Читайте также:
|
Мета інженерно-геологічних розвідувань полягає в установленні з достатніми подробицями геологічної будови місцевості, властивостей умов залягання грунтів і гірських порід, які використовують як основу для земляного полотна і споруд і як матеріал для них.
Грунти верхніх шарів земної поверхні - основний матеріал для побудови земляного полотна дороги. Грунти глибших шарів є основою для всіх дорожніх конструкцій, які зводять під час будівництва дороги, насипів земляного полотна, опор штучних споруд, фундаментів підпірних стінок і т. ін. Від стійкості та умов їхнього залягання залежать стійкість і довговічність дорожніх споруд.
При розвідуваннях з метою складання проекту інженерно-геологічні обстеження безпосередньо в польових умовах у обсязі, який є достатнім при проектуванні земляного полотна, дорожніх одягів і дорожніх споруд для всіх розглянутих варіантів. Для складання робочих креслень ведуть додаткові геологічні розвідування на ділянках зміни раніше накресленого напрямку траси, в місцях індивідуального проектування земляного полотна, а також у разі перетинання трасою зсувних або просадочних грунтів та біля штучних споруд, де це необхідно.
Під час польових грунтових і геологічних обстежень виконують такі види робіт:
- вивчають грунти і гідрогеологічні умови для намічених варіантів траси;
- складають загальну характеристику грунтів на трасі і визначають назви і склад грунтів у смузі траси; складають грунтовий профіль по трасі;
- виконують інженерно геологічні знімання, геофізичні і бурові роботи в місцях переходів через великі водотоки, побудови інженерних споруд та на ділянках з несприятливими геологічними умовами (зсуви, осипи, карсти, болота);
- визначають в полі фізико-механічні властивості грунтів і їхнє залягання, яке впливає на проектування полотна дороги;
- вишукують місця, звідки можна доставити грунт для побудови земляного полотна дороги на ті ділянки, де місцеві ґрунти за своїми властивостями непридатні для побудови стійкого полотна;
- з'ясовують можливість зміцнення місцевих грунтів в'яжучими матеріалами з метою їхнього використання для влаштування основи дорожніх одягів, якщо немає місцевих родових кам'яних матеріалів і транспортування цих матеріалів пов'язане з великими грошовими витратами.
Основними методами дешифрування аерофотознімків є вивчення макро і мікрорельєфу на стереопарах гідрографічної мережі і розподілу місцевості на ділянки, що мають на знімках відтінки щільності тону і кольору фотозображення.
Для забезпечення надійнішого дешифрування використовують еталонні ділянки, обстежені в полі вибірковим методом.
Внаслідок застосування аерогеологічних методів значно скорочується обсяг наземних інженерне геологічних розвідувань.
Геологічні грунтові умови району прокладання траси значно впливають на вибір напрямку та положення її, спричинюючи потребу обходу несприятливих місць або проектування спеціальних споруд для забезпечення стійкості земляного полотна.
Геологічні обстеження мають дати повну уяву про властивості грунтів, які використовують для основи і для спорудження земляного полотна. Успіх польових робіт значною мірою визначається попереднім камеральним вивченням району обстежень, грунтових карт і літератури. На основі обстежень і зарисовування грунтових розрізів у шурфах складають опис грунтів уздовж траси, дають оцінку придатності грантів різних горизонтів для відсипання земляного полотна і рекомендації відносно розміщення їх у насипах, а також визначають будівельну категорію грунтів.
Грунтові обстеження завершують нанесенням грунтових розрізів уздовж траси на поздовжній профіль на основі вивчення колонок бурильних свердловин, шурфів, прикопок і використання різних прикмет на поверхні землі, що дають змогу робити висновок про властивості і залягання грунтів. Найрізкіше змінюється будова грунту при зміні рельєфу. Для вивчення грунтово-геологічних умов при розвідуванні доріг використовують механічне буріння із взяттям зразків грунту з непорушеною структурою. Для цього застосовують ручні мотобури масою 20...25 кг або інструменти ручних комплектів, бурові причіпні установки і бурові самохідні установки на гусеничному ходу або на базі автомобілів підвищеної прохідності.
Свердловини, шурфи закладають на характерних формах рельєфу (рівнині, схилі, бугрі) на відстані 0,5... 2,0 км один від одного залежно від рельєфу і рослинності, а в проміжках між ними роблять прикопки для підтвердження того, що ґрунтова будова не змінилась. Прикопки роблять у вигляді ями площею не менше ніж 0,25 х 0,25 м і 0,5... 1,0 м завглибшки.
Бурові свердловини і шурфи закладають в межах придорожньої смуги до 200 м завширшки у всіх характерних місцях рельєфу.
В обжитій забудованій і зайнятій цінними культурами місцевості ця ширина смуги має бути обмеженою.
У всіх понижених місцях глибина свердловин або шурфів досягає 2 м від поверхні, що дає можливість визначити наявність ґрунтових вод і правильно запроектувати основу опор малих штучних споруд. У свердловині і в шурфі визначають глибину стояння грунтових вод (там, де вони виявлені), а також прикмети верховодки. Кількість шурфів залежить від геологічної складності місцевості. Мала кількість шурфів може дати неправильну уяву про геологічний профіль місцевості. У зв'язку з цим великого значення набуває установлення місць зміни грунтів на поверхні, в яких доцільно закладати уточнювальні додаткові шурфи і свердловини. Укріплення шурфів передбачають у сипучих грунтах з глибини 1 м, в суглинках і глинах - з 1,5 м.
Замість прикопок за допомогою бурофреза закладають мілкі свердловини до 30 см діаметром і до 2...4 м завглибшки.
Бурові свердловини розміщують у місцях, де шурф досягає водоносного горизонту, біля штучних споруд, у виїмках, тобто там, де глибина шурфа недостатня. Місця закладання шурфів, прикопок, свердловин фіксують у пікетажному журналі.
Особливу увагу приділяють інженерно-геологічним розвідуванням у місцях виконання великих обсягів земляних робіт.
На ділянках виїмок до 10 м завглибшки свердловини для вивчення грунтових умов влаштовують через 100... 150 м на глибину 1... 2 м більше, ніж глибина виїмок, але не менше двох на одну виїмку.
Умісцях глибших виїмок і у випадку несприятливих гідрогеологічних умов свердловини закладають, з обох боків траси в шахматному порядку в кількості, необхідній для повної характеристики гідрогеологічних умов, на ділянках розміщення високих насипів шурфи і свердловини влаштовують через 50... 100 м. При цьому обстежується основа на глибину активної зони в середньому на 3...4 м.
У місцях розміщення малих штучних споруд для свердління використовують бури малих діаметрів: 50, 60, 78 і 89 мм. Там, де передбачається проектування моста менше ніж 10м завдовжки і труб під невисокими насипами, закладають одну свердловину 5...8 м, а при довжині моста більше ніж 20... 30 м – дві-три свердловини. При висоті насипу над трубами до 12 м глибину бурових свердловин збільшують до 8... 10 м. Обстежують також місця закладання майбутніх грунтових кар'єрів.
Первинний аналіз для визначення назви ґрунту за дорожньою класифікацією і категорії за трудністю розробки виконує розвідувальна партія в полі. Основні характеристики грунтів (гранулометричний склад, коефіцієнт фільтрації грунтів, пористість) визначають спрощеними польовими методами в період розвідувань, щоб, враховуючи весь комплекс природних умов, можна було обгоунтовано намітити конструкцію і робочі відмітки земляного полотна.
Результати аналізів і рівні розміщення шарів у шурфах і свердловинах використовують для нанесення даних про ґрунти на поздовжньому профілі. В
польових умовах під час інженерне геологічних обстежень мають бути одержані дані міцність і деформативні властивості грунтів. Зразки, взяті із типових залягань для детальної характеристики їхніх властивостей, направляють у щільній і міцній упаковці в стаціонарну лабораторію для докладних досліджень.
Використовуючи матеріали обстежень грунтів, на поздовжньому профілі дороги наносять поздовжній грунтовий розріз паралельно лінії поверхні землі. Вертикальний масштаб грунтового розрізу беруть 1: 50.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 105 | Нарушение авторских прав