Формування і розвиток особистості

З думкою про те, що особою людина не народжується, а стає, згодна зараз більшість психологів. Проте їх точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно розходяться. Ці розбіжності торкаються розуміння рушійних сил розвитку, зокрема значення суспільства і різних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей і етапів розвитку, наявності, специфіки і ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення процесу розвитку і інших питань.

З кожним типом теорій, розглянутим в попередньому розділі цієї глави, пов'язано своє особливе уявлення про розвиток особистості. Психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення у нього захисних механізмів і погоджених з «Сверх-Я» способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє уявлення про розвиток на тому, що усі риси особи формуються прижиттєво, і розглядає процес їх зародження, перетворення і стабілізації як що підкоряється іншим, небіологічним законам. Теорія соціального навчення представляє процес розвитку особистості крізь призму формування певних способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична і інші феноменологічні теорії трактують його як процес становлення «Я».

У останні десятиліття посилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особи з позицій різних теорій і підходів, і тут намічається також інтеграційна концепція розвитку, що бере до уваги погоджене, системне формування і взаємозалежне перетворення усіх тих сторін особи, акцент на які робився в руслі різних підходів і теорій. Однією з таких концепцій стала теорія, що належить американському психологові Э.Эриксону, в якій, більш ніж в інших, ця тенденція виявилася вираженою.

Э.Эриксон у своїх поглядах на розвиток дотримувався так званого епігенетичного принципу: генетичній зумовленості стадій, які у своєму особовому розвитку обов'язково проходить людина від народження до кінця своїх днів. Найбільш суттєвий вклад Э.Эриксона в теорію особового розвитку полягає у виділенні і описі восьми життєвих психологічних криз, що неминуче настають у кожної людини:

1. Криза довіри — недовіри(впродовж першого року життя).

2. Автономія в протилежність сумнівам і сорому(у віці близько 2-3 років).

3. Поява ініціативності на противагу відчуттю провини(приблизно від 3 до 6 років).

4. Працьовитість в протилежність комплексу неповноцінності(вік від 7 до 12 років).

5. Особове самовизначення в протилежність індивідуальній сірості і конформізму(від 12 до 18 років).

6. Інтимність і товариськість на противагу особової психологічної ізольованості(близько 20 років).

7. Турбота про виховання нового покоління в протилежність «заглибленню в себе»(між 30 і 60 роками).

8. Задоволеність прожитим життям в протилежність відчаю(старше 60 років).

Становлення особи в концепції Эриксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини і радикальна зміна його стосунків з окружаюшими людьми. В результаті цього він як особа придбаває щось нове, характерне саме для цього етапу розвитку і таке, що зберігається у нього(принаймні у вигляді помітних слідів) впродовж усього життя.

Самі особові новоутворення, по Э.Эриксону, виникають не на порожньому місці — їх поява на певній стадії підготовлена усім процесом попереднього розвитку

особи. Нове в ній може виникнути і затвердитися, лише коли в минулому вже були створені відповідні психологічні і поведінкові умови.

Формуючись і розвиваючись як особу, людина придбаває не лише позитивні якості, але і недоліки. Детально представити в єдиній теорії всілякі варіанти індивідуального особового розвитку по всіляких поєднаннях позитивних і негативних новоутворень практично неможливо. Маючи на увазі цю трудність, Э.Эриксон зображував у своїй концепції тільки дві крайні лінії особового розвитку: нормальну і аномальну. У чистому вигляді вони в житті майже не зустрічаються, та зате вміщують в себе всілякі проміжні, варіанти особового розвитку людини(таблиця. 12).

Таблиця 12

Стадії розвитку особистості по Э.Эриксон}

Стадія розвитку	Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
1. Раннє дитинство (від народження до 1 року) 2. Пізнє дитинство (від 1 року до 3 років) 3. Раннє дитинство(близько 3— 5 років)	Довіра до людей. Взаємна любов, прихильність, взаємне визнання батьків і дитини, задоволення потреб дітей в спілкуванні і інших життєво важливих потреб. Самостійність, упевненість в собі. Дитина дивиться на себе як на самостійну, окрему, але ще залежну від батьків людину. Допитливість і активність. Жива уява і зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослих, включення в порожнисто-ролеву поведінку.	Недовіра до людей як результат поганого поводження матері з дитиною, ігнорування, зневага їм, позбавлення любові. Занадто раннє або різке відлучення дитини від грудей, його емоційна ізоляція. Сумніви в собі і гіпертрофоване почуття сорому. Дитина відчуває свою непристосованість, сумнівається у своїх здібностях, випробовує поневіряння, недоліки в розвитку елементарних рухових навичок, наприклад ходіння. У нього слабо розвинена мова, є сильне бажання приховати від навколишніх людей свою неповноцінність. Пасивність і байдужість до людей. Млявість, відсутність ініціативи, інфантильне почуття заздрості до інших дітей, пригніченість і ухильність, відсутність Ознак полоролевого поведінки.
Стадія розвитку	Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
4. Середнє дитинство (від 5 до 11 років)	Працьовитість. Виражене почуття обов'язку і прагнення до досягнень успіхів. Розвиток пізнавальних і комунікативних умінь і навичок. Постановка перед собою і рішення реальних завдань. Націленість гри і фантазії на кращі перспективи. Активне засвоєння інструментальних і предметних дій, орієнтованість на завдання.	Почуття власної неповноцінності. Слаборозвинені трудові навички. Уникнення складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми. Гостре почуття власної неповноцінності, приреченості на те, щоб усе життя залишатися посередністю. Відчуття тимчасового «затишшя перед бурею», або періодом статевої зрілості. Конформність, рабська поведінка. Почуття марності зусиль, що докладаються, при рішенні різних завдань.
5. Статеве дозрівання, под-ростничество і юність(від 11 до 20 років)	Життєве самовизначення. Розвиток тимчасової перспективи — планів на майбутнє. Самовизначення в питаннях: яким бути? і ким бути? Активний пошук себе і експериментування в різних ролях. Вчення. Чітка статева поляризація у формах міжособистісної поведінки. Становлення світогляду. Узяття на себе лідерства в групах однолітків і підпорядкування їм при необхідності.	Плутанина ролей. Зміщення і змішення тимчасових перспектив: поява думок не лише про майбутнє і сьогодення, але і про минуле. Концентрація душевних сил на самопізнанні, сильно виражене прагнення розібратися в самому собі на шкоду розвитку відношення із зовнішнім світом і людьми. Порожнисто-ролева фіксація. Втрата трудової активності. Змішення форм полоролевого поведінки, ролей в лідируванні. Плутанина в моральних і світоглядних установках.
6. Рання дорослість(від 20 до 45 років)	Близькість до людей. Прагнення до контактів з людьми, бажання до здатність присвятити себе людям. Народження і виховання дітей. Любов і робота. Задоволеність особистим життям.	Ізоляція від людей. Уникнення людей, особливо близьких, інтимних стосунків з ними. Труднощі характеру, нерозбірливі стосунки і непередбачувана поведінка. Невизнання, ізоляція, перші симптоми відхилень в психіці, душевних розладів, що виникають під впливом нібито існуючих і таких, що діють у світі загрозливих сил.

Продовження

Стадія розвитку	Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
7. Середня дорослість(від 40-45 до 60 років) 8. Пізня дорослість(понад 60 років)	Творчість. Продуктивна і творча робота над собою і з іншими людьми. Зріле, повноцінне і різноманітне життя. Задоволеність сімейними стосунками і почуття гордості за своїх дітей. Навчання і виховання нового покоління. Повнота життя. Постійні роздуми про минуле, його спокійна, зважена оцінка. Прийняття прожитого життя такий, яка вона є. Відчуття повноти і корисності прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть не страшна.	Застій. Егоїзм і егоцентризм. Непродуктивність в роботі. Рання інвалідність. Всепрощення себе і виняткова турбота про саме собі. Відчай. Відчуття того, що життя прожите даремно, що часу залишився занадто мало, що воно біжить занадто швидко. Усвідомлення безглуздя свого існування, втрата віри в себе і в інших людей. Бажання прожити життя наново, прагнення отримати від неї більше, ніж було отримано. Відчуття відсутності у світі порядку, наявності в нім недоброго безрозсудного початку. Боязнь смерті, що наближається.

Э.Эриксон виділив вісім стадій розвитку, один до одного співвідношуваних з описаними вище кризами вікового розвитку. На першій стадії розвиток дитини визначається майже виключно спілкуванням з ним дорослих людей, в першу чергу матері. На цій стадії вже можуть виникнути передумови до прояву в майбутньому прагнення до людей або усунення від них.

Друга стадія визначає формування у дитини таких особових якостей, як самостійність і упевненість в собі. Їх становлення також значною мірою залежить від характеру спілкування і звернення дорослих з дитиною.

Помітимо, що до трьох років дитина вже придбаває певні особові форми поведінки, і тут Э.Эриксон міркує у згоді з даними експериментальних досліджень. Можна сперечатися про правомірність зведення усього розвитку саме до спілкування і поводження з дитиною з боку дорослих(дослідження доводять важливу роль в цьому процесі предметної спільної діяльності), але той факт, що ребенок трирічного віку вже поводиться як маленька особа, майже не ставиться під сумнів.

Третя і четверта стадії розвитку, по Э.Эриксону, також в цілому співпадають з представленнями Д.Б.Эльконина і інших вітчизняних психологів. У цій концепції, як у вже розглянутих нами, підкреслюється значення учбової і трудової діяльності для психічного розвитку дитини в ці роки. Відмінність поглядів наших учених від позицій, на яких стоїть Э.Эриксон, полягає тільки в тому, що він акцентує увагу на формуванні не операциональных і пізнавальних умінь і навичок, а якостей особи, пов'язаних з відповідними видами діяльності: ініціативності, активності і працьовитості(на позитивному полюсі розвитку), пасивності, небажання працювати і комплексу неповноцінності відносно трудових, інтелектуальних здібностей(на негативному полюсі розвитку).

Наступні стадії особового розвитку в теоріях вітчизняних психологів не представлені. Але цілком можна погодитися з тим, що придбання нових життєвих і соціальних ролей примушує людину по-новому дивитися на багато речей, і в цьому, мабуть, полягає основний момент особового розвитку в старшому віці, що слідує за юності.

В той же час викликає заперечення лінія аномального розвитку особистості, обкреслена Э.Эриксоном для цих віків. Вона явно виглядає патологічний, тоді як цей розвиток може набувати і інших форм. Очевидно, що на систему поглядів Э.Эриксона зробили сильний вплив психоаналіз і клінічна практика.

Крім того, на кожній из- виділених їм стадій розвитку автор вказує лише на окремі моменти, що пояснюють його хід, і тільки на деякі особові новоутворення, характерні для відповідного віку. Без належної уваги, наприклад, на ранніх стадіях дитячого розвитку залишилося засвоєння і використання дитиною мови, причому в основному тільки в аномальних формах.

Проте значна доля життєвої правди в цій концепції міститься, а головне, вона дозволяє уявити собі важливе значення періоду дитинства в усьому процесі особового розвитку людини.

На закінчення відмітимо особливу позицію з питання про особовий розвиток, яку займає Э.Фромм. Представляється, що він дав філософськи найбільш правильне трактування цілей

і завдань особового розвитку людини в умовах сучасного демократичного суспільства. Демократія, писав він, — це система, яка не на словах, а на ділі створює економічні, політичні і культурні умови для повноцінного розвитку індивіда як особи. Розвиток особистості — це визнання і реалізація унікальних можливостей, наявних у кожної людини. Люди, вважав автор, народжуються рівними, але різними. Повага самобутності людини, культивування його унікальності, що відповідає його природі і згідне вищим моральним, духовним цінностям, — найважливіше завдання виховання.

Особа повинна розвиватися вільно, і свобода її розвитку на практиці означає непідвладність будь-якій вищій силі або меті, окрім самоудосконалення особи. Майбутнє демократії залежить від реалізації індивідуалізму в тому позитивному його розумінні, яке змикається з поняттям індивідуальності. Індивідом як особою не повинна маніпулювати ніяка зовнішня сила, будь то держава або колектив.

Дата добавления: 2015-12-08