Короткий зміст. Мотив і мотивація

Мотив і мотивація. Поняття мотиву і мотивації. Диспозиційні і ситуаційні детермінанти поведінки. Основні проблеми мотиваційного психологічного пояснення людських вчинків. Співвідношення диспозицій

(мотивів), потреб і цілей. Загальна будова мотиваційної сфери людини. Основні параметри, по яких оцінюється міра розвиненості мотиваційної сфери. Інтереси, завдання, бажання, наміри як мотиваційні диспозиції. Поняття про мотивацію як про свідомий і несвідомий процес.

Психологічні теорії мотивації. Короткі відомості з історії теоретичної розробки проблем мотивації. Перші мотиваційні пояснення поведінки людини і тварин. Виникнення основних напрямів дослідження мотивації у кінці XIX ст. під впливом теорії еволюції Ч.Дарвина. Теорія інстинктів і біологічних потреб У.Макдауголла. Бихевиористская концепція мотивації(Э.Толмен, К.Халл). Класифікація людських потреб за Г.Маррею і А.Маслоу. Теорії мотивації, що з'явилися на початку XX ст. Сучасні напрями в дослідженнях мотивації поведінки людини. Відмінність новітніх концепцій мотивації від передуючих. Загальний стан справ з розробкою проблем мотивації в нашій країні. Когнітивні теорії мотивації. Поняття і теорія когнітивного дисонансу Л.Фе-стингера. Концепції Д.Аткинсона і Ю.Роттера. Інструментальна дія і його місце в сучасних теоріях мотивації(В.Вроом).

Мотивація і діяльність. Поняття і теорія каузальної атрибуції. Мотивація досягнення успіхів і невдач. Індивідуальні відмінності між людьми, орієнтованими на успіх і невдачу. Атрибуція успіхів і невдач різними індивідами. Поведінка людей з різною самооцінкою у випадках успіхів і невдач. Мотивація досягнення і тривожність. Особова і ситуаційна тривожність. Модель К.Спилбергера, що пояснює вплив тривожності на результати діяльності. Тривожність і екзаменаційні випробування людини. Мотивація безпорадності.

Мотивація і особа. Мотивація, самооцінка і рівень домагань. Потреба в спілкуванні(аффилиация). Мотив влади, його прояв. Індивідуальні відмінності в мотивації влади. Поведінка людей з різними мотивами в експериментальних ситуаціях типу «дилеми в'язня». Мотивація просоци-ального поведінки. Альтруїзм і эмпатия як мотиви. Мотивація агресивності і фрустрація.

МОТИВ І МОТИВАЦІЯ

У поведінці людини є дві функціонально взаємозв'язані сторони: спонукальна і регуляція. Другу ми вже в основному розглянули в попередніх главах, а тепер звернемося до першої. Спонукання забезпечує активізацію і спрямованість поведінки, а регуляція відповідає за те, як воно складається від початку і до кінця в конкретній ситуації. Розглянуті нами психічні процеси, явища і стани: відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, темперамент, характер, емоції — усе це забезпечує в основному регуляцію поведінки. Що ж до його стимуляції, або спонукання, то воно пов'язане з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають пред-

ставление про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонукання, наявні у людини, про зовнішні чинники, які примушують його вісті себе певним чином, про управління діяльністю в процесі її здійснення і про багато що інше. Серед усіх понять, які використовуються в психології для опису і пояснення спонукальних моментів в поведінці людини, найзагальнішими, основнішими являються поняття мотивації і мотиву. Розглянемо їх.

Термін «мотивація» представляє ширше поняття, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як що означає систему чинників, що детермінують поведінку(сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато що інше), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми використовуватимемо поняття «мотивація» переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно(і обумовлено), звертатимемося і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість і активність.

Мотиваційного пояснення вимагають наступні сторони поведінки: його виникнення, тривалість і стійкість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, передналаштування на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають їх вибірковість, емоційно специфічна забарвленість.

Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не описи поведінки. Це — пошук відповідей на питання типу «чому»?, «навіщо»?, «для якої мети»?, «заради чого»?, «який сенс.».?. Виявлення і опис причин стійких змін поведінки і є відповідь на питання про мотивацію вчинків, що містять його.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості початкового і кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому — зовнішні умови і обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, жела-

ниях, інтересах і тому подібне, а в другому — про стимули, що виходять з ситуації, що склалася. Іноді усі психологічні чинники, які як би зсередини, від людини визначають його поведінку, називають особовими диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуаційну мотиваціях як аналогах внутрішньої і зовнішньої детерміації поведінки.

Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій(мотивів, потреб) призводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Його увага у такому разі стає виборчою, а сам суб'єкт упереджено сприймає і оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Практично будь-яка дія людини слідує тому розглядати як двоякодетермини-рованное: диспозиційнно і ситуаційно.

Поведінка особи в ситуаціях, які здаються однаковими, представляється досить різноманітною, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на одні і ті ж питання людина відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання йому задаються. В зв'язку з цим є сенс визначити ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона представляється суб'єктові в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її.

Відомий німецький психолог Клевин показав, що кожна людина характерним для нього чином сприймає і оцінює одну і ту ж ситуацію і у різних людей ці оцінки не співпадають. Крім того, одна і та ж людина залежно від того, в якому стані він знаходиться, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерно для інтелектуально розвинених людей, що мають великий життєвий досвід і здатних з будь-якої ситуації витягнути для себе багато корисного, бачити її під різними точками зору і діяти в ній різними способами.

Миттєву, актуальну поведінку людини слід розглядати не як реакцію на певні внутрішні або зовнішні стимули, а як результат безперервної взаємодії його диспозицій з ситуацією. Це припускає розгляд мотивації як циклічного процесу безперервної взаємної дії і перетворення, в якому суб'єкт дії і ситуація взаємно впливають один на одного, і результатом

цього являється реально спостережувана поведінка. Мотивація в даному випадку мислиться як процес безперервного вибору і прийняття рішенні на основі зважування поведінкових альтернатив.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Мотив на відміну від мотивації — це те, що належить самому суб'єктові поведінки, є його стійкою особовою властивістю, зсередини спонукаючим до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому виді представляє безліч диспозицій.

З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття потреби. Нею називають стан нужди людини або тварини в певних умовах, які їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особи завжди пов'язана з наявністю у людини почуття незадоволення, пов'язаного з дефіцитом того, що потрібно(звідси назва «потреба») організму(особи).

Потреби є у усіх живих істот, і цим жива природа відрізняється від неживої. Іншою її відмінністю, також пов'язаною з потребами, є вибірковість реагування живого саме на те, що складає предмет потреб, тобто на те, чого організму в даний момент часу бракує. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що вимагається. Вона як би веде за собою організм, приводить в стан підвищеної збудливості окремі психічні процеси і органи, підтримує активність організму до тих пір, поки відповідний стан нужди не буде повністю задоволений.

Кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу і умов життя, від місця, займаного відповідним організмом на еволюційних сходах. Менше всього потреб у рослин, які мають нужду в основному тільки в певних біохімічних і фізичних умовах існування. Найбільше різноманітних потреб у людини, у якої, окрім фізичних і органічних потреб, є ще матеріальні, духовні, соціальні(останні є специфічними потребами, пов'язаними із спілкуванням і взаємодією людей один з одним). Як особі люди відрізняються один від одного різноманітністю наявних у них потреб і особливим поєднанням цих потреб.

Основні характеристики людських потреб — сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення. Додатковою, але дуже істотною характеристикою, особливо коли йдеться про особу, являється предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких ця потреба може бути задоволена.

Друге після потреби по своєму мотиваційному значенню поняття — мета. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який в даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо усю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці його поведінки представити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найяскравіше в даний момент на ній освітлено то місце, яке повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача(самого суб'єкта), то це і буде мета. Психологічно мета є те мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, яка сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності.

Мета є основним об'єктом уваги, займає об'єм короткочасної і оперативної пам'яті; з нею пов'язані що розгортається в даний момент часу розумовий процес і велика частина всіляких емоційних переживань. На відміну від мети, пов'язаної з короткочасною пам'яттю, потреби, ймовірно, зберігаються в довготривалій пам'яті.

Розглянуті мотиваційні утворення: диспозиції(мотиви), потреби і цілі — є основними складовими мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними і загальна структура мотиваційної сфери людини представлені схематично на мал. 64.

Кожна з диспозицій може бути реалізована у багатьох потребах. У свою чергу поведінка, спрямована на задоволення потреби, розділяється на види діяльності(спілкування), що відповідають приватним цілям.

Мотиваційну сферу людини з точки зору її розвиненості можна оцінювати за наступними параметрами: широта, гнучкість і иерархизированность. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних чинників — диспозицій(мотивів), потреб і цілей, пред-

ДИСПОЗИЦІЇ(МОТИВИ)

Мал. 64. Загальна будова мотиваційної сфери людини

ставленных на кожному з рівнів. Чим більше у людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим розвиненішою є його мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації таким чином. Гнучкішою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотива-ционного спонукання загальнішого характеру(більш високого рівня) може бути використані більше різноманітних мо-тивационных спонукачів нижчого рівня. Наприклад, гнучкішою є мотиваційна сфера людини, яка залежно від обставин задоволення одного і того ж мотиву може використати різноманітніші засоби, ніж інша людина. Скажімо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо і кіно, а для іншого засобом її задоволення також є різноманітні книги, періодичний друк, спілкування з людьми. У останнього мотиваційна сфера за визначенням буде гнучкішою.

Помітимо, що широта і гнучкість характеризують мотивацион-ную сферу людини по-різному. Широта — ця різноманітність потенційного круга предметів, здатних для цієї людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість — рухливість зв'язків, існуючих між різними рівнями ієрархічної організованості мотива-ционной сфери: між мотивами і потребами, мотивами і цілями, потребами і цілями.

Нарешті, иерархизированность — це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо. Потреби, мотиви і цілі не існують як рядоположенные набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції(мотиви, цілі) сильніше за інших і виникають частіше; інші слабкіше і актуалізуються рідше. Чим більше відмінностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище иерархизированность мотиваційної сфери.

Окрім мотивів, потреб і цілей в якості спонукачів людської поведінки розглядаються також інтереси, завдання, бажання і наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, який, як правило, безпосередньо не пов'язано з якою-небудь одній, актуальною в даний момент часу потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яку несподівану подію, що мимоволі притягнула до себе увагу, будь-який новий предмет, що з'явився в полі зору, будь-який приватний, випадково виниклий слуховий або інший подразник.

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, яка називається ориентировочно-исследовательской. Чим вище на еволюційних сходах стоїть організм, тим більше часу займає у нього цей вид діяльності і тим досконаліше її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, наявний тільки у людини, — це наукові і художньо-мистецькі дослідження.

Завдання як приватний ситуаційно-мотиваційний чинник виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм натрапляє на перешкоду, яку необхідно здолати, щоб рухатися далі. Одне і те ж завдання може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій і тому так само неспецифічна для потреб, як і інтерес.

Бажання і наміри — це миттєво що виникають і досить часто змінюють один одного мотиваційні субъектив-

ные стани, виконання дії, що відповідають умовам, що змінюються.

Інтереси, завдання, бажання і наміри хоча і входять в систему мотиваційних чинників, беруть участь в мотивації поведінки, проте виконують в ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки.

Мотивація поведінки людини може бути свідомою і несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, що управляють поведінкою людини, їм усвідомлюються, інші немає. Багато психологічних проблем отримують своє рішення, як тільки ми відмовляємося від уявлення про те, ніби люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок і почуттів. Насправді їх істинні мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються.

Дата добавления: 2015-12-08