Читайте также: |
|
Таблиця 11.4 Громадська думка про найбільш ефективні форми політичної участі"
Форми політичної участі | Україна, % відповідей | |
1994 р. | 2000 р. | |
Збирання підписів під колективними відозвами | ||
Законні мітинги та демонстрації | ||
Участь у передвиборчих кампаніях | ||
Загроза страйком | ||
Бойкот (відмова виконувати рішення адміністрації, органів влади) | ||
Несанкціоновані мітинги та демонстрації | ||
Незаконні страйки | ||
Голодування протесту | ||
Пікетування державних установ | ||
Захоплення будинків | ||
Створення незалежних від Президента та уряду збройних формувань |
Як бачимо, громадяни України вважають, що участь у передвиборчих кампаніях, законних мітингах і демонстраціях, а також у збиранні підписів під колективними відозвами є найефективнішими засобами обстоювання своїх прав та інтересів. Цю тенденцію слід оцінити позитивно, бо вона віддзеркалює зростання активності громадян саме в конвенційних формах. Неконвен-ційні форми політичної участі підтримує, в якості найефективніших засобів обстоювання своїх прав та інтересів, приблизно четверта частина населення.
Протестна поведінка: причини та впливи. У деякі періоди життя демократичних суспільств політична участь громадян переходить на рівень демонстрацій, бойкотів, страйків, пікетувань та інших форм прямої дії. Прямі дії в демократичному суспільстві дозволені кожному, але найчастіше до них звертаються соціально вразливі групи населення, які незадоволені своїм життям, певним чином дискриміновані, не вірять у те, що можуть бути «почуті» на владному рівні, діючи в інший спосіб. Протестна поведінка таких груп завжди була частиною демократичного суспільства.
Сьогодні протести торкаються ширшого спектра питань — від забруднення навколишнього середовища до розташування й нарошування ядерних озброєнь, питань зовнішньої політики і глобалізації, діяльності міжнародних економічних структур, етнонаціональної дискримінації тощо. їх метою час- то є привернення у ваги засобів масової інформації.
Українське суспільство: моніторинг — 2000 р. Інформаційно-аналітичні матеріали. — Київ, 2000. - С. 370.
Традиційною й вельми поширеною формою прямої дії є страйки, які влаштовують робітничі профспілки проти працедавців, з якими вони мають спір, як правило, щодо умов найму: умов праці, зарплатні, відпочинку тощо.
Протести виникають там і тоді, де й коли діють неефективні стратегії та технології здійснення влади (не задовольняються основні потреби людей, порушуються їхні права і свободи, діють обмеження на отримання професій, освіти тощо), коли владні структури не відгукуються на інші форми за-явлення громадянством своїх вимог. Внаслідок цього знижується рівень відданості людей пануючим у суспільстві цінностям, їхня солідарність із цілями політичного режиму, виникає психологічна незадоволеність системою взаємовідносин, що склалися між громадянином і державою, страх перед майбутнім.
Протестна поведінка, прямі (у тому числі й неконвенційні) дії останнім часом набули певного поширення, оскільки вони є безпосереднім способом політичної участі громадян". Проте цей спосіб політичних дій має й свій негативний бік. Право на протест, демонстрацію, мітинг у випадку зловживань чи крайнього загострення протистояння може призвести до насильства, руйнівних наслідків і навіть людських жертв. Прямі дії, які виходять з-під контролю, ведуть до хаосу, порушення громадського порядку, до занепаду демократичного процесу, що може мати своїм наслідком втрату прав і свобод людини.
В цілому протести є випробуванням демократії. Вони покликані радше надавати громадянам реальну можливість виразити свої інтереси та переконання, а не служити засобом примусу чи залякування. Тому треба усвідомлювати різницю між мирним протестом, метою якого є отримання підтримки широкого загалу, та руйнівним, деструктивним протестом, який призводить до розколу суспільства та втрати підтримки.
Головним тут стає завдання збереження балансу: захистити право на свободу висловлювань і зборів з одночасним утриманням громадського порядку і опором спробам залякування чи насильства. Придушення мирних протестів в ім'я порядку може перетворитися в репресії; але й дозволяти некон-трольовані протести — значить заохочувати до анархії, хаосу.
Для досягнення такого балансу, мабуть, не існує якоїсь магічної формули. В кінцевому підсумку все залежить від відданості громадян демократичним
63 Найяскравішим їх виявом були упродовж 1999-2002 pp. виступи «антиглобалістів» у містах, де відбувалися форуми важливих міжнародних організацій: ВТО, МВФ, лідерів провідних країн світу з економічних питань у Давосі (в 2002 р. - у Нью-Йорку), а також масові заворушення в Аргентині 2002 p., що призвели до почергової зміни кількох урядів, не спроможних справитися з фінансовою та загалом економічною кризою в цій країні. Меншими, але все ж значними за своїми масштабами, були акції протесту в Україні у 2000-2001 p., пов'язані із загибеллю за нез'ясованих обставин журналіста Г. Гонгадзе і так званим касетним скандалом.
Частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ
цінностям та інститутам, правам і свободам окремої людини. Бажано, щоб протести використовувались тільки для організації публічного тиску проти несправедливої політики і не були домінуючою формою громадянської участі.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 48 | Нарушение авторских прав