Розвиток громадянського суспільства. Можна погодитись із зауваженням, що «пасивність і байдужість членів суспільства» до

Можна погодитись із зауваженням, що «пасивність і байдужість членів суспільства» до громадської сфери в СРСР була іншою, ніж у відсталому аграрному суспільстві. Зусиллями партії та її апарату суспільство було поставлене на рейки примусової модернізації. Традиційне суспільство з пасивним і аполітичним населенням прискореними темпами перетворювали в сучасне (індустріалізоване, освічене) учасницьке суспільство. Населення за комуністичного режиму мусило брати участь у суспільних та політичних акціях, бо цього вимагав тоталітаризм — система, що характеризується не лише відсутністю прав і свобод, але й так званою «активною несвободою особи» — примушуванням людей до участі в санкціонованих владою акціях і організаціях. Натомість, несанкціоновані форми суспільної активності забороняли. «Маленька» і безправна людська істота опинилася сам-на-сам з величезною і бездушною партійно-державною машиною і поступово повірила, що інакше жити неможливо.

Використовують ще один аргумент щодо наявності елементів громадянського суспільства в країнах, де панував комуністичний режим. Після смерті Сталіна почали виникати (чи виходити на поверхню, адже повністю зникнути вони не могли ніколи) такі елементи громадянського життя, як критична громадська думка, нехай у її елітарному й нелегальному виразі, певні клуби культурницького плану, з'явилися спроби підпільної приватновласницької ініціативи. Існував також відверто опозиційний дисидентський рух зі своїми ЗМІ («самвидавом»), нечітко сформованими спілками, непересічними незалежними особистостями. Саме вони послужили основою для виникнення численних «неформальних», не санкціонованих владою організацій в часи «перебудови». Це справді була зародкова форма (чи паросток) громадянського суспільства. Однак розвивалася вона у неприродних умовах нелегальності, була слабка і деформована. Тут варто нагадати слова одного з найвидатніших дисидентів хрущовсько-брежнєвської епохи, славного сина України генерала П. Григоренка: «У підпіллі, - казав він, — народжуються тільки щурі. Громадяни народжуються у відкритій політичній боротьбі».

Це стосується не тільки політичних чи політизованих організацій, а й тіньової економіки. її часто видають за «незалежний» від держави сектор, що був нібито провісником ринкової економіки. Однак чи відповідає це дійсності? Адже цей сектор функціонував в умовах абсолютної державної монополії, паразитував на ній, зосереджував увагу не на протиборстві з державою (чого в принципі не могло бути), а на тому, щоб державу обдурити, вкрасти в неї. Тому його побічним соціальним продуктом були радше анти-громадянські, ніж громадянські якості підприємців, які поширювалися й на загал. У міру загнивання тоталітарного режиму, наростання кризи його легі-тимності, нелегальне, «друге» або «паралельне» суспільство пробивало собі дорогу «по необхідності нетрадиційними, ним самим винайденими спосо-

Частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ

бами», проте навряд чи всі вони мали позитивний вплив на суспільний розвиток після краху комуністичної системи.

Отже, навряд чи є підстави говорити, шо в умовах тоталітаризму існувало, нехай не дуже розвинене, громадянське суспільство, оскільки його існування передбачає публічність, наявність незалежної преси, а також суспільну активність незалежно від держави, а коли треба — то й на противагу їй, що робити легально в СРСР та інших країнах так званого «соціалістичного табору» було практично неможливо. За умов тоталітаризму виникали лише деякі зародки (паростки) громадянського суспільства, які не могли функціонувати легально. Вони розвинулися в громадянські інститути лише у міру лібералізації режиму і пізніше — з переходом до демократії.

В Західній Україні традиція громадянського суспільства була багатшою — однак тільки до 1939 р. З одержавленням власності, закриттям незалежних газет та журналів, забороною «неформальних» об'єднань громадян тут також зникли — майже на 40 наступних років — будь-які підстави для функціонування громадянського суспільства. По всій Україні були зруйновані характерні для громадянського суспільства горизонтальні зв'язки у виробництві та культурній сфері. Державно-партійні владні структури підпорядковували собі всі суспільні інституції, що були посередниками у відносинах особи з державною владою. У зідносинах влади і народу, держави і суспільства панували не громадянські, а патронажно-клієнтельні відносини бюрократичного та бюрократично-деспотичного характеру, доповнювані репресіями. Вони призвели до повної підпорядкованості людини тоталітарній державі і до деформації особистості.

Порушення рівноваги між громадянським суспільством і державою відкрило шлях до гіпертрофії владних структур, а з іншого боку — до занепаду ініціативи та самодіяльності народу. В системі тотального усуспільнення люди стали безвідповідальними, інфантильними, їх опанували пристосовництво, конформізм, байдужість, страх, — риси, яких тепер так важко позбутися.

Дата добавления: 2015-11-26