Тема 5 контроль витрат і стимулювання економії ресурсів

1. РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ВИТРАТИ

2. МЕТОДИ ОЦІНКИ ВИБУТТЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

2.1ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА МЕТОДОМ ІДЕНТИФІКОВАНОЇ СОБІВАРТОСТІ

2.2 ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА СОБІВАРТІСТЮ ПЕРШИХ ЗА ЧАСОМ НАДХОДЖЕНЬ

2.3 ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА СОБІВАРТІСТЮ ОСТАННІХ ЗА ЧАСОМ НАДХОДЖЕНЬ

2.4 ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА МЕТОДОМ СЕРЕДНЬОЗВАЖЕНОЇ СОБІВАРТОСТІ

2.5 ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА МЕТОДОМ НОРМАТИВНИХ ЗАТРАТ

2.6 ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА МЕТОДОМ ЦІНИ ПРОДАЖУ

3. НОРМИ ВИТРАТ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

4. ФАКТОРИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

5. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЇ ЗА ОКРЕМИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ВИТРАТИ

КС 3

ксерокопия

Для визначення собівартості проданих товарів здійснюють наступний розрахунок:

Ср = Вр –Вр * (Нз + Нп): (Вз + Вп)

За методом ціни продажу можуть формуватися витрати структурних підрозділів підприємства при передачі їм для господарської діяльності виробничих запасів.

На собівартість виробничих запасів впливає сума транспортно-заготівельних витрат, яка може включатися безпосередньо у вартість окремих видів виробничих запасів при їх придбанні або узагальнюватися на протязі місяця окремо загальною сумою.

Якщо сума транспортно заготівельних витрат не включається безпосередньо до собівартості придбаних виробничих запасів, а узагальнюється окремо, вона щомісяця розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на об єктах вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

МЕТОДИ ОЦІНКИ ВИБУТТЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

дивись в підручнику с 184

2. 1 ОЦІНКА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ЗА МЕТОДОМ ІДЕНТИФІКОВАНОЇ СОБІВАРТОСТІ

Цей метод може застосовуватись у випадку виконання спец замовлень і проектів, а також при невеликій номенклатурі виробничих запасів. Він передбачає визначення витрат за кожною конкретною одиницею використаних виробничих запасів. Очевидно, що цей метод зручно застосувати при використанні дорогих виробничих запасів. Також (як необхідна умова) кожна одиниця запасів повинна бути забезпечена ідентифікаційним серійним номером. Головною перевагою методу ідентифікації є те, що вартість використаних (проданих) виробничих запасів та їх залишки визначаються за фактичною вартістю. Але в результаті використання даного методу однакові виробничі запаси мають різну вартість. Це не завжди зручно. В залежності від того, які виробничі запаси використано (продано), може коригуватись прибуток (що є перевагою). Проте, на практиці можливість застосування цього методу обмежена з причини різноманітності номенклатури і великої кількості однакових виробничих запасів.

2.2 Оцінка виробничих запасів та формування витрат за собівартістю перших за часом надходження (ФІФО)

Оцінка виробничих запасів за методом ФІФО (від англ. first - in, first out) означає списання їх у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство. Таким чином, при вибутті виробничих запасів будуть спочатку списуватись запаси, що надійшли раніше (за тією вартістю, за якою вони надійшли). Інколи у літературі зустрічається таке визначення методу: „першим прийшов - першим пішов”. Інакше кажучи, цей метод передбачає, що виробничі запаси, які надійшли першими, використовуються у першу чергу. Метод ФІФО логічно застосувати до таких виробничих запасів, як фрукти, овочі, інші продукти харчування, коли перші продукти, що надійшли, повинні використовуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від псування.

При застосуванні методу ФІФО виробничі запаси, які знаходяться у залишку на кінець звітної о періоду формуються із запасів, що надійшли останніми. Таким чином, оцінка виробничих запасів на кінець звітного періоду буде наближена до їх реальної вартості, що справедливо в умовах інфляції (а в Україні спостерігається постійне зростання вартості придбання сировини, товарів та інших запасів). У свою чергу, менша вартість використаних виробничих запасів буде формувати більший прибуток.

Цей метод досить простий та запобігає можливості маніпулювання прибутком, а також забезпечує відображення у залишку суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю. Проте недоліком методу є відображення нереальних (занижених) витрат, що призводять до невиправданого завищення прибутку. У зв’язку з цим застосування методу ФІФО в умовах зростання цін буде сприяти збільшенню прибутку (це не вигідно для підприємства при визначенні дивідендів та податку на прибуток, але при цьому сам прибуток, а також запаси, відображені у залишку, будуть вищими, що є позитивним моментом при необхідності залучення інвестора, при намірах отримані кредит або інших ситуаціях, коли необхідно завищити показники результату діяльності).

Отже, оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що виробничі запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто виробничі запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

2.3 Оцінка виробничих запасів та формування витрат за собівартістю останніх за часом надходження (ЛІФО)

Оцінка виробничих запасів за методом ЛІФО (від англ. last – in, first - out) передбачає, що запаси, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів, тобто проводиться списання запасів у послідовності, зворотній їх надходженню. Цей метод передбачає, що у першу чергу відпускаються у виробництво виробничі запаси, які надійшли останніми (тому його іноді називають „метод складу” - запаси, які надійшли пізніше складуються ближче до виходу, тому їх першими використовують, оскільки до них легше дістатися).

При цьому залишок виробничих запасів, відображений у залишку, буде за вартістю запасів, що надійшли раніше (а ця вартість відрізняється від реальної). Але прибуток буде визначено найбільш достовірно.

Переваги даного методу безпосередньо пов'язані з тим, що ціни постійно зростають. У періоди інфляції метод ЛІФО показує найбільшу собівартість використаних виробничих запасів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Як наслідок - чим більша вартість використаних запасів, тим менший прибуток (і відповідно знижуються дивіденди та податок на прибуток).

Отже, оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

2.5 Оцінка виробничих запасів та формування витрат за методом нормативних затрат

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається де-нормальної потужності.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали.

Цей метод найбільш застосовуваний на підприємствах обробних і галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масове і серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.

Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникнути наднормативні витрати. В такому випадку їх треба списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

2.6 Оцінка виробничих запасів та формування витрат за методом ціни продажу

Метод оцінки запасів за ціною продажу використовується підприємствами для визначення собівартості реалізованих товарів (виробничих запасів) та формування внутрішніх цін, як інструмента економічних відносин між підрозділами підприємства, між останніми і апаратом управління.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари. Сума торгівельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгівельної націнки. Середній відсоток торгівельної націнки визначається діленням суми залишку торгівельних націнок на початок звітного місяця і торгівельних націнок у продажній вартості, одержаних у звітному місяці товарів, на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості, одержаних у звітному місяці товарів.

Отже методи оцінки виробничих запасів при формуванні витрат впливають на виробничу собівартість, валовий прибуток, податок на прибуток, чистий прибуток та дівідентну політику підприємства. Зокрема:

· при використанні методу середньозваженої собівартості чистий прибуток набуває середнього значення, що найповніше відповідає його фактичній величині;

3. Норми витрат виробничих запасів

Норма витрат виробничих запасів являє собою гранично допустиму величину їх витрат (споживання) на виготовлення продукції в умовах конкретної о виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищою ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у своїй сукупності утворюють загальну величину витрат певної о виду виробничих запасів на одиницю виготовленої продукції. Для більшості виробничих запасів норми витрат (Нв) складається:

Нв = Вч + Тв + Ві,

де Вч - корисна або чиста витрата матеріалу; Тв - технологічні відходи і втрати; Ві - інші організаційно-технологічні відходи і втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо. Якість норми витрати тим вища, чим менші в її складі неминучі технологічні та інші відходи і витрати сировини (матеріалів).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат виробничих запасів: аналітичний, дослідний, звітний. Найбільш прогресивним вважається аналітичний метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Дослідний метод зводиться до визначення норм витрат шляхом проведення низки дослідів і досліджень. Суть звітного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) деякого зниження норм у наступні роки.

Розрахунок витрат сировими, матеріалів, покупних і комплектуючих виробів, напівфабрикатів, технологічного палива й енергії за нормами (Овз) складається на основі даних про обсяг виготовлення окремих виробів (Кв) і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, робіт, послуг (Нв) (норм виходу чи видобутку продукції з вихідної сировини).

де Овз - обсяг витрат виробничих запасів за нормами в натуральних одиницях виміру;

Кв - кількість виготовленої продукції (робіт, послуг);

Нв норми витрат виробничих запасів на одиницю продукції (робіт, послуг) в натуральних одиницях виміру.

На основі натуральних норм витрат і цін на виробничі запаси, що споживаються, визначаються норми втрат у вартісному виразі:

де Ввз - вартість виробничих запасів за нормами;

Цн - ціни на виробничі запаси для визначення витрат за нормами.

Для запровадження режиму економії та раціонального використання ресурсів фактичні їх витрати у натуральному і вартісному виразі з врахуванням обсягів господарської діяльності і змін в ціні порівнюють з нормативними витратами. При порівнянні фактичних витрат виробничих запасів, роби, послуг з відповідними нормами визначається ефективність їх використання, яка характеризується поняттями - економія та перевитрата.

Перевитрата означає перевищення фактичних витрат виробничих запасів над витратами, розрахованими за нормами. Економія виникає у разі, якщо фактичні витрати виробничих запасів менші, ніж витрати, розраховані за нормами.

Порівняння витрат можливе за умови тотожних показників обсягів господарської діяльності і цін.

4 Фактори зниження собівартості продукції

дивись в підручнику с 164

Зниження собівартості продукції - важливий фактор підвищення ефективності виробництва.

Для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження.

Під факторами зниження собівартості продукції розуміють всю сукупність рушійних сил та причин, які визначають її рівень та динаміку.

У господарській практиці розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1. Фактори підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нових прогресивних технологій, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки та технології, що застосовуються; краще використання сировини та матеріалів.

2. Поліпшення організації виробництва та праці, тобто вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; впровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо.

3. Зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва.

4. Зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Традиційно зниження поточних витрат на 1 гривню випущеної (товарної) продукції за окремими групами чинників можна визначити, здійснюючи послідовно розрахунки:

- собівартості товарної продукції розрахункового року, обчисленої на основі фактичного рівня витрат на грошову одиницю її обсягу у базисному році;

- сумарної економії витрат на виробництво товарної продукції під впливом дії технічних, організаційних та структурних чинників;

- собівартості товарної продукції розрахункового року, визначеної з урахуванням загальної економії поточних витрат і зміни цін на окремі види матеріальних ресурсів;

- обсягу товарної продукції розрахункового року, обчисленого з урахуванням підвищення цін на виготовлювані вироби;

- абсолютного рівня поточних витрат на 1 грн. товарної продукції розрахункового року і відносного його зниження порівняно з базисним роком.

5 Розрахунок економії за окремими показниками

дивись в підручникус 136

Суму економії, отриману в результаті дії певних факторів, як правило визначають відносно до змінних витрат. У свою чергу, економія матеріальних витрат може бути отримана внаслідок зміни норм витрачання матеріалів, а також зміни цін на матеріали. Така економія може розраховуватися двома способами.

де Н_о, Н₁ - норма витрачання матеріалу до та після впровадження заходів;

Ц - ціна одиниці матеріалу;

ВП к.р. - обсяг випущеної продукції до кінця року з моменту впровадження заходу.

де Ін - індекс норм витрат на матеріли;

Іц - індекс цін на матеріали;

Ум - питома вага витрат на матеріали у собівартості продукції.

Індекси норм витрат матеріальних ресурсів і індекси цін розраховуються за формулами:

де g₁ - обсяг виготовленої продукції у розрахунковому періоді;

m₀, m₁ - норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції відповідно у базовому та розрахунковому періодах;

р₀, р₁ - ціна ресурсу відповідно в базовому та розрахунковому періодах.

Знизити собівартість можна за рахунок економії по заробітній платі, яка обчислюється у такий спосіб:

за рахунок підвищення продуктивності праці

де І пт - індекс зростання продуктивності праці;

І з.п - індекс зміни заробітної плати;

У з.п - питома вага витрат на заробітну плату у собівартості продукції.

Індекс середньої заробітної плати та індекс продуктивності праці (обчислюється для робітників, що працюють за відрядною системою оплати праці) розраховуються за формулами:

де З₀, 3₁ - середня заробітна плата відповідно у базовому та розрахунковому періодах;

П₀, П₁ - продуктивність робітників відповідно у базовому та розрахунковому періодах.

за рахунок зниження трудомісткості

де t₀, t₁ - трудомісткість одиниці продукції до та після впровадження заходу;

П т.с.₀, П т.с.₁ - погодинна тарифна ставка до та після впровадження заходу;

Н - процент відрахувань на соціальні заходи;

Впкр - випуск продукції од кінця року з моменту впровадження заходу і до кінця року.

Зростання обсягу випущеної продукції сприяє відносному зменшенню умовно-постійних витрат на одиницю продукції. Економія умовно - постійних витрат визначається за формулою:

де I уп - індекс зміни умовно-постійних витрат;

І вп - індекс зростання обсягу випущеної продукції;

У уп - питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції.

Для обчислення впливу структурних змін в асортименті продукції на зміну витрат (Сстр), що відносять на собівартість, застосовується формула:

де Со - собівартість товарної продукції в базовому періоді;

Соі - собівартість одиниці i - го виду продукції в базовому періоді;

Аі - кількість і-ї продукції в розрахунковому періоді. Вплив зміни якості сировини (збільшення чи зменшення частки корисного компоненту) визначається за формулою:

де Кя - коефіцієнт якості сировини, який визначається співвідношенням частки корисного компоненту розрахункового та базового періодів.

Дата добавления: 2015-12-08