Проблеми розвитку демократії в сучасній Україні

Створення інституційної основи незалежної Української держави. Як

стверджують політологи, які займаються демократичними переходами, до найістотніших (вихідних) передумов демократії належить наявність стійкої й легітимної політичної одиниці, в кордонах якої можуть виникати й розвиватися демократичні інститути. Інакше кажучи, хоч би якою великою цінністю була для нас демократія, все ж її утвердженню має передувати формування держави, леґітимність якої не ставиться під сумнів її громадянами. Важливим чинником є також формування національної єдності й загально-іаціональної ідентичності, які надають державному утворенню ознак ціліс-гості й достатньої для демократичного функціонування єдності, а громадя-гам - почуття відповідальності за свою державу та той політичний лад, який ^г ній утверджується.

1983. -Т. 3. Грицак Я. Нарис історії України. - С. 297. 16

¹¹⁹ Там же.

Українська суспільно-політична думка в XX ст: Документи і матеріали. - Нью Йорк,

Кінець 80-х - початок 90-х років XX ст. у політичному житті України, як і в житті інших республік колишнього СРСР, характеризувався, з одного боку, процесами лібералізації тоталітарного режиму та відродженням різноманітних форм громадської активності, а з іншого — виявами кризи леґітим-ності радянської імперії й бурхливим наростанням національно-визвольних рухів. Саме в цей період утворилася мережа громадсько-політичних організацій, товариств, клубів, що забезпечували поступ країни від тоталітарної однопартійності до демократії. їх увінчало створення у 1989 р. Народного Руху України - наймасовішої і найвпливовішої громадсько-політичної організації, що зіграла значну роль у боротьбі за незалежну Українську державу та в її подальшій демократизації. Ще до здобуття незалежності демократичні сили, об'єднані в Демблок на чолі з НРУ, здобули на виборах до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. 27 % депутатських мандатів і утворили першу парламентську опозицію до комуністичної більшості, названу Народною Радою. До неї увійшло 125 депутатів.

Народна Рада розгорнула активну діяльність з підготовки проекту Декларації про державний суверенітет України, що була прийнята 16 липня 1990 р. Декларація проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування національним багатством, самостійне створення банкової, цінової, фінансової, митної і податкової систем, право мати власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки. В Декларації підкреслювалося, що у своїх відносинах з іншими республіками та при розгляді питання про підписання нового союзного договору у межах СРСР Україна керуватиметься принципами рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Оскільки статті нового Союзного договору, який готувався в цей час у Москві, не узгоджувалися зі статтями Декларації, Верховна Рада України, йдучи на канікули у червні 1991 p., не підтвердила своєї згоди на його підписання, відклавши розгляд договору на вересень. Фактично такий крок означав відмову України від участі у призначеній на 20 серпня церемонії вступу усіх республік в «оновлений союз». Це стало одним із найголовніших поштовхів до створення в Москві так званого Державного комітету з надзвичайного стану, недолугі спроби якого відновити тоталітарні методи керівництва за умов широкого розгортання демократичних і національно-визвольних рухів тільки пришвидшили остаточний розвал СРСР, на території якого утворилось 15 незалежних держав. Більшість із них обрали демократичний шлях розвитку, пізніше продемонструвавши різні можливості й різну міру готовності пройти його до кінця.

24 серпня 1991 р. Надзвичайна сесія Верховної Ради України прийняла Акт проголошення незалежності України, що утверджував повну державну

незалежність України. Для підвищення леґітимності цього акту 1 грудня 1991 р. було проведено Всеукраїнський референдум, на якому 90,9% виборців, що взяли участь у голосуванні, підтримали рішення Верховної Ради. Одночасно з референдумом відбулися вибори першого Президента України. Перемогу на них одержав тодішній Голова Верховної Ради Л. Кравчук, набравши 61,59% голосів.

Відповідно до нового статусу України в Конституцію колишньої УРСР були внесені істотні зміни і доповнення, які змінили структуру органів державної влади та взаємовідносини між ними. Було прийнято демократичний закон про громадянство, згідно з яким усі, хто постійно жив на території України і не заперечував проти набуття українського громадянства, отримали статус громадянина України. Було затверджено державний прапор, малий герб та гімн України; створені служба безпеки, національна гвардія, прикордонні війська, митна служба. На основі нових законів розпочалася розбудова національної економіки, створення фінансово-кредитної, грошової, податкової систем. Отже, протягом 1990-1991 pp. український народ, що упродовж століть прагнув до самостійності, запровадження політичного ладу відповідно до своїх цінностей та уявлень, нарешті самовизначився, створивши незалежну державу, що продовжила розпочатий ще СРСР у час горбачов-ської «перебудови» перехід до демократії.

Попри відсутність політичного досвіду й інші вади української політичної еліти, уже в перші роки незалежності вона зуміла показати й деякі позитивні з точки зору руху до демократичних інститутів і процедур сторони. Звичайне для посткомуністичних країн протистояння між президентом і парламентом в Україні жодного разу не вилилося у відкритий збройний конфлікт на кшталт жовтневих подій 1993 р. у Москві. Навіть за умов небезпечного загострення ситуації в Криму уряд не спокусився на силові методи її розв'язання. Незважаючи на гостру політичну боротьбу між прибічниками Л. Кравчука і Л. Кучми під час виборів 1994 p., передача президентської влади відбулася мирним шляхом.

Стрижнем державотворчого процесу протягом першої половини 90-х років XX ст. був конституційний процес, що мав забезпечити утвердження стійкої системи державної влади, національної правової системи, законності й правопорядку. Він започаткований ще 1990 р. прийняттям Декларації про державний суверенітет та створенням Верховною Радою у жовтні 1990 р. Комісії з розробки нової Конституції України, а завершився прийняттям нової Конституції України у червні 1996 р.

Розгортання конституційного процесу ускладнювалось сповільненим виробленням науково обгрунтованої моделі майбутнього суспільно-політичного устрою, протистоянням гілок влади та непримиренною боротьбою навколо питань законодавства різних політичних сил. Певного консенсусу

Дата добавления: 2015-11-26