Кримінально- правовий компроміс

Перш ніж розглядати кримінально-правовий компроміс і специ-фічні відносини, які виникають у зв'язку з ним, необхідно з'ясувати, передусім, що ж являють собою кримінально-правові конфлікти. Саме вони є передумовою виникнення й успішної реалізації компромісних норм, що протидіють цьому негативному явищу. Спробуємо висвітлити сутність (юридичну природу) і дати правове визначення поняття інституту компромісу через призму кримінально-правового конфлікту. Такий порядок є логічним, оскільки компроміс можливий лише за наявності конф-ліктних відносин між сторонами.

У коментованому зведенні англійського законо-давства зазначається: "Здебільшого під злочином ро-зуміється зло, що впливає на безпеку чи процвітання суспільства взагалі, тому суспільство зацікавлене його бороти. Часто це моральне зло, тобто поведін-ка, шкідлива для загального морального духу суспі-льства". Спрощуючи висловлювання і залишаючи його суть, зазначимо, що злочин - це правове явище у нашому суспільстві - замах на суспільні відноси-ни, які охороняє кримінальний закон.

Хоча "визначення поняття злочину у кримінальному законодавстві різних країн неодна-кове, оскільки воно зумовлене певною правовою сис-темою, часом прийняттям кримінального закону, пані-вною політичною та правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо". Його сут-ність завжди залишається незмінною - це зіткнення з узаконеними суспільством ідеологічно-мораль-ними приписами і певними правовими нормами. Суспільне життя не є можливим, якщо його не регулюють суспі-льні норми, якщо постійний нормативний контроль громадської поведінки відсутній, якщо немає примусу до нормативної поведінки. Жодне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносин своїх членів, не спрямовуючи їхньої поведінки. Зіткнення, зде-більшого, відбуваються у випадках, коли індивід ці-нує свої особисті інтереси, устремління й установки понад інтереси інших об'єктів (держави, суспільст-ва, осіб), які охороняє кримінальне законодавство. Проте злочин не можна розглядати тільки як кінцевий результат злочинної поведінки винних. Адже злочин-ність як кримінологічне поняття є наслідком існу-вання суперечностей, історично властивих певному суспільству.

"Злочин і злочинність - явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільс-тва". Але через те, що природа злочину і злочинності має соціальний характер, ці явища слід розглядати у взаємозв'язку із соціальними про-тиріччями.

Протиріччя між особою та суспільством, а точніше між їхніми інтересами, досліджували бага-то вчених-правників. Незважаючи на це питання про злочин як кримінально-правовий конфлікт ще лишаєть-ся на порядку денному.

Протиріччя щодо злочину виявляються в тому, що злочинець протиставляє свою поведінку вимогам будь-якої норми кримінального права. Звичайно конфлікти потребують розв'язання. Держава має величезний ар-сенал прийомів і засобів для цього, але частіше во-на обмежується лише притягненням до кримінальної відповідальності, забуваючи інші нетрадиційні шляхи врегулювання конфліктів, які інколи можуть або мог-ли б бути більш ефективними, ніж стандартні. Йдеть-ся, передусім, про інститут компромісу, який, на жаль, ще досить рідко використовують у практиці за-стосування права.

Протиріччя є основою кожного злочину, його ру-шійною силою. Вони характеризують відмінність по-глядів осіб, які вчиняють злочини, та законослухня-них громадян на соціальні цінності, які охороняють-ся кримінальним законодавством. Протиріччя стають об'єктом соціально-правової уваги лише за умов до-сягнення рівня конфліктних відносин. Конфлікт (лат. confliktus - зіткнення) - граничне загострен-ня протиріч; зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо.

Досліджуючи цей аспект злочину В.Н. Кудрявцев виокремлює три різні види конфліктів, які безпосе-редньо стосуються цієї проблематики: зовнішній (злочинець - потерпілий); внутрішній (боротьба мо-тивів); конфлікт між поведінкою злочинця та право-вими нормами.

Оскільки будь-які суспільні відносини передба-чають взаємодію суб'єктів і стосунки між ними, то злочин як конфліктне відношення складається залежно від змісту певної діяльності суб'єктів такого від-ношення. З одного боку - це порушення вимог кримі-нального закону особою, яка вчинила злочин, а з іншого - реакція держави на таке порушення, опосередкована діяльність органів держави, поклика-них боротися зі злочинністю.

Ідея компромісу і компромісних норм здається новою і не властивою вітчизняному праву. Проте пе-реважна більшість цивілізованих країн вже офіційно визнали та широко застосовують цей нетрадиційній інститут у протистоянні сучасній злочинності, деда-лі сміливіше розширюють сфери й можливості її прак-тичного використання, причому, як підтверджує зару-біжний досвід, - досить-таки успішно. До того ж у деяких випадках тільки кримінально-правовий компроміс виявляється єдиним правильним засобом розв'язання проблеми.

Критична ситуація, за якої вітчизняний законо-давець обирає позицію очікування, зовсім не випад-кова. Можна припустити, що вона склалася історично. Щоб переконатись остаточно у слушності цього твер-дження, достатньо ознайомитися з правовою літерату-рою радянського часу, яка надто часто оперувала словосполученнями типу "безкомпромісна боротьба зі злочинністю", які є ідеологічною установкою, або звичайним популістським штампом, котрий фактично не містить правового змісту, він є лише "вагомим аргу-ментом", який має переконувати громадськість у посиленні боротьби зі злочинністю. Проте держава (в особі правоохоронних органів) інколи використовує у "безкомпромісній боротьбі" кримінально-правові ком-промісні норми, і при цьому займає дивну позицію замовчування, використовує, очевидно, для того, щоб не називати речі їх дійсними іменами.

Компроміс належить до таких інструментів кри-мінальної політики та права, які мають універсаль-но-прикладний характер, незалежно від пануючої іде-ології і ставлення до них суб'єктів правозастосов-чої діяльності. Компроміс - це той мудрий крок, до якого повинна прагнути держава в особі правоохорон-них органів, каральної системи. До того ж такий дер-жавний курс реально затвердить особливу важливість принципу гуманізму в кримінальному праві і надасть особі, яка перетнула норми кримінально-правової забо-рони, останній шанс.

Причини укладання компромісних угод, залежно від конкретних умов, які диктує сьогодення, можуть бути різними: від вимушеної необхідності до тактич-них хитрощів. Ми розглянемо лише найпоширеніші при-чини, згідно з якими реалізуються компромісні нор-ми:

▪ рятівна альтернатива;

▪ оптимальне рішення;

▪ можлива альтернатива (варіант розв'язання проблеми);

▪ тактичний прийом;

▪ засіб тимчасового призупинення протиріч;

▪ інші варіанти.

Кримінальне право, як і будь-яка інша наука, неможлива без чіткого понятійного апарату. А тому на підставі проведених досліджень пропонуємо таке теоретичне визначення поняття кримінально-правового компромісу.

Компромісні норми - це норми, що гарантують особі, яка вчинила злочин, звільнення від кримі-нальної відповідальності або пом'якшення покарання за умови виконання нею визначених законом позитив-них посткримінальних вчинків, які сприяють реаліза-ції основних завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю.

Дата добавления: 2015-11-26