Виховання юнака

Пристрасть і її виховання

Чоловік взагалі не створений для того, щоб завжди залишатися в дитинстві. Він виходить з нього в призначений природою час, і цей критичний момент, хоча досить короткий, робить тривалий вплив.

Як рев моря задовго передує бурі, так і про цей бурхливий переворот віщує гуркіт зароджуваних пристрастей; глухе вирування попереджає про наближення небезпеки. Зміна в настрої духу, часті спалахи, постійне душевне збудження роблять дитину майже невгамовною. Вона стає глуха до голосу, який досі вмів викликати в неї слухняність, — це розлючений лев; він не пізнає свого сторожа і не хоче більше, щоб ним керували.

До моральних ознак настрою, що змінюється, приєднуються помітні зміни зовнішнього вигляду. Фізіономія розвивається і набуває певного характеру; рідкий і ніжний пушок внизу щік темніє і густішає. Голос змінюється або, точніше, пропадає: він не дитина і не чоловік і не може взяти тон того або іншого. Його очі, ці органи душі, які досі нічого не говорили, знаходять мову і вираз; зароджуваний вогонь оживляє їх; їх жвавий погляд, який ще зберігав вираз святої невинності, вже втратив вираз первісної простоти; він вже почував, що вони можуть говорити занадто багато; він вже вміє опускати їх і червоніти; стає чутливим, ще не знаючи, що він почуває; він неспокійний, не маючи причини непокоїтися. Все це може настати повільно і ще залишити вам час; але якщо його жвавість стає занадто нетерплячою, якщо його збудження перетворюється на несамовитість, якщо він раз-у-раз дратується або розніжується, якщо він проливає безпричинні сльози, якщо в присутності предметів, які починають ставати небезпечними для нього, його пульс прискорюється і зір запалюється, якщо рука жінки, яка доторкнулася до його руки, змушує його здригнутися, якщо він ніяковіє і стає несміливим в її присутності, — Уліссе, о, мудрий Уліссе, бережись! Міхи, які ти зав'язував так ретельно, відкриті; вітри вже вирвалися на волю; не кидай ні на хвилину стерна, або ж усе загинуло.

Ось друге народження, про яке я говорив; ось коли людина справді народжується до життя і коли ніщо людське не чуже їй. Досі наші піклування були тільки дитячою забавкою, тільки тепер вони набувають свого справжнього значення. Ця епоха, коли закінчується звичайне виховання, є, власне, та, коли повинно початися наше; але щоб краще викласти цей план, кинемо загальний погляд на порядок речей, з яким доведеться мати справу.

Наші пристрасті — головні знаряддя нашого збереження; отже, намагатися знищити їх — справа така ж даремна, як і смішна; це значить контролювати природу, переробляти створіння Бога. Якби Бог звелів людині умертвляти пристрасті, якими наділив її, то Бог бажав би і не бажав; Він впав би в суперечність з самим собою. Ніколи Він не давав цього безумного веління, нічого подібного не написано в серці людському; і те, чого Бог вимагає від людини, Він не передає їй через іншу людину, Він говорить їй це сам, Він закріплює це в її серці.

Того, кому спало б на думку перешкоджати зародженню пристрастей, я вважав би майже за такого ж божевільного, як і того, хто надумав би знищити їх; і ті, хто уявляє, що такий був досі мій план, звичайно, дуже погано зрозуміли мене.

Ті, які бажають вести юнацтво шляхом розсудливості, щоб вберегти його від пасток чуттєвості, прищеплюють йому огиду до кохання і ладні поставити за злочин саму думку про неї в її віці, начебто кохання створене для старих. Усі ці фальшиві уроки, викривані серцем, не переконують. Молода людина, керована надійнішим інстинктом, посміюється нишком з похмурих правил, з якими удавано згоджується, і чекає тільки моменту, щоб зробити їх безплідними. Усе це проти природі. Ідучи протилежним шляхом, я певніше досягну тієї ж мети. Я не буду боятися заохочувати в своєму вихованцеві солодке почуття, якого він жадає; я малюватиму його як вище щастя життя, бо воно таким і є насправді; малюючи його, я бажатиму, щоб він віддався йому; даючи йому зрозуміти, якого щастя дав чуттєвому потягові союз душ, я прищеплюватиму йому огиду до розпусти і зроблю його розумним, роблячи закоханим.

Яким обмеженим треба бути, щоб бачити в зароджуваних бажаннях молодої людини тільки перешкоду урокам розуму! Я зі свого боку бачу в них надійний засіб зробити її слухняною цим урокам. Пристрасті опановують тільки з допомогою пристрастей; спираючись на їх владу, треба боротися з їх тиранією, і знаряддя, здатні регулювати природу, завжди слід здобувати з неї самої.

Еміль шукає наречену

Еміль не створений для того, щоб залишитися назавжди нежонатим; член суспільства, він повинен виконувати його обов'язки. Народжений для того, щоб бути з людьми, він повинен їх знати. Він знає людину взагалі; йому залишається познайомитися з індивідами. Він знає, що робиться в світі; йому залишається подивитися, як у ньому живуть. Час показати йому зовнішність цієї величезної сцени, таємні пружини якої йому вже відомі. Тепер він принесе на неї вже не дурненьке захоплення юного вітрогона, але проникливість прямого й здорового розуму. Без сумніву, його пристрасті можуть одурити його; коли ж вони не одурюють тих, які віддаються їм? Але принаймні він не буде одурений пристрастями інших. Якщо він побачить їх, він дивитиметься на них очима мудреця, не захоплюючись їх прикладом і не спокушаючись їх забобонами.

Подібно до того, як є вік, найбільш придатний для вивчення наук, є вік, коли найзручніше знайомитися із звичаями світу. Той, хто ознайомиться з ними занадто рано, додержується їх протягом усього свого життя без вибору, без роздумування, і хоча з самозадоволенням, але інколи не знаючи, що він, власне, робить. Але той, хто, ознайомившись з ними, бачить їх основу, дотримується їх більше розбираючись, а тому правильніше і з більшою вишуканістю.

Щоправда, не слід також відкладати занадто довго. Той, хто провів усю свою молодість далеко від великого світу, в ньому до кінця життя зніяковілий, вимушений вигляд, невміння говорити до речі, незграбні й вайлуваті манери, від яких уже ніяка звичка до світу не може його відучити і які стають ще смішнішими через зусилля позбутись їх.

Для кожного навчання є свій час, який треба знати, і свої небезпеки, яких потрібно уникати. Особливо багато їх скупчується в даному разі, але я не піддаватиму їм мого учня, не вживши застережних заходів, здатних вберегти його від них.

Якщо я введу його у світ з єдиною метою навчити його, то він навчився куди більшого, ніж бажано для мене. Якщо я до кінця триматиму його далеко від світу, то чого він навчиться від мене? Можливо, усього крім тієї вмілості, яка особливо необхідна для людини і громадянина і полягає в умінні жити з подібними до себе. Якщо я поставлю за мету свого піклування занадто віддалену користь, то вона буде немов неіснуючою для нього; він надає значення тільки теперішньому. Якщо я задовольнюся тим, що даватиму йому розваги, яку користь я принесу йому? Він розніжиться, а не навчиться. Все це ні до чого. Мій спосіб один задовольняє всі вимоги. Твоє серце, кажу я молодій людині, потребує подруги; давай же шукати таку, яка тобі підходить; може, нам нелегко буде знайти її, бо справжня гідність завжди рідкісна, але ми не будемо ні поспішати, ні впадати у відчай.

Без сумніву, така дівчина є, і ми, кінець кінцем, знайдемо її, або принаймні таку, яка найбільше наближається до неї. З таким принадним для нього проектом я вводжу його у світ. Чи потрібно мені говорити ще що-небудь? Хіба ви не бачите, що з мого боку вже все зроблено?

Судіть самі, чи зумію я змусити себе слухати, описуючи йому кохану, яку призначають для нього; чи зумію зробити приємними і дорогими для нього якості, які він повинен любити; чи зумію я настроїти всі його почуття на користь того, що він повинен шукати, й проти того, чого він повинен уникати. Я був би найнезграбнішим з людей, якби не зумів заздалегідь зробити його закоханим у ту, якої він ще не знав. Нічого, що предмет, який я малюю йому, уявний; досить того, що він відвертає його від тих, які могли б його спокусити; досить того, що він скрізь знаходить порівняння, які змушують його віддавати перевагу своїй химері перед реальними предметами, які діють на нього, та й що таке саме істинне кохання, як не химера, брехня, ілюзія? Набагато більше кохають образ, який створюють собі, ніж предмет, до якого його прикладають. Якби того, кого кохають, бачили точнісінько таким, як він є, то кохання зникло б з лиця землі. Коли перестають кохати, кохана особа залишається та сама, що раніше, але бачать її вже не тією: завіса зачарованості падає — і кохання зникає. Уявляючи ж уявний предмет, я владний над порівняннями і легко усуваю ілюзію, породжувану реальними предметами.

Книга п'ята

Дата добавления: 2015-11-26