Визначення і види уяви

Уява — особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних процесів і в той же час займає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам'яттю. Специфіка цієї форми психічного процесу полягає в тому, що уява, ймовірно, характерно тільки для людини і дивним чином пов'язано з діяльністю організму, будучи в той же самий час самим «психічним» з усіх психічних процесів і станів. Останнє означає, що не в чому іншому, окрім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Можна припускати, що саме уява, бажання його зрозуміти і пояснити притягнула увага до психічних явищ в давнину, підтримувала і продовжує його стимулювати в наші дні.

Що ж до загадковості цього феномену, то вона полягає в тому, що досі нам майже нічого не відомо саме про механізм уяви, у тому числі про його анатомо-физиоло-гической основу. Де в мозку людини злокалізована уява? З роботою яких відомих нам нервових органічних структур воно пов'язане? На ці важливі питання ми майже нічого конкретного відповісти не можемо. В усякому разі про це ми можемо сказати значно менше, чим, наприклад, про відчуття, сприйняття, увагу і пам'ять, які обговорювалися в попередніх главах підручника. В силу цієї обставини ця глава буде однією з найменших за об'ємом в книзі, що, звичайно, не говорить про невелику значущість цього феномену в психології і поведінці людини.

Тут справа йде якраз протилежним чином, а саме: ми знаємо дуже багато про те, яке значення уява має в житті людини, як воно впливає на його психічні процеси і стани і навіть на організм. Це і спонукає виділити і спеціально розглянути проблему уяви в підручнику.

Завдяки уяві людина творить, розумно планує свою діяльність і управляє нею. Майже уся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви і творчості людей, а яке значення ця культура має для психічного розвитку і вдосконалення виду «гомоса-пиенс», ми вже досить добре знаємо. Уява виводить людину за межі його миттєвого існування, нагадує йому про минуле, відкриває майбутнє. Маючи багату уяву, людина может- «жити» в різному часі, що не може собі дозволити ніякої іншої живої істоти у світі. Минуле зафіксоване в образах пам'яті, що довільно воскрешаються зусиллям волі, майбутнє представлене в мріях і фантазіях.

Уява є основою наочно-образного мислення, що дозволяє людині орієнтуватися в ситуації і вирішувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Воно багато в чому допомагає йому в тих випадках життя, коли практичні дії або неможливі, або ускладнені, або просто недоцільні(небажані).

Від сприйняття уява відрізняється тим, що його образи не завжди відповідають реальності, в них є елементи фантазії, вигадки. Якщо уява малює свідомості такі картини, яким нічого або мало що відповідає в действи-

тільності, то воно носить назву фантазії. Якщо, крім того, уява націлена на майбутнє, його іменують мрією.

Уява може бути чотирьох основних видів: активне, пасивне, продуктивне і репродуктивне. Активна уява характеризується тим, що, користуючись ним, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає у себе відповідні образи. Образи пасивної уяви виникають спонтанно, окрім волі і бажання людини. Продуктивна уява відрізняється тим, що в нім дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється або відтворюється. Але при цьому в образі вона все ж творчо перетвориться. У репродуктивній уяві ставиться завдання відтворити реальність в тому вигляді, яка вона є, і хоча тут також є присутнім елемент фантазії, така уява більше нагадує сприйняття або пам'ять, ніж творчість.

З феноменом уяви в практичній діяльності людей передусім пов'язаний процес художньої творчості. Так, з репродуктивною уявою може бути співвіднесений напрям в мистецтві, що називається натуралізмом, а також частково реалізм. Загальновідомо, що по картинах И.И.Шишкіна ботаніки можуть вивчати флору російського лісу, оскільки усі рослини на його полотнах виписані з «документальною» точністю. Роботи художників-демократів другої половини XIX ст. И.Крамского, И.Репина, В.Петрова при усій їх соціальній загостреності також являють собою пошуки форми, максимально наближеної до копіювання дійсності.

Джерелом будь-якого напряму в мистецтві може бути тільки життя, вона ж виступає первинною базою для фантазії. Але ніяка фантазія не здатна винайти щось таке, що людині не було б відомо. У зв'язку з цим саме реальність стає основою творчості ряду майстрів мистецтва, чий політ творчої фантазії вже не задовольняють реалістичні, а тим більше натуралістичні засоби вираження. Але ця реальність пропускається через продуктивну уяву творців, вони по-новому її конструюють, користуючись світлом, кольором, наповнюючи свої твори вібрацією повітря(імпресіонізм), прибігаючи до точкового зображення предметів(пуантилізм в живописі і музиці), розкладаючи об'єктивний світ на геометричні фігури(кубізм) і так далі. Навіть твори такого некомуністичного модерністського напряму мистецтва, як абстракціонізм, сучасного авангарду, що став основою, нерідко створювалися за допомогою продуктивного

уяви. Наприклад, знамените абстрактне полотно П.Пикассо «Герніка» — це не хаотичне нагромадження геомет-ризированных тіл або їх частин, а передусім відображення трагічних подій війни в Іспанії 1936-1939 рр. Якщо розглядати і спробувати трактувати кожну окрему деталь цієї картини, то за абстрактною формою виникає цілком конкретний образ, конкретна думка.

Таким чином, з продуктивною уявою в мистецтві ми зустрічаємося і в тих випадках, коли відтворення дійсності реалістичним методом художника не влаштовує. Його світ — фантасмагорія, ірраціональна образність, за якою, — цілком очевидні реалії. Плодом такої уяви є роман М.Булгакова «Майстер і Маргарита», фантастика братів Стругацких, антиутопії в російській і зарубіжній літературі(Е.Замятин, О.Хаксли, Джоуль.Орвелл), фантастичні кентав-рицы і кентаврята чотирнадцятирічної московської школярки Наді Рушевой(мал. 49). Звернення до таких незвичайних, химерним образам дозволяє посилити інтелектуальну і емоційно-моральну дію мистецтва на людину.

Найчастіше творчий процес в мистецтві пов'язаний з активною уявою: перш ніж зафіксувати який-небудь образ на папері, полотні або нотному листі, художник створює його у своїй уяві, докладаючи до цього свідомих вольових зусиль. Нерідко активна уява настільки захоплює творця, що він втрачає зв'язок зі своїм часом, своїм «я», «вживаючись» в створюваний їм образ. Немало свідчень цьому в літературі про письменників. Наприклад, одно з них: під час роботи над романом «Мадам Бовари» Гюстав Флобер, описуючи отруєння своєї героїні, відчув у роті смак миш'яку.

Рідше імпульсом творчого процесу стає пасивна уява, оскільки «спонтанні», незалежні від волі художника образи найчастіше є продуктом підсвідомої роботи творця, прихованої від нього самого. І проте спостереження за творчим процесом, описані в літературі, дають можливість навести приклади ролі пасивної уяви в художній творчості. Так, Франц Кафка виняткову роль у своїй творчості приділяв сновидінням, відображаючи їх у своїх фантастично похмурих творах. Крім того, творчий процес, починаючись, як правило, з вольового зусилля, тобто з акту уяви, поступово настільки захоплює автора, що уява стає спонтанною, і вже не він творить образи, а образи володіють і управляють художником, і він підкоряється

Мал. 49. Малюнки Наді Рушевой

їх логіці. В цьому відношенні дуже наочна творчість Ф.МДо-стоевского. Через усі романи письменника проходить буквально декілька глобальних ідей, над якими «б'ються» і страждають його герої, такі різні і такі єдині в творчій уяві письменника, що об'єднує їх.

робота людської уяви, зрозуміло, не обмежується літературою і мистецтвом. У неменшому ступені вона проявляється в науковому, технічному, інших видах творчості. У усіх цих випадках фантазія як різновид уяви грає позитивну роль. Але є і інші види уяви. Це — сновидіння, галюцинації, марення і мрії. Сновидіння можна віднести до розряду пасивних і мимовільних форм уяви. Справжня їх роль в житті людини досі не встановлена, хоча відомо, що в сновидіннях людини знаходять вираження і задоволення багато життєво важливих потреб, які через низку обставин не можуть отримати реалізації в житті.

Галюцинаціями називають фантастичні видіння, що не мають, мабуть, майже ніякому зв'язку з тією, що оточує людину действительноетыо. Зазвичай вони — результат тих або інших порушень психіки або роботи організму — супроводжують багато хворобливих станів.

Марення на відміну від галюцинацій — цей цілком нормальний психічний стан, що є фантазією, пов'язаною з бажанням, частіше майбутнім, що всього дещо ідеалізується. Мрія від марення відрізняється тим, що вона дещо реалістичніша і більшою мірою пов'язана з дійсністю, тобто в принципі осуществима. Марення і мрії у людини займають досить велику частину часу, особливо в юності. Для більшості людей мрії є приємними думами про майбутнє. У деяких зустрічаються і тривожні видіння, що породжують почуття занепокоєння, провини, агресивності.

Дата добавления: 2015-12-08