Читайте также:
|
Відносно низька ефективність здійснення політичними партіями України своїх головних завдань призводить до доволі суперечливої ситуації, коли йдеться про виконання ними їхніх латентних функцій.
Наприклад, в Україні є багато партій, які і за назвою, і за програмними принципами намагаються репрезентувати інтереси сільського населення, жінок, молоді, деяких інших соціальних груп. Але більшість із них не мають реальної підтримки з боку тієї соціальної групи, репрезентацію інтересів якої вони декларують.
Слабким місцем у діяльності політичних партій України с також виконання ними функції узгодження інтересів, особливо в стінах парламенту.
10. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ
На виборах близькі за ідеологічною ознакою партії усе ж намагаються створювати виборчі блоки і політичні коаліції. Так, на парламентських виборах 1998 р. було створено 9 виборчих блоків. Як правило, вони складались з двох політичних партій (тільки в одному випадку — з трьох). Ефективність таких вузьких політичних коаліцій була низькою. Тільки один блок (СПУ-СелПУ) подолав 4-відсотковий бар'єр та ще 2 отримали близько 3% голосів виборців, а деякі взагалі посіли останні місця у виборчих перегонах, отримавши менш ніж 0,2% голосів.
Зрозуміло, що такі блоки не могли послужити основою для стійких парламентських коаліцій. Після виборів почалось перегрупування сил, перетягування депутатів з однієї фракції в іншу, а необхідна для прийняття законів більшість утворювалась ситуативно і на тимчасовій основі. Пізніше, під тиском Президента України і під загрозою можливого розпуску Верховної Ради парламентську більшість було сформовано, але вона також виявилась нестійкою, бо багато в чому залишалась штучним політичним утворенням. Непартійний і некоаліційний уряд В. Ющенка від самого початку його створення перебував у дуже складних відносинах з цією хиткою й суперечливою більшістю, а його відставка, організована провідними партіями більшості, привела до розвалу самої більшості.
Партії, що найбільше домагалися відставки уряду Ющенка — СДПУ(о), Демократичний союз та інші — на перший погляд вимагали від нього саме узгодження інтересів. Однак цей уряд не був їхнім представником і намагався проводити незалежну політичну лінію. Для демократичних країн справді є нормою, коли уряд виконує волю більшості і є похідним від неї. Але й більшість тут не постає довільно, а залежить від результатів виборів. Тобто, щоб українські партії могли в майбутньому стати джерелом постачання кадрів для уряду й через них проводити свою політику, виконуючи таким чином представницькі й узгоджувальні функції, вони повинні після виборів утворити у Верховній Раді більшість, або, іншими словами, урядову коаліцію партій відповідно до результатів народного волевиявлення. Перешкодою тут є відсутність у Конституції України статті, яка б зобов'язувала Президента формувати уряд саме з тих партій, які входитимуть до коаліції партій-переможців.
Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть виконувати свої передвиборні програми. У такому разі має об'єднатися й політична опозиція (спершу, очевидно їх буде дві або декілька), яка отримає шанс боротися за владу на наступних виборах, а у міжвиборчий період — критикувати політичний курс правлячої коаліції, уряду та виробляти альтернативний курс.
На виборах 2002 р. партії, число яких за чотири останніх роки зросло майже у 2,5 рази, приділили більшу увагу утворенню виборчих блоків, причому
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав