Стаття 450. Визначення термінів

Видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає офіційний запит про видачу особи, її встановлення на території однієї держави, перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі, а також прийняття рішення за запитом та фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.

Екстрадиційна перевірка - діяльність визначених законом органів щодо встановлення та дослідження визначених міжнародним договором України, іншими актами законодавства України обставин, що можуть перешкоджати видачі особи (екстрадиції), яка вчинила злочин.

Екстрадиційний арешт - взяття особи під варту з метою забезпечення її видачі (екстрадиції).

Тимчасовий арешт - взяття особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину за межами України, під варту на строк, визначений цим Кодексом або міжнародним договором України, до отримання запиту про видачу (екстрадицію).

Тимчасова видача - видача на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності, з метою запобігання закінченню строків давності або втрати доказів у кримінальній справі.

Стаття 451. Загальні умови видачі особи (екстрадиції)

Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців.

Запит компетентного органу іноземної держави про видачу може розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення направляються та розглядаються у такому самому порядку, як і запити про видачу особи (екстрадицію).

Як правило, видача здійснюється на підставі договору між відповідними державами. Це може бути або двосторонній договір, або багатобічна конвенція, учасниками якої повинні бути як запрошуюча, так і запрошувана держава. Прикладом такої конвенції є Європейська конвенція про видачу 1957.

В принципі видача може здійснюватися і без договору, якщо це передбачається законодавством запрошуваної сторони.

Видача злочинців — право держави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.

Видача може здійснюватися лише відносно певних злочинів — як правило, їх список або критерії їх визначення (тяжкість покарання тощо)встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.

При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обгрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті.

Згідно зі світовою практикою, у більшості країн світу своїх громадян не видають. Цей принцип закріплений в конституціях багатьох держав, в тому числі у Конституції України.

Усі країни ЄС мають між собою правові угоди, що дозволяють видачу своїх громадян. Великобританія, згідно з Актом про екстрадицію 2003, зобов'язана видавати у тому числі і своїх громадян в ряд держав, з якими вона має відповідні міжурядові угоди.^[1] Аналогічна ситуація в США.

Процедура видачі починається з напряму однією державою іншому відповідного запиту. Зазвичай передбачається складання запиту або на мові запрошуваної сторони, або на одному з мов міжнародного спілкування (англійська, французька — залежно від вимоги запрошуваної сторони). Запити передаються або через міністерства закордонних справ, або безпосередньо через правоохоронні органи (міністерства внутрішніх справ, юстиції, прокуратури тощо).

У разі затримання передбачуваного злочинця в запрошуваній державі починається судова процедура. Роль суддей — підтвердити юридичну обґрунтованість запиту і дотримання всіх відповідних вимог. Якщо суд відхиляє запит, процедура припиняється. Якщо ж суд підтверджує можливість видачі, рішення ухвалюється адміністративними органами. Вважається, що остаточне рішення про видачу особи носить політичний характер.

§ 10. Чинність кримінального закону в часі

Згідно зі ст. 6 КК України злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння. Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання2. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має. Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк — до закінчення такого строку. Питання набрання законної сили законом врегульовані ч. 5 ст. 94 Конституції України так: "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування". Офіційними джерелами, в ' Докладніше див.: Коментар... — С. 29—31. 2 Формулювання ч. 2 ст. 6 КК про зворотну силу кримінального закону щодо діянь, вчинених "до його видання" є невдалим. Очевидно, що в даному разі мова має йти не про видання кримінального закону, а про набрання ним чинності. 53 яких публікуються закони, є Відомості Верховної Ради України та газета "Голос України". Згідно з ч. 1 ст. 6 КК злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак ч. 2 ст. б обумовлює випадки, коли прийнятий новий закон усуває злочинність діяння або пом'якшує покарання за нього. Такий закон має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання чинності на діяння, вчинені до його видання. Проте закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має (ст. 58 Конституції). Усунення або встановлення караності діяння, а також пом'якшення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину. Якщо закон виключає караність діяння, він має зворотну силу — діяння, вчинене особою до набрання сили цим законом, більше не вважається злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна підлягає закриттю за відсутністю складу злочину. Якщо особа вже засуджена і відбуває покарання за певне діяння, то на підставі ч. 2 ст. 54 КК вона підлягає звільненню від покарання у порядку ст. 405' КПК. Така особа, а також особа, яка повністю відбула покарання за це діяння, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 55 КК визнаються такими, що не мають судимості. Зворотну силу має і закон, який пом'якшує покарання. Пом'якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону, який набув чинності, як щодо основних, так і щодо додаткових покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом'якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого новим законом, на підставі ч. З ст. 54 КК у порядку ст. 405' КПК. При цьому ч. З ст. 54 передбачає два варіанти співвідношення покарання, яке було призначене засудженому за "старим" законом, із санкцією нововиданого закону: 54 а) покарання за "старим" законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями одного і того самого виду; при цьому максимальна межа санкції нововиданого закону менша від покарання, призначеного за "старим" законом; б) покарання за "старим" законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями різних видів;

при цьому максимальна межа нововиданого закону передбачає більш м'який вид покарання. За обома варіантами призначене засудженому за "старим" законом покарання зменшується до максимальної межі санкції нововиданого закону. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має. Особа, яка вчинила злочин до набрання чинності цим законом, відповідає за законом, який діяв під час вчинення даного злочину. Наприклад, особам, які вчинили крадіжки індивідуального майна громадян до 16 лютого 1993 p., коли набув чинності Закон "Про внесення доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України" від 26 січня 1993 p., що посилив покарання за даний злочин, суд повинен призначати покарання за санкцією ст. 140 у попередній редакції.

Дата добавления: 2015-11-26