Предмет діалектики і філософії

Діалектика і світогляд

Звично у л-рі розглядається взаємовідношення філософії і світогляду. При цьому дискусії ідуть стосовно того, чи є філософія світоглядом чи не є. Є різні думки, але це не наша проблема.
Серцевиною відношення філософії до світогляду є діалектика, тому без неї неможливо розв’язати співвідношення філософії і світогляду. Тому що таке розв’язання буде мати поверховий, інтуїтивний х-тер. Основним питанням світогляду є відношення людина - світ. Це є предмет світогляду. Це відношення реалізується в об’єктивному і суб’єктивному вимірах, а також якщо в об’єкт то й в теоретичному, а якщо в суб’єкт то й у теор. діалект - метод вирішення цього відношення як в об’єктивному так і в суб’єктивному плані.
Об’єктивний світ (природа) переходить у суб’єктивний, людський світ, універсум стає людиною. Це акцентується у діалектиці, як теорії розвитку природи соціальної дійсності у світ людини. Разом з тим є ще й теоретичний момент, тому що коли людина виникла, світ став людиною, тоді людина оволодіває цим світом, і це оволодіння, пізнанням світом є перетворенням об’єктивного у знання людини, в суб’єктивний світ.
Діалектика і розкриває закономірності становлення світу в якості знання, а це і є теоретичне відношення до світу.
суб’єктивний вимір відношення людини до світу в тім, що одержаний світ знанння переходить у об’єктивний світ, бо у прfктиці наше знання, наші ідеї втілюються у предмет, об’єкт.
Суб’єктивний вимір відношення людини до світу - ідеальний вимір, сприйняття світу у формі бажання, потреби, що й досягається у практичній дії.
Отже, світогляд - це уся система людського духу, уся система людських знань. у цю систему входять всі науки і своє місце в цій с-мі займає філософія, як наука. А отже і діалектика. але філософія, як і діалектика, має ту специфіку, що вона розв’язує всі проблеми руху світогляду і всі проблеми освоєння науками зовнішнього світу. Бо діалектика - наука про мислення, а отже і метод мислення, який не зводиться до мислення кожного окремого науковця і практика. Хоч мислення кожного окремого науковця і практика містить інваріантрні форми і закони, якими вони повинні користуватися.
Філософія - не є наукою про світогляд, вона не є світоглядом, бо світогляд - об’ємніше поняття, але в межах філософії, однак, мають місце два типи світогляду, які роблять очевидно філософію світоглядом - матеріалістичний та ідеалістичний. Вони засновуються на відомому принципі відношення мислення до буття: що первинне - мислення чи буття. Однак виявляється що така протилежність матеріалізму до ідеалізму має умовний характер. Ця протилежність має силу в рамках теорії пізнання. Що визнати первинним до знання - буття чи свідомость, що є істинним джерелом. Всі знання походять з досвіду (мат.)
в рамках діалектики, як логіки, така абсолютна протилежність стає відносною.

Історична ґенеза діалектики

Діалектика - складова частина філософії і такою вона була і в історії філософії. Проблематика історії філософії - проблематика діалектики. Для розвитку діалектики необхідний плинний, змінний спосіб життя, тому в застійні часи середньовіччя діалектика не усвідомлювалась. Лише в античності та новому часі свідомість пробуджується до неї. Можна виокремити три періоди розвитку діалектики - теоретичний, практичний, антропологічний.

1 - період розуму: від античної греції до класичної німецької філософії (до сер 19 ст.)

2 - від середини 19 ст до 20х рр 20 ст.(наближення Д до практики,до науки)

3 - від 20х рр 20 ст. до тепер (ноосферний період - пов’язаний з проблемами виживання людини і людства)

1 період поділяється на 2 етапи. 1 етап - антична грецька філософія - наївна діалектика, становлення (Кратил, Геракліт); Маєвтика (Сократ, Платон, Арістотель), категоріальна діалектика, освоєння сутності світу. Властива з боку Платона, Арістотеля та неоплатоніків (Порфирій, Плотін) діалектика бароко або ренесансу має перемінний характер (М. Кузанський, Дж. Бруно), властива єдність конечного і безконечного і т.д.

2 етап - класична німецька філософія (2 пол. 18 ст - 1 пол. 19 ст). на відміну від попередніх етапів, Кант, Фіхте, Шеллінг і Гегель не досліджують окремі принципи чи категорії, а надають їм систематичної форми. у філософії Канта (Критика чистого розуму) є розділ "трансцендентальна логіка, як діалектика". Заслуга Канта в тому, що він вважав діалектику необхідною властивістю людського розуму.

Відмітною рисою класичної нім ф-ї, починаючи з родоначальника її канта, є те, що усвідомлюються і розробляються не лише окремі принципи діалектики, а й система діалектики, як філос. науки. досвід розробки такої с-ми має місце у головному творі канта - критика чистого розуму, де нім філософ відновив діалектику, як вищу форму теор. мислення і вважав її необхідною властивістю людського розуму. Ця діалектика канта позначалась як суперечність розуму (антиномія). Однак діалектика канта мала негативний характер, бо вона засвідчувала не про знання людиною світу, а про його незнання.

Позитивну діалектику розробляє учень канта - фіхте. (1 пол 19 ст.)

Діалектика фіхте зосереджена в його осн творі - основи загального науковчення, і виступає вона в зн формі у вигляді теза-антитеза-синтез. Основним мотивом діалектики фіхте є поєднання протилежностей. Однак діалектика фіхте мала той недолік, що мала кількісний і суб’єктивний х-тер.

Учень фіхте шеллінг винайшов новий принцип діалектики - принцип... з суб в об і навпаки і творі "с-ма трансцендентального ідеалізму" його заслуга в тому, що він відкрив принцип полярності, як основний закон світобудови в одному з осн творів - про світову душу.

Важливим елементом було те, що він глибоко дослідив діалектику свободи і необхідності у своїй філософії історії. Та найбільш системно і глибоко діалектика була розроблена її творцем гегелем у його творі наука логіки. У нього філософська логіка - вчення про категорії, взаємовідношення яких визначається діалектикою. Осн категорії логіки буття-сутність-поняття віддзеркалюють основні ступені людського пізнання. Тому в гегеля має місце співпадіння теорія пізнання, логіки і діалектики. Гегель вважав, що його діалектика - завершення іст.. філософії, тому має місце єдність історичного і логічного. Гегелем завершується 1 етап історії діалектики (теоритичний/пізнавальний)

З 2 пол 19 ст і до 20х рр 20 ст сягає другий період. Він позначається як практичний, духовно-практичний, коли проблематика філософії наближається до життя. помітними є такі концепції діалектики:у філософії життя; у ф-ї марксизму (принцип боротьби протилежностей, класів)цей принцип розглянутий «реформізмом», в ході відносин між якими завершується знищенням однієї з протилежностей)Едуард Берштейн, Карнадцький.

До цього етапу слід віднести екзистенціальну діалектику к’єркегора ("або-або"). Він висуває ідею про несумісність естетичної, релігійної і моральної стадій життя людини. ще є трагічна діалектика атруга габберта (нім), який у творі дух і світ діалектики обґрунтовує неможливість розв. суперечностей між належним станом речей і ідеалом.

заключний етап від 20х до тепер (антропологічний)

три концепції: діалектика екзистенціалізму (сартр), негативна діалектика (теодор дорно), діалектика, зосереджена на суперечностях суч епохи (осн проблема - виживання людини). Перший етап становить власне класичну діалектику, а 2 і 3 разом стан. після класичну діалектику. Відмінності між КД і ПКД. КД:- була зорієнтована на об. світ; була позитивною; заснована на усвідомленні і культивуванні протилежностей і суперечностей; була оптимістичною;революційною; раціональна; як правило була пов’язана змисленням, суспільством і природою. ПКД: антропологічна(екзестицональна); негативна; діалектика відмінностей(Бенедекто Кроче); песимістичною і трагічною;еволюційна; ірраціональна; лише з суспільств, а також з людиною.

Предмет діалектики і філософії

Діалектика (гр. уміння вести бесіду, суперечку, діалог задля досягнення істини) уперше в усвідомленій формі виникла, як складова частина філософії в античній Греції. Ввів у обіг філософії вперше Зенон Алейський. Античний історик Діоген Лаертський писав: фізика, етика і діалектика - три частини філософії. Фізика вчить про світ, і все, що в ньому мислиться; етика - про життя і властивості людини; діалектика турбується про докази для …..до архелая існувала тільки фізика, від сократа бере початок етика, і від зенона - діалектика. В тому значенні, що надав діалектиці Зенона, вона виступає, як мистецтво вести бесіду, щоб усунути суперечність і дійти до істини. Досконалої форми (наукової) діалектика досягла у сократичних діалогах Платона.

Вся послідуюча історія розвитку філософії супроводжується способами асимілювати діалектично організоване розмірковування у склад певної теорії, як цілісної теорії, яка водночас має значення не суб’єктивного таланту вести бесіду, а як рефлексію, що скерована на об’єктивність, де дві конфліктуючі сторони синтезуються у певну ідею об’єктивного значення. Така асиміляція відбулася у німецькій класичній філософії, зокрема у канта, фіхте, шеллінга, гегеля, фейєрбаха і найдосконалішу форму діалектика здобула у Гегеля ("наука логіки"), в чому і полягає його безсмертна заслуга.

Предметом діалектики є царство чистого мислення взагалі. Однак наукою про мислення є формальна логіка також (особливо символічна). Дістає своє визначення, як діалектична логіка, будучи наукою про мислення. Формальна логіка перебуває поза простором, тому істинною філософською наукою є не формальна логіка, а діалектика. Творцем діалектики як логіки і був Гегель. Він писав: якщо із спекулятивної логіки викинути діалектику, то від неї залишиться традиційна формальна логіка. І в стихії мислення діалектика поступає в чітких і прозорих формах (ідеальна) бо мислення найбільш пластичне, тому адекватною сферою діалектики є мислення.

В літературі побутує думка, що наукою про мислення може бути тільки формальна логіка, а діалектика може виступати теорією історичного розвитку (карл поппер "що таке діалектика?"). Без діалектики логіка, як цілісна наука неможлива. Діалектика як логіка є наукою про мислення взагалі (не конкретної людини) і водночас таке мислення притаманне кожному індивіду.

Діалектику як логіку цікавлять не специфічне мислення фізика чи хіміка чи кого ще, а лише ті всезагальні універсальні форми і закони в рамках яких протікає мислення кожного в т.ч. філософа, спеціально мислячого про мислення. Однаково управляють і мисленням про зовнішній світ і мисленням про саме мислення (всезагальні форми і закони мислення і дійсності). Гегель: мислення - вираз, який визначення, що в ньому міститься, приписує свідомості. Кажуть, що в предметному світі є смисл, розум, що дух і природа мають всезагальні закони, згідно яким протікає їх життя і здійснюються їх зміни, то визначення думки володіють також і об’єктивною цілісністю їх існування.

Предметом діалектики, як логіки є мислення у поняттях, але це не означає, що мислення у поняттях є абстрагованим від об’єктивності. Це є питання, яке торкається проблеми походження апарату діалектики, як логіки чи предметного об’єктивного смислу чи суб’єктивного походження. Теорія пізнання грунтується на тому, що мета теорії пізнання - усунути цю протилежність і отримати знання. Формою знання виступають категорії, рефлексивні визначення і поняття. Можна твердити, що категорії діалектики мають об’єктивні підстави виникнення у людській свідомості. Категорії - лише суб’єктивна сфера, що не має відношення до реальності. Це питання теоретико-пізнавальне. істинне питання: що являють собою форми мислення (категорії) самі по собі, об’єктивні до джерела їх виникнення. Категорія причини взята сама по собі (об’єкт) є наслідком за своїм змістом, а наслідок за своїм поняттям є та сама причина, яка виявила себе. Поняття в діалектиці - не те, що у формальній логіці. Мати поняття = розуміти.

Поняттєве мислення - мислення діалектики, як логіки. Історія філософії - історія поняттєвого розкриття категорій. Об’єктивний аналіз категорій засвідчує, що самі по собі не істина, вона поза ними, в протил. категорія.

Істина - одна категорія, що рефлексує, розвивається, переходить в іншу. Перехід, рефлексія і розвиток форми розкриття поняттєвого змісту про категорії. Формальна логіка бере форми мислення як форми, тому категорії не розкривають свого змісту, бо покладання змісту - вияв того, що вона в собі є друга, переходить в другу. чи розвивається у другу. Діалектика є методом логіки, мислення в логіці. До Гегеля ніхто не включав поняття методу. Філософія із заздрістю дивилась на математику, де був метод дедукції. Гегель вводить метод філософського мислення в зв’язку з цим в логіці слід розрізняти зміст в цілому, зміст і форму у їх стосунку. Зміст логіки як діалектики включає в себе форми і закони мислення, включаючи категорії, рефлексивні визначення, поняття і метод.

Змістом стосовно форми в діалектиці виступають категорії, рефлексивні визначення і поняття, а форма - спосіб саморуху внутрішнього змісту логіки і такою формою є діалектика. Категорії чи поняття розглядати без їх зв’язку, тоді вони не виявляють внутрішнього змісту. Змістовність філософії в тім, що їй притаманна діалектика. Предметом є мислення в стихії поняття, мислення взагалі і метод.

---

Дата добавления: 2015-12-08