минулого. Натомість, слід спробувати до-іягнути синтезу своїх особливо-українських цілей і засобів з фундаментальними цінностями і принципами демократії. Та чи можливо це в принципі? Чи не суперечить націоналізм основним цінностям ліберальної демократії не тільки у своїх крайніх формах, а й у вихідних основоположеннях? Певні підстави для такого твердження насправді існують. По-перше, націоналізм має потягло протиставлення цінності цілого — нації — цінності окремої автономної особи. Звідси може випливати порушення невід'ємних прав людини. Крім того, крайні форми націоналізму протиставляють свою націю не тільки якійсь одній іншій, а й усьому світові, ставлячи піл сумнів, зокрема, цінність загальнолюдської рівності.
Якщо спробувати узагальнити співвідношення націоналізму та лібераль ної демократії, то дійдемо висновку щодо розбіжності потягу до особливоп і універсального. За самою суттю повного збігу цінностей та принципі] «сім'ї» особливих націоналізмів і всезагальної ліберальної демократії ніколі досягти не можна, проте розумної взаємодії і оптимального «тут-і-зараз» ба лансу завжди прагнути слід.
На користь наявності плідних зв'язків між особливим змістом конкретни; націоналізмів і універсальним змістом ліберальної демократії свідчить те що усвідомлення рівності в межах своєї нації є природною передумовок сходження до визнання рівності усіх людських істот, незалежно від їхньо національної приналежності. Як кажуть філософи, сходження до загальною успішно здійснюється через партикулярне, особливе.
Р0 Перший президент України Л. Кравчук напередодні десятиріччя незалежності державі висловив зауваження щодо перспектив подальшого формування нації. Частина політични) сил в Україні наголошує на значенні етнічного чинника. Проте на думку Л. Кравчука українська нація може нині успішно формуватися, розвиватися й удосконалюватись я> політична нація тільки виходячи з її багатоетнічного складу. Див.: День - 2001 - 17 серп.
Ба більше, боротьба за визнання національних інтересів і самовизначення нації здатна розширити поле свободи і рівності, долучаючи до нього нові народи. В цьому відношенні переконливими є слова М. Міхновського (1873-1924): «Націоналізм — це велетенська і непереборна сила, яка надто яскраво почала проявлятися з XIX віку. Під її могутнім натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що до одного часу покірно несли свої рабські обов'язки проти чужинців-переможців. Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запаляв фанатизмом приневолені нації в їх боротьбі за свободу»91.
Зростання націоналізму як ознака чи то готовності народу до самовизначення, чи то як рушійна сила розбудови вже завойованої демократичної державності заслуговує на позитивну оцінку. Більше того, цей процес узгоджується з фундаментальними цінностями ліберальної демократії, адже він сприяє піднесенню свободи та рівності на індивідуальному і колективному рівнях.
Висновок зі сказаного буде таким: зважена націоналістична і ліберально-демократична ідеологія не є о priori несумісними, вони можуть плідно доповнювати одна одну і поєднуватися92. Реальна проблема полягає в тому, щоб під привабливими гаслами самовизначення або захисту державності своєї нації не упасти у фанатичний націоналізм тоталітарного гатунку, який не сумісний ані з невід'ємними правами окремої особи, ані з визнанням рівнозначного статусу й інших спільнот.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 95 | Нарушение авторских прав