Читайте также:
|
Принципи - це
-основні, вихідні положення, що виражають правові засади, суть, зміст і значення міжнародного співробітництва;
- сфера їх дії охоплює всі форми міжнародної співпраці у боротьбі з міжнародною злочинністю;
- ці положення закріплені у міжнародних договорах;
- їх порушення веде до припинення міжнародного співробітництва з державою-порушницею чи відмову у співпраці.
Виділяють:
-принципи сформовані під впливом МП (сув рівності, пакта сун серванта, невтручання у внутр справи, повага прав і свобод людини, мирне врег спорів, заохочення міжн співроб)
-особливі принципи МКП (подвійної кримінальності, видача особи лише за екстрадиційні злочини, обмеження відповідальності особи максимумом мінімальної санкції за законодавством обох сторін)
15. Розвиток основних принципів міжнародного права в міжнародному кримінальному праві.
16. Вплив основних принципів міжнародного права на формуванні галузевих принципів міжнародного кримінального права.
Особливість принципів МП:
-універсальність (охоплюють всі правовідносини що зд в межах МП)
-векторність (встан мінімум правовідносин)
-секторність (поширюютья на велику кі-ть галузей, кожному принципу відведена певна роль і відповідний обєм правовідносин)
Сув рівність – всутп у співроб як рівні партнери на підставі МД чи принципу взаємності, повага права на переслідування бо воно є абсолютним. Якщо запит співпраці є правомірним – не згода до неї є правопорушенням. Гарантія дотримання принципу – подвійне інкримінування (погодження складу злочинів, санкцій)
Пакта сун серванта – договори повинні дотримуватися в тому обсязі про який дійшли згоди – по видах злочинів, складу злочинів)
Невтручання у внутр справи – переслідування злочинців – це внутр справа кожної конкретної де-ви
Повага прав і свобод людини – при переслідуванні, видачі особи злочинця не можна утискати чи порушувати її права, які надані конституцією і зак-вом (право на захист у суді, соц захист, рівність, право на життя, на пр допомогу.
17. Роль основного принципу міжнародного права суверенної рівності у формуванні міжнародного кримінального права.
Поважання державного суверенітету є складовою основного принципу міжнародного права «Суверенна рівність держав». Прояв цього принципу дає змогу встановити одинакові засади співробітництва для всіх держав без будь-яких переваг чи обмежень. Насамперед, це стосується наслідків, які випливають з державного суверенітету. Вчиняючи злочин, особа посягає в принципі і на державу, оскільки не дотримується встановлених правил поведінки, нехтує заборонами, підриває авторитет держави. Все це приводить до вжиття державою адекватних примусових заходів з метою відповідного впливу і на правопорушника, і на підконтрольне суспільство. В держави, апріорі, виникає так би мовити «право на переслідування». Межі цього права є досить широкими, оскільки держава самостійно, на власний розсуд, виходячи з існуючих реальностей і потреб встановлює обсяг і розмір сатисфакції. Зрозуміло, що в сучасних умовах це право не може бути абсолютним: міжнародне право само по собі коригує критерії переслідування правопорушника. Проте, «право на переслідування» є достатньою підставою для поведінки іншого суб’єкта міжнародного права у міжнародних відносинах. По-суті, поважаючи «право на переслідування» іншого суб’єкта міжнародного права, держава підтверджує повагу до державного суверенітету останнього. Обсяг «права на переслідування» в кожному конкретному випадку визначається державою, що потерпіла від протиправної поведінки, проте максимальну межу переслідування встановлює все ж таки міжнародне право, а точніше – міжнародні стандарти, які покликані захищати індивіда.
«Право на переслідування» виступає як відповідний стандарт, який передбачає, що сторони (в даному випадку – держави) взаємно виконують однаковий і єдиний комплекс дій залежно від того, в якому статусі виступає кожна з них. Правову природу стандарту підтверджує і так зване «подвійне інкримінування» (подвійна кримінальність) - сторона, до якої звернене клопотання також розцінює поведінку індивіда як протиправну, а особу – як злочинця. Тобто, по-суті поводження з такою особою – це поводження із злочинцем. Така конструкція правовідносин дозволяє дещо уточнити термінологію. Виходячи з вищенаведеного, переслідування злочинця – це реалізація суверенного права держави, а співробітництво чи взаємодія відповідно – забезпечення поваги державного суверенітету іншої держави і «права на переслідування» як одного із його наслідків.
18. Роль основного принципу міжнародного права невтручання у внутрішні справи у формуванні міжнародного кримінального права.
Дотримання норм міжнародного права неможливе без доброї волі з боку усіх сторін співробітництва. Гарантією доброї волі є основний принцип міжнародного права «невтручання у внутрішні справи». Для правильного розуміння процесу впливу нормативно-правового змісту цього принципу на співробітництво держав у міжнародному кримінальному праві необхідно розмежувати весь комплекс правовідносин на окремі складові. В даному випадку можна констатувати наступні правовідносини: держава, що потерпіла від правопорушення – злочинець, держава, що потерпіла від правопорушення – держава, до якої звернене клопотання, держава, до якої звернене клопотання – злочинець. Як не дивно, прояв принципу можна від слідкувати на кожному з наведених етапів правовідносин. Так, як вже зазначалося вище переслідування – суверенне право держави, що потерпіла від правопорушення. Для держави, до якої звернене клопотання важливим є лише дотримання іншою стороною міжнародних стандартів в галузі прав людини і основних свобод щодо правопорушника. Процедура обвинувачення та притягнення особи до відповідальності – виключна компетенція держави, що потерпіла від правопорушення. Держава, до якої звернене клопотання не вправі втручатися в ці процедури, ставити під сумнів їх законність, доцільність чи правомірність тощо. Для неї важливим є криміналізація поведінки індивіда, подвійне її інкримінування, факт правопорушення і причетність до цього особи.
Визнання судових та процесуальних дій і процедур сторонами є взаємним. Кожна із сторін співробітництва погоджується, що вчинені процесуальні дії іншою стороною є належними і легітимними настільки, наскільки вони могли б бути вчиненими у відповідності до власного, національного законодавства. Така ситуація спрощує співробітництво, оскільки не вимагає від сторін використання процесуальних дій, характерних для законодавства іншої сторони і жодна із сторін не вправі претендувати на те, що інша сторона погодиться вчинити ті чи інші процесуальні дії чи процедури не притаманні її процесуальному праву. Взаємне визнання договірними державами дійсності (юридичної сили) офіційних документів є невід’ємною складовою співробітництва саме завдяки подвійній кримінальності. У літературі виділяють “принцип доказової сили офіційних документів”, що здобуті компетентними органами іноземної держави на її території,водночас обмежуючись лише документами, що можуть бути використані як джерела доказової інформації, чи “принцип рівності доказаної сили доказів”
19. Роль основного принципу міжнародного права поважання прав людини і основних свобод у формуванні міжнародного кримінального права.
Контекст цього принципу включає всі кодифіковані мінімальні міжнародні стандарти, спектр яких є досить широким і включає зокрема, і гарантії права на життя, і процесуальні гарантії, і багато інших. В даному випадку і міжнародне кримінальне право, і національне право їх сприймає і використовує як стандарт, як обов’язкову норму поведінки. Відповідно, доцільність використання цих норм в якості галузевих принципів чи будь-яких інших явищ викликає сумнів з кількох причин. Встановлюючи міжнародні стандарти в галузі прав і основних свобод людини, міжнародне право переслідує мету спонукати державу будувати взаємовідносини з індивідами у відповідності до певних правил. Врахування чи використання цих стандартів в практиці держави само по собі витісняє всі інші норми, які суперечать або конкурують ними. Тобто, взаємодіючи в рамках співробітництва у боротьбі зі злочинністю, держави так чи інакше вже керуються цими стандартами. Як наслідок, галузеві принципи необхідно шукати за іншими критеріями.
20. Роль основного принципу міжнародного права добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом у формуванні міжнародного кримінального права.
21. Галузеві принципи міжнародного кримінального права.
Це загальні засади, які розкривають суть і зміст співробітництва по боротьбі з міжн злочинністю.
Принцип подвійної кримінальності: особа вважаєть злочинцем, а її дій – протиправними в обох державах. Першим критерієм для співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю є наявність протиправної поведінкиіндивіда. Особа в якості правопорушника розглядається національним законодавством обох сторін: в іншому випадку це не буде боротьбою зі злочинністю. Наступний критерій - ідентичність злочину для обох сторін: однакова суспільна небезпека, відповідність санкцій за національним законодавством тощо. Лише за даних обставин переслідування правопорушника буде однаковим на території будь-якої із сторін, а покарання – неминучим. Це дозволяє забезпечити легітимність переслідування особи, а сам процес переслідування об’єктивним і закономірним. Подвійна кримінальність є обов’язковою вимогою, невід’ємним атрибутом співробітництва.
Принцип відповідальності особи за злочини, які були предметом співробітництва суттєво обмежує переслідування правопорушника. Особа може вчинити ряд правопорушень, які не увійдуть в перелік екстрадиційних злочинів і переслідування за їх вчинення здійснюватися не буде. Даний принцип зрозуміло розрахований на забезпечення інтересів насамперед правопорушника, проте він не суперечить повазі «права на переслідування» з боку держави що потерпіла від правопорушення. Кожна держава самостійно визначає перелік протиправних дій за які вона вимагатиме видачі злочинця і водночас виражає готовність вчинити так само з правопорушниками, через поведінку яких потерпіла договірна сторона. Фактично, держава диференціює категорії злочинів і визначає для себе пріоритети. З іншого боку, склади злочинів, суспільна небезпека тощо в національних законодавствах не завжди співпадають. Якщо сторони не вжили заходів для формування єдиних підходів до певних категорій протиправних дій, тим самим вони допустили майбутні обмеження у переслідуванні правопорушника.
Принцип обмеження відповідальності особи меншою санкцією за законодавством договірних сторін, як видається є безпосереднім наслідком поваги прав людини і основних свобод. Перебуваючи на території держави, де санкція за правопорушення є меншою, особа так чи інакше претендує на більш гуманний режим. Зважаючи на те, що якби особу переслідували в країні перебування відповідальність була б меншою розмір санкції повинен бути фіксованим не залежно від того де особі буде виноситися покарання. Даний принцип є досить розповсюджений в практиці держав: держави визнають розмір санкції застосованої на території договірної сторони при передачі власних громадян для відбування покарання в країну походження, з іншого боку – держава, яка видала злочинця вправі контролювати за процесом переслідування і винесення покарання на території держави що потерпіла від правопорушення.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 161 | Нарушение авторских прав