Соціальні видатки держав, які належать до ліберально-демократичної, консервативної і соціал-демократичної моделей, та України в 90-ті роки

(% до ВВП)

	Охорона здоров'я	Освіт а	Пенсійне забезпечення	Інше	Загало м
Ліберально-демократична модель (США)	4%	5,3%	7,2%	0,9%	18,2%
Консервативна модель (Німеччина)	6,4%	4,4%	11,8%	1,7%	25,8%
Соціал-демократична модель (скандинавська)	8,5%	5,9%	11,2%	5,7%	32,0%
Україна	4,3%	5,4%	10,2%	19,5%	39,4%

Законодавча база соціальної політики спирається на Конституцію, у якій ідеться про соціальну державу, соціально-орієнтовану економіку та про принцип загальності й доступності соціального захисту. Принцип соціально-орієнтованої економіки формулює мету економічної політики, припускаючи, що економіка не може бути самоціллю, а є лише засобом для розвитку «людського капіталу». В співвідношенні понять «соціальне» й «економічне» друге повинно бути підпорядковане першому. Принцип загальності й доступності соціального захисту вказує на те, що держава намагається гарантувати соціальну справедливість усім своїм громадянам. Право на соціальний захист закріплене в Загальній декларації прав людини Організації Об'єднаних Націй від 10 грудня 1948 року і є невід'ємним правом кожної людини як члена суспільства.

Поняття соціальна держава близьке за значенням до понятгя держави загального добробуту, однак його застосовують усе ж таки не до ліберальних моделей соціальної допомоги (які деякі автори називають «позитивною державою»), а до тих, які в широких масштабах займаються «розподілом соціального багатства і державних ресурсів»³³, доповнюючи ринкове середовище розвиненою системою заходів соціальної політики, але не пригнічуючи його. Основний Закон ФРН 1949 p., що одним із перших закріпив це поняття, розкриває зміст соціальної держави як гарантування гідного прожиткового мінімуму, соціальної рівності, соціального забезпечення загального добробуту, державної допомоги тим, хто не в змозі самостійно себе забезпечити³⁴.

³³ Див.: Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії! практики. До десятиріччя незалежності України. - Київ, 2000. — С. 27.

Див. Горбатенко В., Павленко Р. Системний аналіз становлення соціальної держави в Україні: перша спроба //Людина і політика. - 2001. - № 4. - С. 154.

Соціальні зобов'язання Української держави, які зафіксовано в ст. 1 Кон ституції України, ще раніше були сформульовані в розгорнутому вигляді і «Концепції соціального забезпечення населення України», ухваленій Верховною Радою в грудні 1993 року. В ній зроблено спробу розподілити відповідальність за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами та громадянами; здійснити диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення в залежності від ступеня їхньої економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення рівня матеріального добробуту.

Ознаками ліберальних підходів до соціальної політики слід вважати зобов'язання держави забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, передусім, найменш соціально захищених громадян. В «Концепції» ідеться про те, що в умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива.

Через систему законів і законодавчих актів поступово розбудовується правовий каркас соціальної політики. Державні соціальні гарантії отримали своє визначення в законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (листопад 2000 p.). Державні соціальні гарантії, як сказано в законі, це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Держава гарантує також надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлового, комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування.

Соціальні гарантії сучасної української держави враховують наявність різних форм власності; вони націлені не стільки на повне піклування про всіх громадян незалежно від їх матеріального становища, скільки на забезпечення мінімуму, необхідного для того, щоб малозабезпечені верстви отримали доступ до соціальних послуг та інших життєвих благ.

Таке нове розуміння завдань соціальної політики відповідає новим реаліям. Звуження обсягів державних гарантій пов'язане, по-перше, з розподілом відповідальності та фінансування між центром і місцевими органами влади; по-друге, із включенням у процес соці&іьного захисту коштів підприємств, установ, організацій, фондів громадян; по-третє, з залученням широкого кола громадських організацій (об'єднань, фондів, спілок) для контролю діяльності державних інституцій.

Частина четверта. ДЕМОКРАТІЯ І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

Реформування соціальної сфери в Україні здійснюється з урахуванням міжнародних стандартів, завдяки чому країна втягується в світовий цивілі-заційний процес. Дотримуватися їх буде легше, якщо країна успішно виходитиме з затяжної економічної кризи, що тривала упродовж 90-их років. Цей процес уже розпочався, про що свідчить динаміка темпів зростання обсягу виробництва, а також доходів населення, про що йшлося в попередньому розділу³⁵.

Економічні зрушення певною мірою відбилися й на соціальному становищі, а ще більше — на соціальному самопочутті громадян України. Так принаймні стверджують соціологи Київського міжнародного інституту соціології, що провели чергове соціологічне опитування в грудні 2001 року. Відповідно до опитувань, з 36% 1996 року до 32% у грудні 2001-го зменшилася кількість людей, котрим не вистачає грошей навіть на їжу, з 52% до 48% — тих, котрим грошей вистачає на їжу, проте складно купувати одяг або взуття. Водночас збільшилася з 9% до 14% кількість тих, кому вистачає грошей на їжу, одяг, проте бракує коштів на придбання речей довготривалого користування, і з 3% до 5% — тих, котрі можуть купувати деякі дорогі речі, проте не можуть дозволити собі все, що хочуть. Та найцікавіше, що кількість людей, не задоволених тим, як складається їхнє життя, зменшилася з 74% до 39%, а кількість задоволених тим, як склалося їхнє життя, збільшилася — з 12% до 26%³⁶. Це означає, що відбувається соціальна адаптація до нових умов, частково, мабуть, відкриваються нові можливості, і — головне — відсутність погіршення сприймається як позитивний факт і додає оптимізму.

Наступним завданням повинна стати активна соціальна політика, яка повністю використала б усі можливості, які з'являться внаслідок зростання виробництва й національного доходу. Адже недооцінка значення соціальних прав веде до соціальної нестабільності, недовіри до влади, до розчарування населення в демократії і підтримки крайньо лівих політичних сил, які живуть ідеєю політичного реваншу.

Та поки що в Україні зберігається загалом незадовільне становище як у сфері доходів населення, так і охорони здоров'я, зайнятості тощо. У 2001 р. індекс співвідношення вартості споживчого кошика (250 грн.) і середньої заробітної плати (приблизно 311 гривень) становив 80%, що свідчить про низький рівень життя людей (граничний світовий показник дорівнює 70%).

Про негативні тенденції в соціальній сфері свідчать також показники тривалості життя, відсоток людей, що перебуває за межею бідності, індекс людського розвитку. За даними, на середину 90-х років очікувана тривалість

^j5 Див.: Урядовий кур'єр. - 2000. - № 16. - С. 5.

Кажуть, що жити стало краще. Але на харчування вистачає не всі.м // Дзеркало тижня. -2002. — № 1 (5-18 січня). Під час соціологічного дослідження в листопаді 1996 р. було опитано 1179 респондентів, у грудні 2001 р. - 2013 осіб в усіх регіонах України.

життя в Україні становила 65-67,8 років (світовий показник — 75-79 років). За межею бідності офіційно перебувало 31,7% населення³⁷. А за даними соціологічних опитувань людей, що самі себе відносять до бідних, в Україні є мало не вдвічі більше. За індексом людського розвитку менше ніж за п'ять років Україна пересунулась з 95 місця на 102 (із 174 держав світу)¹⁸.

Однією з причин масового зубожіння населення є безробіття - втрата праці й відсутність нових можливостей для працевлаштування відповідно до фахової підготовки працівника. Тому для соціальної політики дуже важливим є питання зайнятості і боротьби з безробіттям, у тому числі й через політику соціального партнерства.

17.3. Соціальна політика та соціальна структура
(стратифікація) України________________________

Дата добавления: 2015-11-26