Читайте также:
|
ВСТУП
Усіма можливими способами треба запалювати
в дітях палке прагнення до знань і до учіння.
Я.-А. Коменський
Як прищепити учням інтерес до науки? Як активізувати їх пізнавальну діяльність на уроці? Як зробити процес навчання більш результативним? Мабуть, ці та подібні питання постають перед кожним учителем, і кожен з нас у процесі інтенсивних пошуків, роздумів і спроб знаходить власне рішення. Уміння вибрати з існуючих методів такі, що не просто збагатять учнів знаннями, а й готуватимуть їх до активної і творчої праці, – один з основних критеріїв педагогічної майстерності.
Сьогоднішня школа – це завтрашнє суспільство. Отже, сьогодні, як ніколи раніше, перед школою постає проблема виховання свідомої людини, з достатньо сформованими компетентностями, які дають їй змогу успішно виконувати будь-які життєві та соціальні ролі.
Вчитель має бути творцем. Він повинен розуміти необхідність природного розвитку дитини, створювати довкола дитини атмосферу здорової діяльності, пробуджувати в дитині високі почуття, викликати в неї самостійну думку, ініціативу і той неспокій, що раз у раз шукає нової правди, нової краси і не костеніє на чужому, пасивно прийнятому з чужих уст.
Часто вчитель зазнає труднощів у процесі організації пізнавальної діяльності учнів, що спрямована на розвиток їхнього творчого мислення,
активності та самостійності в пізнанні. Учні, навіть добре засвоївши матеріал, не завжди вміють використати знання для нестандартних завдань, що вимагають нешаблонного мислення.
В. О. Сухомлинський зазначав: «Пізнання саме по собі є дивовижним, чудовим процесом, що пробуджує живий і незгасний інтерес. У природі речей, у їх відношеннях і взаємозв’язках, у рухові і зміні, в людських думках, у всьому, що створила людина, – невичерпне джерело інтересу. Це джерело інтересу приховано в глибині; до нього треба добратися, докопатися, і часто трапляється так, що сам процес “підкопів ” до сутності природи речей і їх причинно-наслідкових зв’язків є головним джерелом інтересу».
У сучасній освіті актуальним є питання оновлення навчально-виховного процесу, який будується відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їх самостійності та творчої активності. Необхідно організувати навчання відповідно до здібностей дитини, її здатності до навчання і таланту.
Мета навчання – виховання в учнів бажання та вміння вчитися. Комплекс знань, умінь і навичок – це база для набуття життєвих компетентностей, які допоможуть дитині орієнтуватися в сучасному суспільстві та подальшому навчанні.
ПОНЯТТЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ.
“Ми захоплюємося нашою наукою, але як заразити молодь цим захопленням? Звичайний у цих випадках метод – здивувати, вразити. Проблема в тому, що людину не можна здивувати, якщо вона не знайома з тією ситуацією, у яку ваш сюрприз вносить вирішальні зміни. Але в кожній сфері для новачка можна знайти захопливий, повчальний бік справи й подати її у формі, що викличе гострий інтерес. Це не кожному дано, але в цьому полягає “секрет мистецтва лектора” (Карл Дарроу).
“Світоглядні почуття виступають як внутрішні умови, включені в загальний ефект, визначені закономірним відношенням зовнішніх і внутрішніх умов. Від такого узагальненого, підсумкового відношення людини до життя залежить і поведінка людини в будь-якій ситуації, у якій вона перебуває, і ступінь її залежності від тієї ситуації або свободи в ній ”.
(С.Л Рубінштейн)
Мотивація – це так звані психічні явища, що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії, учинку, що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.
Мотиваційна поведінка – це результат дії двох чинників: особистісного та ситуаційного.
Особистісний чинник – це потреби, мотиви, настанови, цінності;
Ситуаційний чинник – зовнішні умови, наприклад: поведінка інших людей, оцінки й реакції оточення.
Мотив – усвідомлена потреба, яка викликає активність людини й визначає спрямованість цієї активності.
Стимул – спонукальна причина (звичайно зовнішній вплив), що суб'єктивно сприймається й викликає спрямовану активність людини. У деяких випадках стимул може стати мотивом, для чого людина мусить усвідомити стимул, «переробити» та відбити його у свідомості.
Мотивування – пояснення людиною причин своїх дій із посиланням на обставини, що спонукали її до вибору певної дії.
Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують поведінку людини. У разі зовнішньої мотивації чинники, що регулюють поведінку, не залежать від внутрішнього «я» особистості.
Внутрішня мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує самоповагу особистості.
«Люди поринають у діяльність заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення іншої мети.» (Рубінштейн С.Л.)
Взаємозв'язок мотивації з характером навчальної діяльності
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав