Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розум і діалектика

Читайте также:
  1. Quot;Практика маркетингу" допоможе вам краще зрозуміти стратегію загального управління якістю в маркетингу.
  2. Б) Розуміння причинно-наслідкових зв'язків
  3. Вплив занять фізичною культурою на розумову працездатність
  4. Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове виховання дітей
  5. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І ПОРОЗУМІННЯ
  6. Глобальне порозуміння
  7. Діалектика абсолютної і відносної істини

Г.Гегель як творець діал. методу відзначав, що лог. за своєю формою має 3 сторони: 1)абстрактну чи розсудкову; 2)діалектичну (негативний розум); 3) спекулятивну (позитивний розум).

Діалектичний момент або розум негативний полягає в тому, що знімаються кінечні визначення речей, що в силу їх власної природи і відбувається перехід у їх протилежність. Таким чином, розум у його негативному моменті – це така здатність, коли розсудок попередньо довівши протил. до крайності, вони вн. необхідно в силу своєї власної природи перетворюються одна в іншу – і стають собі протил. Кожна протил. зникає в другій, бо вона перетворюється в другу. За Гегелем це і здійснює розум, бо кожна з протил. зникає в 2-й собі протил., її бутя заперечується. Діалектичний момент полягає в тім, що відбувається зняття кінечн. визн. самих себе і їх перехід в свою протил. Діалектика в якості розуму взяте поза контекстом розсудку може рзглядатися як зовн. м-цтво, що вносить плутанину у визнач. поняття і створює видимість суперечності – розум є обєктивний, бо кожна з протил., будучи розділеню сама по собі переходить у свою власну протилежність. В цьому плані діалектика є іманентний перехід одного визнач. в друге, в якому виявляється, що ці визначення розсудку однобічні і обмежені, містять заперечення самих себе. Сутність цього кінечного полягає в тому, що воно саме себе знімає. Отже, згідно діалектики, кожна річ знімається завдяки своїй власній природі – має межу не зовні, а в самому собі. Перехід до розуму зумовлений внут. суперечністю розсудку. Розсудок з одного боку визнає стале, визнач. протилежне і водночас завдяки розсудку це стале, визн. протил. стає динамічним і переходить в свою протилежність. Тому суперечність розсудку дістає своє вирішення саме у межах розуму – він здійснює перехід всього у все, тому за допомогою нього і відбувається діалектика переходу – взаємопереходу. Результа том діалектики розуму є порожнеча (0), це викликано тим, що одна з протил. переходить в другу, отже, вона зникає в другій, стає другою. В результаті від цієї протил. нічого не залишається. Тому діалектика розуму – постійне, неперервне зникання першої в іншій протилежності. Такий момент слугує принципом філософ. скептицизму і релятивізму, оскільки перша сторона протил. переходить в другу, то вона заперечується. Скептицизм і побудований на тому, що в результаті заперечення нічого не залишається від попередньої сторонни заперечення – абстрактнее заперечення грунтується на повному запереченні однієї із сторін. Негативний розум повязаний із функцією заперечення. В цьому плані повяз. понят. діалектики – така діалектика була усвідомлена в межах ант. ф-фії у відомих апоріях Зенона, релятивізмі Критіла, в епоху Нового часу усвідомл. у нім. ф-фа др.пол. XVIII ст. Канта. В нього діалектика негативна, бо в своєму творі «Критика чистого розуму», де викладена така діалектика, вона виступає як діалектика незнання і це тому, що кожна зі сторін прот. не отрим. 2-ою, а лише заперечується іншою. Вони виключають одна іншу – якщо світ кінечний, то він не може бути водночас безкінечний і навпаки. За Кантом з успіхом можна довести, що світ має кінець або що світ є безкінечним. Діалекика полягає в нього у взаємному запереченні сторони протил. і неспроможності як звести воєдино. Прикладом діалектики є філ.. діалектика Сюрена Кєркегора (1813-1845). Він висунув принцип або-або – це означає, що в його вченні має місце несумісність протил. стадій життя особистості – таких стадій як естетична, моральна, релігійна. В ХХ ст. прикладом діалектики є діалектика нім. ф-фа Теодора Адорно (1903-1969) – «Негативна діалектика». В ХХ ст. діалектика зокрема в нім. ф-фів, але вже не в плані проблеми пізнання, а в плані суспільства, спрямована в плані будь-якої соц.. і зосереджена на постійній метаморфозі (переході) сусп. процесу. Така діалетика властива Маркузе Герберху (1898-1976) повертаючись до аналізу сутності ф-фії і діалектики – ми зустрічаємо внут. суперечність: результат д-ності розуму є нуль (голе заперечення) – виявляється, що цей самий розум має справу не лише з переходом і зниканням однієї в іншу, а із поверненням другої в першу, бо йдеться про взаємне зникання – це не просто зникання 2-ї в 1 –ій, а й повернення до себе, відновлення себе.

Позитивний розум осягає нерозвед. протил., що переходять одна в іншу, а осягає ці протил. в єдності – розум крім моменту негативного містить момент позитивний. Сутність останнього в тому, що коли негат. запер. кожної з сторін прот. себе і одержує нуль – позитивний розум засвідчує, що взаємний перехід у протил. – відновлення кожною стороною себе – в процесі переходить в протилежність. Кожна з них, яка є запереч. утрим., але утримується в межах чогось 3-го високого, в межах їх єдності. Їх єдність вже являє собою моменти протил. в 3-му, не самостійному значенні, а тільки моменти. Маємо якість і к-сть. Якість переходить в к-сть, а к-сть може переходити в якість. Але таке зникання якості в к-сті і навпаки, не означає, що вони зникають абсолютно. Виявляється, що в процесі переходу кожна з них відновлює себе і це відновлення себе постає реальністю в чомусь 3-му – в категорії МІРА. Отже, розум має ту властивість, що він стверджує поєднання протил.. Останній – нерозривна єдність, що забезпечується тим 3-м. Отже, чут. споглядання грунт. на ідеї простого, нерозчленованого, загального. Розсудок розділяє це чут.-конкретне на елементи, складн., протилежн. при цьому жостко утрим. Ці сторони в їх сталості, стійкості. Негативний розум полягає в тому, що ці сталі тверді визн. розсудку переходить одна в другу, розум немовби оживляє мертві сторони розсудку, надає їм динаміки. Розум має ту специфіку, що він утв. загальне, але в його межах утримує ті сторони протил., які за допомогою розуму переходить одна в другу і утримує так, що вони не бувають розсудк. форми – в межах цього заг. бувають як сталі. Але така відмінність розсудку і розуму має свої межі – тому що між ними немає неперехідної межі, розсудок може виступати розумним, а розум – розсудковим. Розсудок постає як такий, що міцно тримається своїх визначень, утримує їх у своїй самостійності і сталості, але водночас розсудок є негативний, подібний до розуму, бо він заперечує чуттєво- дане просте і розчленовує його на частини. З другого боку – розум, який визнач. як такий, в процесі якого здійсн. руйнув. протил., але цей же розум що позитивний, він крім того і утримує ці протилежності в їх єдності, зберігає в якості розсудкових моментів у межах цього 3-го.


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 90 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)